3.1.22. Цивільно-правова відповідальність малолітніх та неповнолітніх

У більшості випадків підставою для цивільно-правової відпові­дальності малолітніх та неповнолітніх є заподіяння ними шкоди.

За шкоду, заподіяну малолітнім, який не досяг 14 років, відпові­дають його батьки (усиновителі) або опікун, якщо вони не доведуть, що шкода завдана не з їхньої вини. Якщо малолітній, що не досяг 14 років, завдав шкоду, коли він перебував під наглядом навчальної, виховної чи лікувальної установи, вони несуть майнову відповідаль­ність, якщо не доведуть, що шкода виникла не з їхньої вини.

Неповнолітній у віці від 14 до 18 років несе відповідальність за заподіяну ним шкоду на загальних підставах. У випадках, коли у неповнолітнього у віці від 14 до 18 років немає майна чи заробітку, достатнього для компенсації заподіяної ним шкоди, збиток у від­повідній частині компенсується його батьками (усиновителями) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкода виникла не з їхньої вини. Такий різновид цивільно-правової відповідальності зветься субсидіарним (додатковим).

233

3.1.23. Підстави цивільно-правової відповідальності

Фактичною підставою цивільно-правової відповідальності є склад цивільного правопорушення, який містить такі елементи:

1) протиправність поведінки (дії або бездіяльності) особи, проти якої передбачається застосування відповідальності. Дія або без­діяльність, як правило, мають форму невиконання або неналежно­го виконання зобов'язань. Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення боржника або кредитора;

2) наявність у потерпілого збитків або шкоди. До збитків креди­тора включаються: прямі збитки та упущена вигода;

3) наявність причинно-наслідкового зв'язку між протиправним характером поведінки порушника та наслідками, що настали, у вигляді збитків або шкоди у потерпілого;

4) наявність вини правопорушника. її наявність презюмується, тобто особа вважається винною, якщо не доведе зворотне. Останнє передбачає доказування бездоганності поведінки боржника, врахо­вуючи при цьому суть порушеного зобов'язання, а також звичайні для певного роду діяльності та наявні у конкретному випадку умо­ви господарювання. Відсутність вини, тобто — і підстав для цивіль­но-правової відповідальності, доводиться особою, що не виконала зобов'язання або завдала шкоди. Зокрема, особа звільняється від цивільно-правової відповідальності за шкоду, завдану у стані необ­хідної оборони чи крайньої необхідності.

Спеціальні умови цивільно-правової відповідальності передба­чають, що за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, санкції можуть бути застосовані без вини особи, на яку покладаєть­ся відповідальність. Юридичні та фізичні особи, діяльність яких є джерелом підвищеної небезпеки, зобов'язані компенсувати шкоду, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

3.1.24. Спадкове право

Правовідносини, пов'язані зі спадкуванням, виникають внаслі­док смерті фізичної особи. Спадкодавцем, тобто особою, яка залишає після себе майнові права, може бути тільки фізична особа.

Спадкоємцями можуть бути фізичні особи, що були в живих на час смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті за його життя і народжені після його смерті.

Є категорія осіб, яких називають негідними спадкоємцями. Не мають права на спадкування:

1) особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на життя цих осіб;

234

2) особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти за­повіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт;

3) батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені бать­ківських прав;

4) особи, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утриман­ня спадкодавця;

5) одна після одної особи, шлюб між якими є недійсним або ви­знаний таким за рішенням суду.

Крім фізичних осіб, спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи, держава Україна, інші суб'єкти цивільних прав і обов'язків.

У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунен­ня їх від права спадкування, неприйняття ними спадщини спадщи­на визнається судом відумерлою і переходить у власність тери­торіальної громади.

Існує два види спадкування: за заповітом і за законом. Спадку­ванню за заповітом віддається перевага, тому що заповіт втілює волю спадкодавця.