3.1.17. Умови дійсності і наслідки недотримання вимог закону при укладенні правочинів

Не всяка дія суб'єктів права є правочином. Для визнання таким вона повинна відповідати низці нормативних вимог, що називають­ся умовами дійсності правочинів:

1) законність. Зміст правочину не повинен суперечити законо­давству та моральним засадам суспільства;

2) дієздатність учасників. Здійснення правочину вимагає сві­домого вираження волі. Тому не визнаються дійсними правочини, укладені недієздатними;

3) вільне волевиявлення сторін. Воля учасників правочину проявляється в їхній згоді прийняти на себе певні обов'язки і при­дбати певні права. Воля сторін повинна бути вільною від оман, викликаних обманом чи хитрістю. Волевиявлення, зроблене внаслі­док насильства чи під погрозою його застосування, недійсне, а ви­ходить, недійсним є правочин;

4) дотримання необхідної законом форми правочину. Цивіль­не право є диспозитивним по своїй суті, тобто надає суб'єктам мож­ливість вибору декількох варіантів дій. Тому форми правочинів дуже різноманітні: можливі усні, письмові і навіть мовчазні дого­вори. Однак якщо закон містить указівку на форму правочину, укладати його потрібно тільки в такій формі. Наприклад, договір купівлі-продажу житлового будинку відбувається тільки в пись­мовій, нотаріально засвідченій формі;

5) реальність правочину. Правочин є дійсним, якщо його фі­зично і юридично можна виконати. Наприклад, фізично неможли­во здійснити купівлю-продаж неіснуючої в природі речі, неможли­во побудувати хмарочос за одну добу. Юридично неможливо вико­нати те, що суперечить закону: наприклад, не можна розглядати як договір угоду про здійснення розбійного нападу на банк;

6) захист прав дитини. Правочин, який здійснюють батьки (усиновлювачі), не повинен суперечити правам та інтересам їхніх дітей.

Невиконання цих умов тягне недійсність правочину. Розрізняють нікчемні (абсолютно недійсні) правочини і оспорю­вані (відносно недійсні) правочини.

225

Нікчемний правочин недійсний з моменту його здійснення, тому судового рішення про визнання його недійсним не потрібне. До нікчемних правочинів відносять: протиправні й аморальні право-чини; позастатутні правочини юридичних осіб; правочини, не за­свідчені нотаріально, якщо закон вимагає тільки такої форми правочину; правочини з особами у віці до 14 років; правочини з недієздатними; фіктивні й удавані правочини. Фіктивний право­чин — це дія, що відбувається для виду, без наміру створити, змі­нити чи припинити цивільні права чи обов'язки. Удаваний право­чин прикриває правочин, який у дійсності сторони уклали. Напри­клад, видана довіреність на управління автотранспортним засобом, хоча в реальності він був проданий власнику довіреності.

Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним у судо­вому порядку за умови доведеності фактів, що свідчать про вади правочину. До оспорюваних правочинів належать: правочини з особами у віці від 14 до 18 років; з обмежено дієздатними; з особами, що знаходилися в момент укладання правочину в стані тимчасово­го розладу психіки; правочини, здійснені внаслідок обману, омани, насильства, збігу тяжких обставин, погрози.

В разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повер­нути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення — від­шкодувати вартість одержаного.