§ 14. Треті особи, їх види і процесуальні права та обов‘язки.

Третіми особами визнаються суб‘єкти цивільно-процесуальних правовідносин, які вступають у порушену цивільну справу в суді. За правилами ст.107 ЦПК, враховуючи порядок вступу в процес по справі третіх осіб, поділяються на 2 види: 1) з самостійними вимогами (ст.107 ЦПК); 2) треті особи, які не заявляють самостійних вимог (ст.108 ЦПК). Третіми особами які заявляють самостійні вимоги називаються суб‘єкти ЦП правовідносин, які вступають в порушену в суді справу пред‘явивши позов на предмет спору до однієї чи двох сторін з метою захисту особистих суб‘єктивних матеріальних прав чи охоронюваних законом інтересів. Треті особи з самостійними вимогами можуть і не вступати в процес, а порушити самостійну справу, тобто пред‘явити позов до тієї із сторін, яка одержить позитивне рішення. Третя особа з самостійними вимогами вступає в справу шляхом пред‘явлення позову. Процесуальною формою буде позовна заява. Позовна заява (ст.137 ЦПК). Існує зв‘язок між вимогами третьої сторони і правовідносинами спірних сторін. Вимога третьої особи повністю або частково виключає вимоги позивача або зустрічний позов відповідача. Позовна заява самостійно обкладається державним митом незалежно від того сплачував позивач державне мито чи ні. На захист прав третьої особи в процес може вступити прокурор (ст.118 ЦПК), можуть розпочати процес (ст.121 ЦПК) інші органи. На відмову в прийнятті заяви суд виносить ухвалу. Така ухвала є остаточним рішенням (ст.323 ЦПК). В цивільному процесі третя особа користується усіма правами і має обов‘язки позивача. Відмінність: позивач самостійно починає процес, а третя особа з самостійними вимогами вступає до процесу. Процесуальні права особи без самостійних вимог можуть реалізовувати без будь-яких обмежень. Третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, називають суб‘єктів ЦП правовідносин, які беруть участь в процесі по справі на стороні позивача або відповідача з метою захисту своїх суб‘єктивних прав і законних інтересів. Треті особи без самостійних вимог позов не заявляють. Юридична заінтересованість третіх осіб без самостійних вимог, яка розкривається в ст.108 ЦПК характеризується тим, що постановлене судом по такій справі рішення наперед може сплинути на їх права і обов‘язки щодо однієї із сторін. Це можливо тільки тоді коли між третьою особою і позивачем існують матеріально-правові відносини (фактично: виникає право регресної вимоги). Єдине виключення встановлюється правилами ст.1099 ЦПК, коли одночасно задовольняється регресний позов. Мова йдеться про трудові спори. В разі з‘ясування судом неправильності звільнення працівника, матеріальна відповідальність за час вимушеного прогулу покладається не на адміністрацію, а на конкретну посадову особу, яка підписала звільнення.

 

§ 15. Представництво в цивільному процесі: поняття, види, умови.

Ст.110 ЦПК – громадяни мають право вести свої справи особисто або через свого представника. В деяких справах суд вирішує, що участь представника є обов‘язковою ( захист прав неповнолітніх, недієздатних). Представники є незалежними і самостійними (ст.120, 126, 161 ЦПК). В теорії ЦПК існує думка, що цивільно-процесуальне представництво – це різновид цивільного представництва. Але існує й інша думка, що цивільне представництво регулює матеріальні відносини, а цивільно-процесуальне представництво – процесуальні відносини. Ст.101, 111 ЦПК – обмеження у процесуальній дієздатності, здійснення прав вирішується через законне представництво. Подібним шляхом захищаються права неповнолітніх. Від юридичної особи діють представники, уповноважені цією юридичною особою. Ці повноваження надані їм в силу угод, договорів. Представники – це особи, що беруть участь у розгляді справи, вони самостійні, незалежні, та виконують представництво сторін та третіх осіб. Але можна сказати, що їх повноваження значно ширші. Представники за цивільними договорами доручення виконують свої обов‘язки і діють самостійно. Але у цивільному судочинстві представник дії разом з довірителем. Представник в цивільному судочинстві виконує 2 функції: - захищає права та інтереси осіб, які беруть участь у справі, здійснює правозаступництво; - виконує суто представницькі функції, виступає повіреним сторони (тієї сторони, з якою існують певні стосунки). ЗУ “Про адвокатуру”: в цивільному судочинстві адвокат виконує ці 2 функції. Представництво широко застосовується на практиці і може здійснюватись особами, визначеними ст.111, 112 ЦПК. Тобто представниками від підприємств, установ та організацій можуть бути члени органів управління, уповноважені представники підприємств, установ, організацій будь-якої форми власності. Представниками працівників можуть бути уповноважені профспілок (за місцем роботи працівника). Представниками громадських організацій можуть бути уповноважені таких організацій, яким їх статутами або положеннями надані права представляти інтереси відповідних організацій (об‘єднань). Представниками громадян та юридичних осіб можуть бути адвокати. Ст.104 ЦПК – представником співучасників може бути один із співучасників. Представниками неповнолітніх, недієздатних, обмежено дієздатних можуть бути батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники (ст.101 п.3 ЦПК). Представниками можуть бути й інші особи, допущені судом до представництва в конкретній справі. Від особи, яка бажає діяти якості представника поступає заява (усна чи письмова) - безпосередньо в судовому засіданні, про що зазначається в протоколі. Суд з‘ясовує у інших учасників, чи мають вони заперечення, та після того, порадившись, приймає рішення про допуск чи недопущення представника, з мотивуванням то чи іншого рішення. Вимоги до представників: представники мають бути повнолітніми (ст.116 ЦПК) процесуально право і дієздатними. Ст.15 ЦК – обмеження дієздатності громадян у певних випадках дозволяє їм розпоряджатися майном, отримувати і розпоряджатися пенсію, з/п тощо лише за згодою піклувальника. Ст.260 ч.2 обмежено дієздатні можуть порушити справу про поновлення своєї дієздатності, але за ст.111 ЦПК вони не можуть самостійно представляти своїх інтересів (протиріччя). Не можуть бути представниками адвокати, яки отримали доручення про надання юридичної допомоги з порушенням законодавства про адвокатуру. Не можуть бути представниками в процесі судді, слідчі, представники прокуратури, крім випадків, коли вони здійснюють законне представництво своїх неповнолітніх дітей, недієздатних осіб тощо. Цивільно-процесуальне представництво – це процесуальна діяльність особи, спрямована на захист суб‘єктивних прав та охоронюваних законом інтересів іншої особи, державних і громадських інтересів, а також сприяння судові в з‘ясуванні об‘єктивної істини в справі. Види процесуального представництва. В законодавстві зазначені такі види представництва (ст.110 ЦПК): 1) представництво громадян; 2) представництво юридичних осіб; 3) представництво по справах недієздатних та обмежено дієздатних осіб (ст.111 ЦПК); 4) офіційне представництво відсутнього боржника. В основу класифікації можуть бути покладені підстави виникнення: 1) за ознаками особи, в інтересах якої воно здійснюється; 2) аз ознаками особи, яка його здійснює. За підставами виникнення розрізняють: 1) договірне (добровільне і необхідне, виникає на підставі добровільно укладеного договору доручення, трудового договору, членства в громадській організації, здійснювати його можуть адвокати, юрконскльтанти, працівники підприємств, організацій в силу трудового договору, уповноваженими організацій, співучасниками); 2) законне представництво (обов‘язкове і необхідне, виникає на підставі закону, адміністративного чи судового акту, найбільш поширеним є здійснення представництво адвокатами: ст.59 КУ, ЗУ “Про адвокатуру”, ст.112 ЦПК; профспілки захищають інтереси робітників і службовців – ст.244 КЗпП, п.2 ст.112 ЦПК; громадські об‘єднання представляють інтереси своїх членів згідно своїх статутів ЗУ “Про громадські об‘єднання”; у справах з авторських і суміжних прав представництво здійснюють уповноважені державного агентства України з авторських і суміжних прав; декілька позивачів уповноважують представником когось з співучасників згідно п.5 ст.112 ЦПК; особи, допущені за п.6 ст.112 ЦПК здійснюють законне договірне представництво і не потребують юридичної освіти; щодо безвісно відсутньої особи – представником є опікун, що здійснює управління майном безвісно відсутнього; оголошений померлим – особа, що здійснює управління спадковим майном). За способом виникнення: 1) необхідне (факультативне і обов‘язкове); 2) добровільне. За ознаками особи, інтереси якої представляється: 1) представництво сторін (позивача, відповідача); 2) третіх осіб (з самостійними вимогами і без самостійних вимог); 3) представництво заявника заінтересованих осіб; 4) представництво органів державного управління. За ознаками особи, яка здійснює представництво: 1) адвокатами; 2) юридичними консультантами; 3) уповноваженими профспілок; 4) батьками, опікунами, піклувальниками; 5) співучасниками; 6) громадянами, які допущені судом до представництва конкретної осіб в конкретній справі (ст.111, 112 ЦПК).