Тема 2. Грошово-кредитна політика

2. ІНСТРУМЕНТИ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ

Ключові терміни та поняття для вивчення

1. Адміністративні (прямі) інструменти грошово-кредитної політики.

Адміністративними є інструменти, що мають форму директив, інструкцій центрального банку й спрямовані на обмеження сфери діяльності кредитного інституту.До адміністративних інструментів можна віднести: регулювання величини процентних ставок за кредитами і депозитами; регулювання кількісних параметрів кредитів, що надаються суб'єктам господарювання; встановлення «стелі» кредиту центрального банку, що надається урядові та банківським установам; регулювання портфеля активів комерційних банків; обмеження споживчого кредиту; обмеження на відкриття філій та відділень; селективна кредитна політика.

2. Ринкові (опосередковані) інструменти. Ринкові (опосередковані) інструменти відрізняються більшою гнучкістю порівняно з адміністративними, хоча результати їх застосування не завжди адекватні наміченій меті.

3. Кредитні “стелі”. Це є метод встановлення граничних сум кредитування. Для банків встановлювались максимальні суми кредитів, які вони могли надати Метою цього було стримування кредитної експансії, кількості грошей в обігу, посилення регулюючої ролі центробанку.

4. Селективна кредитна політика означає кредитування тих галузей економіки, які потрібні державі. За селективної кредитної політики встановлюються кількісні параметри – обмеження, визначаються пріоритетні галузі, створюються умови для надання кредитів саме у них (зокрема, зменшуються кредитні ставки, можуть створюватися для цього спеціальні кредитні установи, надаються пільги певним суб’єктам). Селективна кредитна політика має свої плюси і мінуси. Застосування її характерне для країн, що розвиваються, фінансовий ринок у яких розвинутий недостатньо, але є потреба кредитувати певні галузі (у таких країнах у ці галузі спрямовується від 20 до 80 відсотків усіх кредитних ресурсів). Мінусами цієї політики є те, що розвиток економіки нерівномірний і залежить він від того, в які галузі спрямовуються кредити, але рано чи пізно розвиток цих галузей має супроводжуватись розвитком суміжних галузей, але при застосуванні цих методів розвиток економіки залежить від того, в які галузі спрямовуються кредити. Іншим мінусом є збільшення грошової маси і посилення інфляційних процесів. До того ж, світова економіка по-різному, але все рівно впливає на певні галузі, що створює значні диспропорції у розвитку.

5. Маржа кредитних ресурсів.

Маржа — це різниця між відсотковими ставками; для процесу кредитування — це різниця між ставками виданих кредитів (ставки позичкового відсотка) і залучених депозитних коштів (ставки депозитного відсотка). Зрозуміло, що маржа має бути такого рівня, щоби забезпечувати належну рентабельність комерційного банку і створювати фінансові ресурси для його розвитку.

6. Межа вартості кредитних ресурсів – це межа вартості кредитних ресурсів, що виділяються згідно з пріоритетами макроекономічної політики для фінансування окремих галузей економіки;обмеження споживчого кредиту; обмеження на відкриття філій та відділень;селективна кредитна політика.

7. Облікова ставка - це відсоток, під який Національний банк надає кредити комерційним банкам. НБУ може надавати безпосередньо позику комерційним банкам, призначаючи низьку (дисконтну) облікову ставку. Тому ця політика також називається дисконтною. Вона призводить до збільшення резервів у комерційних банках і зростання пропозиції грошей, що знижує відсоткову ставку на грошовому ринку.

8. Норма банківських резервів. Норма обов'язкового резервування, або резервні вимоги – встановлені законом вимоги до рівня резервів проти зобов'язань комерційного банку по внесках, – є відношенням суми обов'язкових резервів до суми залучених депозитів: r = R/D. Обов'язкові резерви скорочуються пропорційно скороченню депозитів. Величина, на яку фактичні резерви банку перевищують його обов'язкові резерви, називається надлишковими резервами: Е = ТR – R.

9. Операції на відкритому ринку - це офіційні операції централь­ного банку, що мають на меті купівлю-продаж цінних паперів з високим ступенем ліквідності, які користуються підвищеним попитом за незначних коливань курсу.

10. Функції мінімальних резервних вимог. Мінімальні резервні вимоги виконують дві основні функції: створюють умови для поточного регулювання банківської ліквідності, представляючи собою інструмент "жорсткого регулювання", і одночасно є обмежувачем кредитної емісії.

11. Пасиви комерційного банку. — частина бухгалтерського балансу, що відображає в грошовому вираженні джерела утворення коштів банку. Залежно від характеру джерел коштів усі пасиви банку різняться за термінами залучення і вартістю. Від вартості й термінів залучення коштів залежить спроможність банку забезпечити їх раціональне розміщення і врешті-решт допустимий прибуток акціонерів банку. Основним джерелом коштів банку, як правило, є депозити фізичних і юридичних осіб, а крім того, кошти центральних (національних) банків, кредити, залучені в інших комерційних банках, облігаційні позики, розміщені на ринку.

12. Диференціація норм мінімальних резервів. Диференціація ставок залежить від виду валюти, виду залучених коштів (джерел їх формування): кошти державних і позабюджетних фондів, кошти місцевих бюджетів і державних страхових організацій, кошти розрахункових і поточних рахунків юридичних осіб, вклади населення й депозити, залучені на строк до 6 місяців (подано в порядку зменшення розміру ставки обов'язкових мінімальних резервів).

13. Надлишкові резерви - величина, на яку фактичні резерви банку перевищують його обов'язкові резерви: Е— TR-R.

14. Фактичні резерви - сума депозитів комерційного банку в центральному банку і касова готівка даного банку.

15. Необхідні резерви - це певна сума активів, які комерційний банк згідно з чинним законодавством зобов’язаний зберігати в центральному банку. Роль резервів можуть виконувати лише певні види активів — кошти на коррахунку в центральному банку та готівкові кошти в касі комерційного банку..

16. Облікова політика - це таке тлумачення і застосування рекомендованих принципів обліку, що задовольняє потреби підприємства або потреби його управління. Під обліковою політикою підприємства розуміють обрану ним сукупність способів ведення бухгалтерського обліку

17. Офіційна облікова ставка - це відсотки по позиках, використовуваним Центральним банком при кредитуванні комерційних банків.

18. Ломбардна ставка - це ставка, за якою Національний банк надає кредити комерційним банкам під забезпечення високоліквідних активів (державних цінних паперів). Ломбардна ставка, як правило, на 2—5% вище від ставки рефінансування.

19. Принципи ефективності облікової ставки. Принцип еквівалентності ставок використовується при порівнянні ставок, які застосовуються в різноманітних угодах, визначенні ефективності фінансово-кредитних операцій, беззбитковій заміні одного виду відсоткових ставок іншими. Для сторін, які укладають фінансовий контракт, не має важливого значення, яка з еквівалентних ставок фігуруватиме в угоді.

20. Операції на відкритому ринку - це офіційні операції централь­ного банку, що мають на меті купівлю-продаж цінних паперів з високим ступенем ліквідності, які користуються підвищеним попитом за незначних коливань курсу.

21. Державні цінні папери - це державні зобов'язання, що випускаються в документарній або електронній формах центральним урядом, місцевими органами влади і окремими державними підприємствами з метою розміщення позик і мобілізації грошових ресурсів у відповідні бюджети.

22. Облігації внутрішньої державної позики - це визначені чинним законодавством України цінні папери, якими оформлюються боргові зобов'язання України, що розміщуються на її території. Облігації випускаються відповідно до умов, визначених постановами Кабінету Міністрів України.

23. Фондовий ринок - це частина ринку капіталів, де здійснюється емісія, купівля і продаж цінних паперів. На фондовому ринку України діють акції, державні і муніципальні облігації, внутрішні позики, облігації підприємницьких структур, казначейські зобов'язання, ощадні сертифікати, державні і компенсаційні сертифікати, житлові чеки, інвестиційні сертифікати..

24. Функції ринку державних цінних паперів.

Основні функції ринку цінних паперів, також як і будь-якого іншого ринку, поділяються на дві великі групи: загальноринкові і специфічні. Загальноринкові функції ринку цінних паперів визначають схожість цього ринку з іншими ринками. А специфічні функції ринку цінних паперів, навпаки, виділяють цей ринок серед інших.

Специфічні функції ринку цінних паперів:

• Перерозподільна (ринок цінних паперів відіграє важливу роль в переспределеніі грошей між різними сферами і галузями; ця функція також включає переклад грошей в продуктивну форму, фінансування держбюджету);

• Хеджування (додаткове страхування фінансових ризиків).

• Загальноринкові функції ринку цінних паперів:

• Цінова (ринок відіграє важливу роль у складанні ринкових цін);

• Комерційна (одержання доходу від різноманітних операцій, вироблених на ринку);

• Інформаційна (на ринку з'являються відомості про різні об'єкти торгівлі, а в подальшому ці відомості доводяться до інших учасників товарного ринку і роблять на них істотний вплив)

• Регулююча (на ринку існують певні «правила гри», практика вирішення спорів, органи управління та контролю)

25. Прямі та зворотні операції на відкритому ринку.

Залежно від умов угод із цінними паперами на відкритому ринку розрізняють прямі й зворотні операції. Прямі операції - це купівля або продаж центральним банком державних облігацій та інших зобов'язань, казначейських векселів. Зворотні операції на відкритому ринку - це купівля-продаж центральним банком цінних паперів із зобов'язанням зворотного викупу за встановленим раніше курсом. Зворотні операції, що характеризуються м'якшим впливом на грошовий ринок, є більш гнучким методом регулювання, що підвищує їх привабливість і масштаби використання.

Важливою особливістю операцій центрального банку на відкритому ринку є швидка реакція на короткотермінові тенденції ринку, що дозволяє стабілізувати стан грошового обігу й економіки в цілому.

26. Операції репо - це кредитні операції, здійснюванні під заставу цінних паперів. Оскільки купівля (продаж) цінних паперів не проводиться, операція репо обліковується як наданий (отриманий) кредит, а не як актив у вигляді цінних паперів..

27. Політика відкритого ринку. Політика відкритого ринку полягає у змінах обсягів купівлі та продажу цінних паперів центральним банком. Ці операції зумовлюють зміну резервів комерційних банків, що, у свою чергу, позначається на обсязі та вартості кредитів. У результаті центральний банк отримує можливість впливати на розмір грошової маси і рівень процентної ставки у потрібному напрямку, тобто досягаючи заздалегідь поставленої мети.