2. Зміст і основні напрямки держ. Політики в галузі охорони здоров*я

Основи державної політики охорони здоров'я визначає Верховна Рада України — шляхом закріплення конституційних і законодавчих засад охорони здоров'я, визначення її мети, основних завдань, напрямів, принципів і пріоритетів, встановлення нормативів і обсягів бюджетного фінансування, створення системи відповідних кредитно-фінансових, фіскальних, митних та інших регуляторів, затвердження переліку комплексних і цільових загальнодержавних програм охорони здоров'я.

Реалізацію державної політики охорони здоров'я покладено на органи виконавчої влади й органи місцевого самоврядування.

Напрямки державної політики та визначення пріоритетів в охороні здоров’я повинні базуватися перш за все на аналізі стану здоров’я населення України та адекватності існуючої системи надання медичної допомоги в сучасних умовах розвитку.

Перехід до ринкових відносин створив умови і проблеми перехідного періоду, які негативно вплинули на охорону здоров’я, зокрема:

– деструктивні процеси в економіці, неадекватної ринку, і зниження національного прибутку;

– зниження рівня і погіршення якості життя більшості населення;

– недостатнє фінансування галузі, оскільки питома вага видатків на охорону здоров’я в обсязі зведеного бюджету за загальним фондом недостатня та нестабільна;

– незадовільна екологічна ситуація (забруднення землі, повітря, води та додаткове радіаційне забруднення внаслідок аварії на ЧАЕС).

Ці та інші фактори визначили складну демографічну ситуацію останніх років в масштабах держави. Перш за все це зменшення чисельності населення («вимираюча нація») щорічно на 350–400 тис. чоловік, погіршення стану здоров’я, зменшення тривалості якісного життя.

Державна політика у сфері охорони здоров'я спрямовується на підвищення рівня здоров'я, поліпшення якості життя і збереження генофонду Українського народу.

3. Адмін. Право і адмін.. реформа

Адмі­ністративне право є галуззю публічного права, регулює уп­равлінські відносини в галузі публічної влади, а саме ті з них, участь у яких беруть громадяни (їх об'єднання), органи вико­навчої влади й органи місцевого самоврядування. Концепція адміністративної реформи в Україні, схва­лена указом Президента України від 22 липня 1998 р.\ має за мету реально поліпшити стан організації виконавчої влади, зробити її одним із важливих чинників прискорення економіч­них, політичних, соціальних державно-правових перетворень. У Концепції визначено п'ять напрямів здійснення адмі­ністративної реформи: 1) створення нової правової бази, що регламентуватиме державне управління в Україні; 2) форму­вання нових інститутів, організаційних структур та інстру­ментів здійснення державного управління; 3) кадрове забезпе­чення нової системи державного управління; 4) зміцнення та формування нових фінансово-економічних основ забезпечен­ня системи державного управління; 5) наукове та інформацій­не забезпечення системи державного управління, формування механізмів наукового інформаційного моніторингу її функціо­нування1.

Здійснення зазначених напрямів розраховано на досить три­валий період і включає три етапи. Перший, підготовчий етап має за мету розроблення й офіційне схвалення Концепції та Програми здійснення адміністративної реформи, розв'язання першочергових питань, пов'язаних із поточним удосконален­ням елементів наявної системи державного управління. Дру­гий етап пов'язують із запровадженням організаційно-право­вих засад реформування ключових елементів системи дер­жавного управління. Третій етап передбачає поглиблення трансформаційних процесів, формування нових інститутів, організаційних структур та інструментів державного управлін­ня. Заходи щодо законодавчого, кадрового, наукового та інформаційного забезпечення реформи, зміцнення й оновлення фінансово-економічних основ державного управління перед­бачають провести на всіх етапах.