2. Стилістичні особливості форм числа іменників

Багато іменників, що мають тільки форму однини, належать до книжних стилів – офіційно-ділового й наукового, а також характеризують окремі галузі виробничо-професійної діяльності: націоналізм, індустріалізація, фонетика, семасіологія, секретаріат, феноксиметилпеніцилін.

Форма однини властива збірним іменникам: наше студентство, зелене листя, міцне коріння. Форму однини іменників у значенні множини використовують у синекдохах⁵: Нинішній студент зацікавлений у тому, щоб добре вчитися.

П.С.Дудик зауважує, що в художньому і розмовному мовленні "однинна форма іменника може вказувати на збірність, чи множинність, сприймаючись при цьому з деякою метафоричністю"⁶. В офіційно-діловому стилі синекдоха має інші функції – вона позначає предмети як суцільну множинність: Навесні бити зайця заборонено.

"Субстантивовані прикметники й дієприкметники в середньому роді, які позначають сукупність предметів, набувають значення узагальненої збірності"⁷( вони поширені в розмовному мовленні): Крадене не йде на користь.

Уживання власних імен у множині завжди набуває стилістичного значення. Власні імена у множині пишуть з великої літери, коли засвідчують позитивне ставлення автора до цих людей, а з маленької літери – негативне: Погляньте на них! Всі справжні Енштейни!; Це партія маленьких гітлерів.

Лише у формі множини вживають деякі іменники зі збірним значенням: збори, канікули. Ці іменники характеризують науковий, офіційно-діловий і публіцистичний стилі й належать найчастіше до науково-термінологічної, суспільно-політичної, фінансової, професійно-виробничої, технічної лексики( дебати, кулуари, вибори; лещата, висівки, кліщі; гроші, кошти, цінні папери), яка значною мірою стала загальновживаною⁸. Помилкою є віднесення здебільшого під впливом російської мови до розряду іменників, які вживаються тільки в множині, інших слів: похорони ( є й похорон), торги ( є й торг).

3. Стилістичне використання варіантів відмінкових форм іменників.

П.С.Дудик зауважує, що "в кожну з відмінкових форм іменника всенародною мовленнєвою практикою закладено ту чи іншу стилістичну функцію (функції)”⁹.

Родовий і знахідний відмінок іменників .

При перехідних дієсловах, що мають частку не, іменники переважно мають форму Р.в.: не беріть ручки. Останнім часом уживають також іменник у формі Зн.в., який при заперечному дієслові вказує на об’єкт, цілком охоплюваний дією. А Р.в. указує на частковість охоплення об’єкта дією: не давав гроші ( всі, взагалі) – не давав грошей ( частину. Тому Зн.в. часто використовують щодо конкретних іменників, а Р.в. – щодо абстрактних: не брав ручку( конкр.) – не брав участі (абстр.).

Іноді встановлюється чітка граматико –стилістична норма. Скажімо, Р.в. є обов’язковим у безособових реченнях: Ручки ще не повернуто. Заручника ще не повернуто. Р.в. при дієсловах з не послідовно вживається в книжних стилях, а Зн.в. більш властивий експресивному розмовному мовленню, причому переважно використовується щодо іменників, які позначають конкретні предмети (здебільшого чоловічого роду), і щодо малоскладових слів на кшталт дуб, село¹⁰.

Загалом форми родового і знахідного відмінків можуть набувати таких граматико-стилістичних відтінків:

Знахідний відмінок	Родовий відмінок
	Родовий частковості або неозначеної кількості ( найчастіше в іменників із значенням речовини, маси тощо).
повне охоплення предмета	часткове охоплення предмета
порубати дрова візьми крупу	нарубати дров візьми крупи
	Родовий тимчасового користування ( особливо поширений у розмовному і художньому мовленні)
	позич олівця

Форми знахідного відмінка назв істот і неістот.

Істоти у Зн.в. = Р.в., неістоти = Н.в.

Незначна кількість назв тварин середнього роду в однині мають у Зн. в. форму Н.в., а в множині вживаються у формі і Н.в. і Р.в. : пасти лоша, пасти лошат і пасти лошата.

1. Деякі іменники ч. р. , що не є назвами істот, а також не передають частковості, мети й тимчасовості користування, можуть мати в Зн. в. , крім форми Н., також і форму Р.в., яка виникла під впливом іменників - назв істот: писати листа, вживати заходів. Це дозволяє персоніфікувати неістот: полагодив комбайна.

2. Іменники – істоти, але не особи, у множині часто мають у Зн.в. паралельні форми Р.в. і Н.в.: пасти гусей – пасти гуси, варити раків – варити раки. Форма Р.в. є більш архаїчною.

3. Іменники – назви людей, - ужиті з прийменником в(у) при дієсловах, що позначають перехід цих осіб в інший стан, у нове становище тощо, у Зн.в. мають форму подібну до Н.в.: пішов у журналісти, приняли в студенти.

4. У науковому стилі, а також в окремих професійних сферах деякі іменники – назви неістот – мають у Зн.в. форму Р.в. замість Н.в., чому сприяють суфікси –ник, -ач, -щик, -альник та ін. ( за їх допомогою утворюють назви людей і знарядь, механізмів: Відремонтувати програвача.

5. Іменники – назви істот і неістот- часто вживають у переносному значенні, зберігаючи при цьому свої граматичні властивості: Запускаю змія в повітря.

6. Іменники – назви неістот – у метафорах і метоніміях набувають граматичних ознак іменників – назв істот: Бачив зелений дуб. Бачив цього дуба.( характерне для розмовного мовлення).

У давальному відмінку іменників чоловічого роду ІІ відміни вживають паралельні закінчення –ові, -еві( - єві) та –у, - ю. В окремих випадках форми на –ові, еві є єдино можливими. Це стосується всіх тих випадків, коли іменники в родовому відмінку мають закінчення –у, -ю, оскільки омонімія форм Р. і Д.в. спричиняє двозначність: відповідь деканату. Якщо в тексті поряд стоять кілька іменників чоловічого роду у формі Д.В. однини, то їх треба стилістично урізноманітнювати, вживаючи варіативні форми.

Кличний відмінок утворюється найчастіше від іменників чоловічого і жіночого роду – назв осіб. Це стилістично нейтральні форми, властиві всім стилям, серед яких найменше – науковому.

Кличний відмінок іменників – назв істот , але не осіб – характерний переважно для розмовного мовлення. Кличний відмінок іменників – назв неістот – уживають переважно в публіцистичному стилі, а також у творах художньої літератури (зокрема в поезії, у фольклорі), які набувають патетичного звучання, мають публіцистичні елементи. Тут кличний відмінок уживають для того, щоб загострити увагу на об’єкті звертання, виокремити його, виявити і викликати до нього певне ставлення: Україно! Ти для мене диво( Василь Симоненко).

Крім того, в художньому мовленні уживання іменників у формі кличного відмінка може надавати йому додаткових відтінків ліризму, персоніфікувати неістоти.

4. Типові помилки в мовностилістичному використанні іменників:

1. Стилістично невиправдане утворення форми однини від іменників, які мають тільки форму множини: Якщо ви наважились купити імпортну консерву…

2. Стилістично невмотивоване вживання у формі множини іменників, які мають тільки форму однини: Інформації підготував Орест Вачков.

3. Уживання іменників жіночого роду на позначення професій, посад жінок з невластивими українській літературній мові суфіксами –ша, -иха, а також уживання іменників із суфіксом –ка та ін. у тому разі, коли може виникнути двозначність чи небажана для книжного мовлення експресивна забарвленість: Позивачем виступала керівничка Бродівського БУ №2 Л.Гусєва.

4. Неправильне визначення роду невідмінюваних іменників іншомовного походження: Наступного дня Президента України приймав гостинний Баку.

5. Неправильне визначення роду однокореневих іменників, які мають родову невідповідність в українській і російських мовах.: Вона чекала мого повернення з роботи, щоб вилити усю свою біль.

6. Неправильне визначення роду абревіатур: Принаймні ми б знали, що МЗС вийшов з такою ініціативою в уряд.

7. Сплутування форм знахідного та родового відмінків у випадках уживання прямого додатка при присудках, виражених перехідними дієсловами: Дозиметри фахівців показали, що радіаційний фон шпал не перевищує припустимі норми. Ви не втрачаєте контроль за сьогоденням.

8. Стилістично невмотивоване вживання форми називного відмінка замість форми кличного відмінка: Доктор, я хочу продати нирку.

9. Уживання російськомовних варіантів зменшених і пестливих імен: Міша, Вася, Женя! В цей святковий день відкрийте серця тій людині, яку найбільше кохаєте.

10. Нанизування форм родового відмінка: Вмовляння підполковника міліції одного пана, колишнього депутата міської Ради вгамувати свої пристрасті тільки ще більше розлютили останнього.

11. Відмінювання невідмінюваних і невідмінювання відмінюваних іменників – власних назв: "Тайна вечеря" Леонарда да Вінчі.

Дослідники згадували романи Ів Монтана і Сімони Сіньйори, Грейс Келі та князя Реньє.

12. Уживання тільки форми давального відмінка іменників із закінченням –у(ю), спільної з російською: 6 січня було національне свято – 60 років королю Хуану Карлосу.

13. Неврахування особливостей відмінювання іменників твердої та м’якої групи: Директор цвинтару пропонує демонтувати надгробки, написи на яких спотворюють історичну правду.

14. Сплутування закінчень ( -а та -у) родового відмінка іменників чоловічого роду ІІ відміни: Це робилося за допомогою спеціально загостреного каменю.

15. Сплутування закінчень та нехтування правилами чергування звуків у формах різних відмінків іменників: Першим нею нагороджено підполковник а міліції Михайла Яковенко.

16. Сплутування форм родового відмінка множини в українській і в російській мовах: Ялинки для туркмен. Росія проти України або яйця проти кур. Собівартість цієї акції – близько 40 тисяч гривен.