45 Місце людського капіталу у формуванні національної економічної безпеки.

Соціально-економічний розвиток на сучасному етапі характеризується зростанням ролі і значення та перетворенням людського капіталу в домінуючу продуктивну силу. Водночас набуття економікою глобального статусу, пошук резервів підвищення конкуренції за фінансові ринки, сектори послуг та споживчі ринки перетворює людський капітал в ключовий елемент державної політики та інструмент набуття переваг на міжнародній арені.

Людський капітал на рівні держави чи національної економіки виступає ключовим чинником конкурентоспроможності в системі розподілу інвестиційних потоків світової економіки. На сучасному етапі економічного розвитку відстежується існування двох підсистем людського капіталу держави: знаннєво-освітнього, тобто господарського потенціалу та споживчого, що відповідає обсягам споживання, тобто масштабам національної економіки. До чинників формування конкурентоспроможності країни відносяться: - демографічний потенціал – чисельність населення, споживачів, зростання яких формує резерви збільшення виробництва, і як наслідок, національної економіки; - доходи населення, збільшення яких поряд ефектами попереднього чинника, зміщує структуру споживання в сторону товарів тривалого використання, забезпечує формування високотехнологічних галузей орієнтованих на інноваційний розвиток, нагромадження ресурсів інвестування в освіту, охорону здоров'я, наукові дослідження тощо; - структура економіки, в якій переважання галузей орієнтованих на товари кінцевого споживання та незначна частка мілітаризованих секторів забезпечує високий мультиплікативний ефект від приросту споживання; - відсутність надмірної концентрації державного регулювання галузей та секторів економіки, перегулювання системи управління макроекономічними процесами, усунення бар'єрів міжнародної торгівлі; - низький рівень економічної та політичної корупції, що забезпечує уникнення вищості окремих осіб, національних, соціальних та політичних груп над іншим населенням.В межах приведених чинників два перших визначають формування людського потенціалу держави.

46. Характер впливу дезінтеграційних процесів на міжнародні конфлікти.Сепаратизм є проявом дезінтеграційних процесів, які провокують міжнародні конфлікти.Тибет – історико-географ регіон в Центральній Азії, територіал охоплює Тибетське нагір'я. Де-факто вважає себе незалежною державою з 1912 р., але де-юре є автономним регіоном в складі Китайської Народної Респ, що був анексований у 1959 р. Зараз опозиційними силами ведуться всілякі спроби відновити втрачену суверенність

Основною метою федерального уряду Російської Федерації є нейтралізація будь-яких проявів сепаратизму. Збереження єдності держави належить до життєво важливих пріоритетів сучасної внутрішньої політики. В середині 1990-х років масштабні реформи стали каталізатором сепаратистських тенденцій в ряді регіонів. В Чечні уряд Джохара Дудаєва оголосив про наміри утворити самостійну державу чеченського народу – Ічкерію. Економічно чеченська національна еліта біла зацікавлена у встановленні власного контролю над нафтовими резервами Чечні та нафтопроводами, що проходять її територією. Нарешті, фактором формування сучасної чеченської ідентичності виступає іслам, який сповідує переважна більшість населення.Придністров’я – частина території Молдови на лівому березі р. Дністер. Самопроголошена Придністровська Молдавська республіка (ПМР). Придністровська еліта формувалася не стільки за етнонаціональними ознаками, скільки за наближеністю до радянської номенклатури (багато керівників підприємств Придністров’я були росіянами або українцями), а отже відчувала залежність від Москви та не бажала розривати економічних зв’язків з нею. Врешті, промисловий комплекс Придністров’я було розраховано насамперед на ринки РСФСР та УРСР. Таким чином, Придністров керівники не підтримали курс, взятий в Кишиневі. Їхня мета полягала у недопущенні «румунізації» Придністров’я, збереженні його екон та полі зв’язків із СРСР.Абхазія – де факто незалежна, але де юре - автономна в складі Грузії республіка. 23 липня 1992 року Абхазія оголосила про незалежність від Грузії. Цю незалежність не визнає світове співтовариство. Особливу позицію займає Російська Федерація, шукаючи шляхи приєднати Абхазію.