36. Види операцій, які використовують комерц. Банки в у
Активні банк. операції - операції по засобах яких банки розміщують наявні в їх розпорядженні ресурси з метою отримання прибутку. Найбільш поширеною формою активних операцій явл.: надання грошових. засобів в кредит під. відсотки, вкладення в цінні папери, інвестиції в пр.-во.
Пасивные операції - спрямовані на залучення засобів. Власний капітал банку, наявний під час його освіти, складає незначну частину його ресурсів. Головна частина - депозити клієнтів. Депозити діляться на поточні(гроші видаються на вимогу вкладника у будь-який час) і термінові(гроші когут тат видані лиш через встановлений термін). Комісійні операції - це посередницька діяльність банку, полягає в здійсненні різних операцій за дорученням клієнтів за визначену . плату - комісію. Діляться на: розрахункові(переклад по рахунках), касові, валютні(обмін валют). До таких операцій відносять: обслуговування платежів клієнтів, отримання грошей по боргових зобов'язаннях( векселям, чекам), за дорученням своїх клієнтів, інкасація, зберігання валютних цінностей і цінних паперів і т. п.
38.Сутність грошей, як капіталу та іх особливості.(см 15 вопрос) 39.Поняття кредитноі системи, іі структура та призначення у ринковій економіці.(см16вопрос)
40. Характеристика небанківських финансово-кредитних установ До другого рівня банківської системи належать небанківські фінансово-кредитні установи, парабанки, які здійснюють низку функцій банків, проте не підпадають під вимоги законодавства, котрими регулюється діяльність банківських установ. Поява інституту фінансового посередництва в Україні тісно пов'язана з переходом національної економіки з адміністративно-командних на ринкові засади функціонування. Вітчизняний досвід розвитку цих інститутів досить обмежений, тому в процесі їх становлення необхідним є вивчення світової практики їх діяльності.
Так, у Законі України "Про Національний банк України" зазначено, що фінансово-кредитна установа – юридична особа, що проводить одну або кілька операцій, які можуть виконувати банки, за винятком залучення вкладів від населення*230. Це визначальний критерій поділу фінансових посередників на банки та небанківські фінансові інститути.
Небанківські фінансові посередники – об'єктивно необхідне явище у ринковій економіці. Вони не тільки є потужними конкурентами банків у боротьбі за вільні грошові капітали, що саме по собі має позитивне значення, а й беруть на себе надання економічним суб'єктам таких фінансових послуг, виконання яких невигідне чи законодавчо заборонене банком.
У своїй діяльності вони мають багато спільного з банками:
– функціонують у тому самому секторі грошового ринку, що й банки, у секторі опосередкованого фінансування;
– за формування власних ресурсів (пасивів), вони випускають подібно до банків боргові зобов'язання, які менш ліквідні, ніж зобов'язання банків, проте теж можуть реалізовуватися на ринку як додатковий фінансовий інструмент;
– розміщуючи свої ресурси в дохідні активи, вони купують боргові зобов'язання, створюючи, подібно до банків, власні вимоги до інших економічних суб'єктів, хоча ці вимоги менш ліквідні і більш ризиковані, ніж активи банків;
– діяльність їх щодо створення зобов'язань і вимог ґрунтується на тих самих засадах, що й банків: їх зобов'язання менші за розмірами, більш ліквідні і коротші за термінами, ніж власні вимоги, внаслідок чого їх платежі за зобов'язаннями менші, ніж надходження за вимогами, що створює базу для прибуткової діяльності. Перетворюючи одні зобов'язання на інші, вони, як і банки, забезпечують трансформацію руху грошового капіталу на ринку – трансформацію строкову, обсягову і просторову, а також трансформацію ризиків шляхом диверсифікації.
Разом з тим посередницька діяльність небанківських фінансово-кредитних установ істотно відрізняється від банківської діяльності, оскільки вона:
– не пов'язана з тими операціями, які визнані як базові банківські;
– не торкається процесу створення депозитів і не впливає на динаміку пропозиції грошей, а отже, немає потреби контролювати їх діяльність так само ретельно, як банківську, насамперед поширюючи на них вимоги обов'язкового резервування.
Загальна схема класифікації небанківських фінансово-кредитних установ наведена на рис.2
Фінансово-кредитні інституції
Страхові компанії – це фінансові інститути, які утворюються для відшкодування можливих збитків у результаті стихійного лиха, інших несприятливих умов. Ці організації утворюють спеціальний фонд (страховий) за рахунок страхових внесків громадян та юридичних осіб – страхувальників (ці внески мають вигляд купівлі страхових полісів). Кошти страхового фонду, як правило, не набагато перевищують щорічні виплати страхових відшкодувань, тому страхові компанії володіють досить значними та стійкими грошовими ресурсами, які вони вкладають у довгострокові цінні папери з фіксованими строками (головним чином в облігації промислових компаній).
Рис. 2. Класифікація небанківських фінансово-кредитних установ
Особливістю вітчизняного страхового ринку є те, що в Україні немає транснаціональних страхових компаній і законодавство не забезпечує можливостей щодо їх створення та захисту страхової системи від конкуренції з боку іноземних страхових компаній.