4. Ліцензування підприємницької діяльності

Окремими видами діяльності підприємство може займатися тільки на підставі спеціального дозволу (ліцензії). Переважно, ліцензування підлягають лише ті види підприємницької діяльності, які безпосередньо впливають на здоров’я людини, навколишнє середовище та безпеку держави.

Ліцензія – це документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов.

Ліцензіат – це суб’єкт господарювання, який одержав ліцензію на провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню.

Види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування, державний контроль у сфері ліцензування, відповідальність суб’єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування визначаються Законом України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” від 1 червня 2000 р.

Для здійснення підприємницької діяльності, що ліцензується, необхідно отримати відповідну ліцензію та дотримуватись певних умов та правил здійснення даного виду діяльності (ліцензійні умови).

Відповідно до Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” ліцензуванню підлягають близько 60 видів господарської діяльності, а саме:

• виробництво лікарських засобів, оптова, роздрібна торгівля лікарськими засобами;

• медична практика;

• ветеринарна практика;

• надання послуг з перевезення і вантажів річковим, морським, автомобільним, залізничним транспортом;

• надання освітніх послуг загальноосвітніми, професійно-технічними та вищими навчальними закладами;

• організація іноземного, внутрішнього, зарубіжного туризму, екскурсійна діяльність;

• виробництво спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, оптова та роздрібна торгівля алкогольними напоями;

• виробництво тютюнових виробів, оптова, роздрібна торгівля тютюновими виробами;

• страхова діяльність;

• посередництво у працевлаштуванні на роботу за кодоном та інші.

Строк дії ліцензії на провадження певного виду діяльності встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування, але не може бути меншим за 3 роки.

Тема 5. Ресурсне забезпечення підприємництва План:

5.1.Капітал підприємства.

5.2. Фінансові ресурси підприємств та джерела їх формування.

5.3. Банки та їх види. Банківські операції.

5.4. Кредити та їх види. Кредитування підприємств.

5.5. Лізинг і факторинг.

6. Ринок цінних паперів.

1. Капітал підприємства

Функціонування підприємства потребує відповідного ресурсного забезпечення. Тобто, для того щоб виробляти і продавати продукцію, виконувати роботи чи надавати послуги підприємство мусить мати в розпорядженні машини, механізми, транспортні засоби, будинки, споруди, земельні ділянки, обчислювальну техніку тощо.

Капітал підприємства характеризує загальну вартість коштів (у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах), інвестованих у формування його активів. За економічним визначення капітал – це засоби виробництва (інвестиційні ресурси) і його поділяють на дві частини: основний капітал та оборотний (див. рис.5.1).

Оборотний капітал – частина капіталу підприємства, що інвестована в його оборотні активи (грошові кошти та їх еквіваленти, інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом періоду, що не перевищує один рік).

Основний капітал – частина капіталу, що інвестована в усі види його необоротних активів.

Рис. 5.1. Структура капіталу

Необоротні активи – це активи підприємства з терміном експлуатації або їх погашенням протягом періоду, що перевищує один рік (365 днів). До необоротних активів належать основні засоби, інші необоротні матеріальні активи, нематеріальні активи, довгострокові фінансові інвестиції, інші необоротні активи (див.рис.5.2).

Рис. 5.2. Структура необоротних активів

Основні засоби – це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам, або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або одного операційного циклу) і вартість одиниці яких перевищує певну (встановлену на підприємстві) суму.

Нематеріальні активи підприємства – це права користування природними ресурсами, права користування майном, права на знаки для товарів і послуг, права на об’єкти промислової власності, авторські та суміжні з ними права, гудвіл, інші нематеріальні активи.

В процесі експлуатації основні засоби, інші необоротні матеріальні активи та нематеріальні активи старіють і зношуються. Розрізняють два види зносу – фізичний і моральний. Фізичний знос – це поступова втрата необоротним активом споживчої вартості в процесі експлуатації. Моральний знос – це знос основних засобів, інших необоротних матеріальних активів і нематеріальних активів внаслідок створення нових, більш прогресивних і економічно ефективних в експлуатації активів. Щоб створити умови для відтворення зношених необоротних матеріальних і нематеріальних активів нараховують амортизацію. Амортизаційні відрахування відображають у грошовій формі вартість зносу необоротних активів.

Амортизація – це системний розподіл вартості необоротних активів, яка амортизується, протягом строку їх корисного використання. Вартість необоротних активів, яка амортизується обчислюють як різницю між їх первинною (переоціненою) та ліквідаційною вартістю.

Амортизаційні відрахування – це специфічний вид фінансових ресурсів. З одного боку амортизаційні відрахування – це витрати підприємства, оскільки їх сума нарахована на виробничі необоротні активи, включається до собівартості продукції, робіт, послуг. Водночас, у складі виторгу (доходу) від реалізації продукції суму амортизаційних відрахувань розглядають як цільовий фонд, складову фінансових ресурсів, призначених для відтворення зношених в процесі виробництва необоротних матеріальних і нематеріальних активів.

Оборотні активи – це активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом 12 місяців із дати складання балансу підприємства. До них відносять: запаси сировини, матеріалів, залишки незавершеного виробництва, запаси готової продукції, поточна дебіторська заборгованість, поточні фінансові інвестиції, грошові кошти та їх еквіваленти тощо.

Основні відмінності основних засобів від оборотних:

1. Елементи, що складають основні засоби, матеріально до продукту, що утворюється, не входять. Основні засоби беруть участь у ряді виробничих циклів до повного зносу складових їхніх речовинних елементів. Оборотні ж засоби цілком споживаються в межах одного виробничого циклу й перетворюються на готовий продукт, входять до його „натурального складу”.

2. Вартість основних засобів частинами входить до вартості утворюваного продукту – у мірі зносу речовинних елементів, тоді як оборотні фонди переносять свою вартість цілком протягом одного виробничого циклу.

Основні засоби є матеріально-технічною базою виробництва. Від їхнього обсягу залежать виробнича потужність підприємства та рівень технічної озброєності праці.