1.4. Субституційність і комплементарність виробничих факторів

З теорії продуктивності відомо, що фактори є взаємозамінними, тобто субститутами. Залежно від рівня заміщення одного фактора іншим, від їх співвідношення змінюється їх загальна і факторна продуктивність. Зокрема, механізація і автоматизація виробництва є

однією з основних форм заміщення праці капіталом і, відтак, реальним чинником підвищення загальної продуктивності виробничих факторів. Але субституційність – заміщення одного фактора іншим – не є абсолютною, обмежується економічною доцільністю і технологічними можливостями. Наприклад, незалежно від "маси" основного капіталу виробництво не відбудеться, якщо немає оборотних засобів; будь-яка кількість праці не може замінити "роботу" зварювального апарата, а останній за своїм технологічним призначенням не може замінити автомобіль або токарний верстат і таке інше. Отже, виробничі фактори і їх складові, з одного боку, є субститутами, а з іншого – комплементами, тобто такими, що доповнюють один одного.

В управлінні суспільною продуктивністю (на макроекономічному рівні) основним об'єктом регулювання є співвідношення між факторами-субститутами. Управління комплементарністю (збалансованістю факторів-комплементів в натуральній формі) на макроекономічному рівні є надзвичайно складним і малоефективним. Про це свідчить багатолітній радянський досвід централізованого управління на основі "натуральних балансів". Натомість, в низових ланках виробництва, в управлінні колективною і локальною продуктивністю особливого значення набуває "натуральна" збалансованість факторів-комплементів: персоналу – за професіями і рівнями кваліфікації; робочих машин і устаткування – за їх технологічним призначенням тощо.

Структура і продуктивність факторів-субститутів. Одну й ту ж кількість продукції можна отримати при різних співвідношеннях праці і капіталу. З теорії мікроекономіки відомо, що точки, які відображають такі співвідношення, знаходяться на кривій лінії (рис.1.2), яка називається ізоквантою (гр. isos – однаковий, quantum – кількість). Пряма лінія, яка має одну спільну точку з ізоквантою називається ізокостою. Перетин будь-якої ізокости з осями координат (K, L) означає кількість ресурсів-субститутів, необхідних для виробництва одиниці продукції. Та ізокоста, яка є дотичною дуги ізокванти в точці її найбільшого перегину (найменшого радіуса дуги) відсікає оптимальні кількості факторів-субститутів (L_opt, K_opt). Координати точки оптимальної рівноваги факторів є екстремумом функції ізокванти, який можна визначити, прирівнявши похідну функції до нуля, або шляхом послідовного порівняння можливих

A

B

C

D

E

Рис.1.2. Взаємозаміщення факторів виробництва

комбінацій двох факторів^. В точках перетину оптимальної ізокости з осями координат відсікаються такі кількості ресурсних факторів, при яких їх загальна продуктивність буде найбільшою.

За допомогою ізокост можна визначити коефіцієнти взаємозаміщення факторів-субститутів (праці капіталом і навпаки) і, в свою чергу, показники загальної продуктивності, використовуючи наступні формули і співвідношення.

Коефіцієнти заміщення:

- праці капіталом х_L = K/L; (1.3)

- капіталу працею х_К = L/К, (1.4)

де L і K – необхідні ресурси (кількість праці і капіталу) за певною ізокостою.

Отже, загальна продуктивність ресурсних факторів виробництва залежить від співвідношення між їх кількостями (детальніше див. розд. 5.5, 5.6).

Структура і продуктивність факторів-комплементів. Сукупність праці, засобів і предметів праці у взаємодії є виробничою системою, в якій мають реалізуватися певні пропорції. У цій системі можна виділити умовно три підсистеми: 1) праці, 2) засобів праці, 3) предметів праці.

Кількісні пропорції мають визначатися і підтримуватися у кожній підсистемі. Так, склад працівників, зокрема робітників, має відповідати таким пропорціям:

Т₁ / L₁ = Т₂ / L₂ = Т₃ / L₃ = ... = Т_n / L_n = F_p, (1.5)

або L_і / L_і+1 = Т_і / Т_{і +1}, (1.6)

де Т_і – трудомісткість і-го виду робіт, люд.-год.;

L_і – чисельність необхідних робітників;

F_p – ефективний фонд робочого часу, год.

Аналогічних пропорцій необхідно дотримуватись стосовно кількості робочих машин і устаткування та механізованих робочих місць (m_і) різного технологічного призначення:

Т_(m)1 / m₁ = Т_(m)2 / m₂ = Т_(m)3 / m₃ = ... = Т_{(m) n} / m_n = F_m, (1.7)

або m_і / m_і+1 = Т_(m)і / Т_{(m)і +1}, (1.8)

де Т_(m)і – машиномісткість і-го виду робіт, маш.-год.;

m_i – кількість робочих машин і-го технологічного призначення;

F_m – ефективний фонд часу одиниці устаткування (робочого місця).

Якщо, наприклад, трудомісткість токарних робіт утричі більша від трудомісткості свердлильних робіт, то й чисельність токарів має бути втричі більшою. За умови, що машиномісткість токарних робіт удвічі перевищує машиномісткість свердлильних операцій, кількість токарних верстатів має бути вдвічі більшою.

Кількість різних матеріалів та інших предметів праці також має бути у певних пропорціях, які відповідають їх часткам у готових виробах. Якщо, припустимо, у виробництві хлібобулочних виробів борошно, жири і цукор витрачаються у пропорції 10:2:1 на одиницю продукції, то й загальна їх кількість має бути приблизно у таких же пропорціях.

Разом з тим, необхідно дотримуватись певних пропорцій "по вертикалі" – між названими підсистемами. Зокрема, таких пропорцій необхідно дотримуватися між кількістю машин (робочих місць) і робітників відповідних професій:

Т_і / Т_(m)і = L_і / m_і = F_р m_(Н)і / F_m, (1.9)

де m_(H)і – норма одночасного обслуговування і-го виду машин, (наприклад, токарних автоматів) з розрахунку на одного робітника відповідної професії (токаря-багатоверстатника).

При наявності диспропорцій (порушенні комплементарності) у структурі системи факторів-комплементів зменшується її продуктивність (виробнича спроможність).

Приклад диспропорцій у підсистемі "праця". Меблева фабрика виготовляє учнівські парти. Трудомісткість одиниці продукції за видами робіт і чисельність робітників відповідного фаху наведені в таблиці 1.1. Структура трудомісткості і чисельності робітників не співпадає. Так, частка складальних робіт у загальній трудомісткості складає 48% (табл.1.1, п.2), а робітників, які мають виконувати ці роботи – 42%. Це свідчить про наявність диспропорцій. Відповідно, виробнича спроможність робітничих бригад є різною (п.5). Звісно, тижневий випуск продукції не може бути більшим мінімальної виробничої спроможності (70 шт./тиждень). Натомість в результаті часткового усунення диспропорцій без зміни загальної чисельності робітників, обсяги продукції і, відповідно, продуктивність праці збільшуються на 10% (п.10). Варто додати, що окрім зміни структури складу працівників є й інші шляхи усунення диспропорцій (детальніше в останньому розділі).

Таблиця 1.1

Наслідки порушення комплементарності у виробничій

підсистемі "праця"

№ з/п	Назва показника	Види робіт			Зага-лом
		механо- обробні	скла- дальні	лаку- вальні
1	2	3	4	5	6
А. Фактичні дані
1	Чисельність робітників відповідних професій, осіб	20	21	9	50
	- у % до підсумку	40,0	42,0	18,0	100,0
2	Трудомісткість одиниці продукції, люд.-год./шт.	8,0	12,0	5,0	25
	- у % до підсумку	32,0	48,0	20,0	100,0
3	Тижневий фонд робочого часу робітника F = 40 год./люд.
4	Загальний ресурс робочого часу робітників, люд.-год./тиждень (п.3 х п.1)	800	840	360	2000

Продовження таблиці 1.1

1	2	3	4	5	6
Б. Результати планових розрахунків
5	Виробнича спроможність бригади робітників (за відповідним фахом), шт./тиждень (п.4 / п.2)	100	70	72	70
6	Планові затрати робочого часу (п.2 х 70), люд.-год./тиждень	560	840	350	1750
	- у % до наявного ресурсу (п.6 / п.4 х 100)	70,0	100,0	97,2	87,5
7	Втрати робочого часу, зумовлені диспропорціями, у % до наявного ресурсу	30,0	0,0	2,8	12,5
В. Результати усунення диспропорцій (шляхом заміни 3 верстатників на 2 складальників та 1 лакувальника)
8	Чисельність робітників відповідних професій, осіб	17	23	10	50
	- у % до підсумку	34,0	46,0	20,0	100,0
9	Виробнича спроможність, шт./тиждень (п.8 х п.3 / п.2)	85	77	80	77
10	Підвищення продуктивності праці робітників, % (п.9 / п.5) х 100	Х	Х	Х	110,0

Аналогічні диспропорції виникають не лише в низових ланках суспільного виробництва. Так, в Україні на регіональних ринках праці спостерігається профіцит (надлишок) працездатних людей одних професій і дефіцит інших, що гальмує розвиток економіки, спричиняє структурне безробіття і малопродуктивну зайнятість багатьох висококваліфікованих фахівців за іншим фахом.