1. Мета, завдання, структура та правова основа цивільного захисту. Історія становлення Цивільний захист здійснюється з метою: реалізації державної політики, спрямованої на забезпечення безпеки та захисту населення і територій, матеріальних і культурних цінностей та довкілля від негативних наслідків надзвичайних ситуацій у мирний час та в особливий період; подолання наслідків надзвичайних ситуацій, у тому числі наслідків надзвичайних ситуацій на територіях іноземних держав відповідно до міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Завдання цивільного захисту

Основними завданнями цивільного захисту є:

— збір та аналітичне опрацювання інформації про надзвичайні ситуації;

— прогнозування та оцінка соціально-економічних наслідків надзвичайних ситуацій;

— здійснення нагляду і контролю у сфері цивільного захисту;

— розробка і виконання законодавчих та інших нормативно-правових актів, дотримання норм і стандартів у сфері цивільного захисту;

— розробка і здійснення запобіжних заходів у сфері цивільного захисту;

— створення, збереження і раціональне використання матеріальних ресурсів, необхідних для запобігання надзвичайним ситуаціям;

— розроблення і виконання науково-технічних програм, спрямованих на запобігання надзвичайним ситуаціям;

— оперативне повідомлення населення про виникнення або загрозу виникнення надзвичайної ситуації, своєчасне та достовірне інформування про обставини, що склалися, та заходи, що вживаються для запобігання надзвичайним ситуаціям та подолання їх наслідків;

— організація захисту населення і території від надзвичайних ситуацій, надання невідкладної психологічної, медичної та іншої допомоги потерпілим;

— проведення невідкладних робіт із ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та організація життєзабезпечення постраждалого населення;

— забезпечення постійної готовності сил і засобів цивільного захисту до запобігання надзвичайним ситуаціям та ліквідації їх наслідків;

— надання з використанням сил цивільного захисту оперативної допомоги населенню в разі виникнення несприятливих побутових або нестандартних ситуацій;

— навчання населення способам захисту в разі виникнення надзвичайних, несприятливих побутових або нестандартних ситуацій та організація тренувань;

— міжнародна співпраця у сфері цивільного захисту.

Структуру єдиної системи цивільного захисту становлять центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування і створювані ними ункціональні та територіальні підсистеми єдиної системи цивільного захисту.

Правовою основою цивільного захисту є Конституція України , цей Закон, закони України "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру" , "Про Цивільну оборону України" , "Про правовий режим надзвичайного стану" , "Про правовий режим воєнного стану" , "Про аварійно-рятувальні служби" , "Про пожежну безпеку" , "Про об'єкти підвищеної небезпеки" , "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" , "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" , "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" , міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та інші акти законодавства.

  У січні 1977 року згідно з рішенням Державного комітету Ради Міністрів СРСР з науки і техніки від 16.04.1976 та за наказом МВС СРСР на базі Пожежно-технічної станції Київського гарнізону пожежної охорони створено Спеціальну науково-дослідну лабораторію (СНДЛ) Всесоюзного науково-дослідного інституту протипожежної оборони (ВНДІПО) МВС СРСР.

     СНДЛ спеціалізувалася у галузі теоретичних досліджень, розроблення, дослідно-експериментального виробництва і практичного впровадження вогнегасних порошкових сумішей у промислове виробництво й практику пожежогасіння.

     У травні 1982 року на базі СНДЛ створено Київську філію (КФ) ВНДІПО МВС СРСР.

     Основна науково-технічна діяльність Київської філії була спрямована на задоволення потреб усього колишнього СРСР у засобах порошкового пожежогасіння за такими основними напрямами:

• створення вогнегасних порошків, вогнегасників і установок порошкового пожежогасіння, а також обладнання для їх технічного обслуговування;

• розроблення способів і тактичних прийомів пожежогасіння із застосуванням вогнегасних порошків, дослідження пожеж і протипожежного захисту об'єктів;

• створення експериментально-випробувальної бази.

     Після отримання Україною незалежності, з метою проведення та координації науково-дослідних, дослідно-конструкторських і випробувальних робіт у комплексі питань, пов'язаних з пожежною безпекою держави, на базі КФ ВНДІПО відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 24.03.1992 № 75 та наказу МВС України від 30.06.1992 № 384 створено Український науково-дослідний інститут пожежної безпеки (УкрНДІПБ) МВС України.

     Наказом МНС і МВС України від 07.02.2003 № 35/106 на виконання Указу Президента України від 27.01.2003 № 47/2003 УкрНДІПБ передано Міністерству України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

     Відповідно до вимог Указу Президента України від 06.04.2011 № 402/2011 "Про Положення про Міністерство надзвичайних ситуацій України", постанови КМУ від 29.12.2010 № 1252 "Про реорганізацію науково-дослідних установ Міністерства надзвичайних ситуацій", з метою подальшої оптимізації організаційних структур МНС і підвищення якості виконання ними завдань за призначенням Український науково-дослідний інститут пожежної безпеки (УкрНДІПБ), Всеукраїнський науково-дослідний інститут цивільного захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, а також Головну науково-дослідну виробничу лабораторію, реорганізовано в Український науково-дослідний інститут цивільного захисту (УкрНДІЦЗ).

2. Організація та управління

Загальне керівництво Цивільним захистом відповідно до її побудови покладається на: Кабінет Міністрів України, Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду Міністрів АР Крим, місцеві держадміністрації, керівників підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування.

Начальником Цивільної оборони України є Прем'єр-міністр України. На місцевому рівні функції начальників цивільної оборони здійснюють керівники відповідних органів виконавчої влади, а в міністерствах, відомствах і на підпри­ємствах їхні керівники.

Органом повсякденного управління процесами захисту населення при Кабі­неті Міністрів є Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та в справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Територіальні органи управління з питань надзвичайних ситуацій і цивіль­ного захисту населення відповідно до законодавства України входять до складу місцевих держадміністрацій та інших органів виконавчої влади за принципом подвійного підпорядкування.

Однією з найважливіших ланок у системі цивільної оборони є об'єкти господарської діяльності (далі об'єкти). Об'єкти — це підприємства (незалежно від форми власності), заклади і організації, навчальні установи та інші.

Відповідальність за організацію і стан цивільної оборони на об'єкті, за постійну готовність її сил і засобів до виконання поставлених завдань несе начальник цивільної оборони об'єкта — керівник підприємства.

Начальник цивільної оборони об'єкта підпорядковується відповідному міністерству в підпорядкуванні якого знаходиться об'єкт, а також начальнику цивільної оборони міста (району) на території якого розташовується даний об'єкт.

Начальник цивільної оборони об'єкта може мати декілька заступників. Як правило це такі як з: інженерно-технічного постачання, евакуації, матеріально-технічного постачання та інші.

При ньому створюється штаб, що укомплектовується штатними працівни­ками цивільної оборони, а також позаштатними, які виконують обов'язки з цивільної оборони за сумісництвом.

Як правило, крім начальника, до складу штабу включають заступників з оперативно-розвідувальної роботи, підготовки формувань, робітників та службов­ців, а також інших фахівців виходячи зі специфіки підприємства.

На об'єкті, в залежності від характеру виробничої діяльності, створюються служби цивільної оборони: оповіщення і зв'язку; медична; радіаційного і хімічного захисту; охорони громадського порядку; протипожежна, енергопостачання і світломаскування; аварійно-технічна; сховищ і укрить; транспортна, матеріально-технічного забезпечення та інші.

На невеликих об'єктах, де бази для створення подібних служб нема, їхні функції виконують структурні органи цих об'єктів.

3. Сили і засоби цз

До сил цивільного захисту належать:

— оперативно-рятувальна служба цивільного захисту;

— спеціальні (воєнізовані) і спеціалізовані аварійно-рятувальні формування та їх підрозділи;

— аварійно-відновлювальні формування;

— спеціальні служби центральних та інших органів виконавчої влади, на які покладено завдання цивільного захисту;

— формування особливого періоду;

— авіаційні та піротехнічні підрозділи;

— технічні служби та їх підрозділи;

— підрозділи забезпечення та матеріальних резервів.

Сили і засоби цивільного захисту — це особовий склад органів та підрозділів цивільного захисту, добровільні рятувальні формування, пожежна та аварійно-рятувальна техніка, пожежно-технічне та аварійно-рятувальне обладнання, засоби пожежогасіння, засоби, призначені для ліквідації наслідків аварій, катастроф, стихійних лих та засоби індивідуального захисту.

4. Моніторинг і прогнозування НС ситуацій та їх мета. Заходи щодо регулювання безпеки

Основним завданням дозиметрії в цивільному захисті є виявлення і оцінювання ступеня небезпечності іонізуючих випромінювань для населення і рятувальних формувань з метою забезпечення їх дій у різних умовах радіаційної обстановки.

Для цього: виявляють і вимірюють потужності експозиційної дози випромінювання для забезпечення життєдіяльності населення і успішного проведення рятувальних та невідкладних робіт в осередках ураження, активності речовин, щільність потоку іонізуючого випромінювання, поверхневу активність різних об'єктів для визначення необхідності та повноти проведення дезактивації й санітарної обробки, а також визначення норм споживання забруднених продуктів харчування; експозиційну і поглинуту дози опромінення з метою визначення життєдіяльності й працездатності населення; ступінь забруднення радіоактивними речовинами продуктів харчування, урожаю, кормів і води.

5. Порядок ідентифікації, паспортизації та реєстрації об’єктів підвищеної небезпеки

Ідентифікація об’єктів підвищеної небезпеки

3. Суб’єкт господарської діяльності, у власності або користуванні якого є хоча б один потенційно небезпечний об’єкт чи який має намір розпочати будівництво такого об’єкта, організовує проведення його ідентифікації.

4. Потенційно небезпечний об’єкт вважається об’єктом підвищеної небезпеки відповідного класу у разі, коли значення сумарної маси небезпечної або декількох небезпечних речовин, що використовуються або виготовляються, переробляються, зберігаються чи транспортуються на об’єкті, перевищує встановлений норматив порогової маси.

5. Потенційно небезпечним об’єктом вважається апарат або сукупність пов’язаних між собою потоками в технологічний цикл апаратів, об’єднаних за адміністративною та /або територіальною ознакою.

Потенційно небезпечним об’єктом за адміністративною ознакою вважається структурний підрозділ (виробництво, цех, відділення, дільниця тощо) суб’єкта господарської діяльності.

У разі, коли відстань між потенційно небезпечними об’єктами за адміністративною ознакою не досягає 500 метрів, вони вважаються одним потенційно небезпечним об’єктом.

У разі, коли до складу потенційно небезпечного об’єкта за адміністративною ознакою входять дільниці, відділення або окремі установки з небезпечними речовинами, що знаходяться на відстані понад 500 метрів одна від одної, вони вважаються окремими потенційно небезпечними об’єктами.

6. Під час проведення ідентифікації для кожного потенційно небезпечного об’єкта розраховується сумарна маса кожної небезпечної речовини із зазначених у нормативах порогових мас індивідуальних небезпечних речовин або кожної небезпечної речовини, яка за своїми властивостями може бути віднесена до будь-якої категорії або до декількох категорій небезпечних речовин згідно із зазначеними нормативами.

7.За сумарну масу небезпечної речовини береться:

1) для сховищ (резервуарів) – сумарна маса небезпечної речовини, що може в них знаходитися при повному завантаженні відповідно до технологічного регламенту, проектної або іншої документації. При цьому обов’язково зазначається, для яких обсягів речовини виконувалися розрахунки. У разі зміни норм завантаження процедура ідентифікації виконується повторно згідно з вимогами цього Порядку;

2) для технологічних установок – максимальна сумарна маса, що може знаходитися в апаратах і трубопроводах відповідно до технологічного регламенту, умов процесу та правил експлуатації;

3) для обладнання колонного типу – сумарна маса небезпечної речовини при максимальному рівні рідини на тарілках. Для апаратів, у яких застосовуються наповнювачі з пористим інертним середовищем, сумарна маса небезпечної речовини визначається з урахуванням максимального обсягу вільного простору;

4) для трубопроводів за межами підприємства – сумарна маса небезпечної речовини в секції трубопроводу між двома запірними пристроями і та, що може виділитися впродовж часу, встановленого для виявлення витікання та здійснення ручного перекриття запірних пристроїв, згідно з технологічним регламентом та проектною документацією, а для внутрішньозаводських трубопроводів – сумарна маса небезпечної речовини у всьому трубопроводі;

5) для зливно-наливних естакад – сумарна маса небезпечної речовини в залізничних або автомобільних цистернах. У розрахунках використовується максимальна ємність і максимально регламентована кількість цистерн, які можуть встановлюватися на естакаді одночасно.

8. У розрахунках сумарної маси небезпечної речовини на потенційно небезпечному об’єкті може не враховуватися маса цієї речовини, що знаходиться в насосах, компресорах, фільтрах, шнекових живильниках, в інших машинах, механізмах та апаратах, якщо вона не перевищує 2 відсотки нормативу порогової маси індивідуальної небезпечної речовини або відповідної категорії небезпечної речовини.

9. Процедура ідентифікації вважається закінченою, якщо виявиться, що сумарна маса хоча б однієї з усіх видів небезпечних речовин на потенційно небезпечному об’єкті, розрахована згідно з пунктами 6-8 цього Порядку, дорівнює або перевищує норматив порогової маси.

У разі, коли індивідуальна небезпечна речовина відноситься за своїми властивостями також до однієї з категорій небезпечних речовин, слід користуватися нормативом порогової маси індивідуальної небезпечної речовини.

У разі, коли небезпечна речовина може бути віднесена одночасно до декількох категорій речовин, слід користуватися нормативом порогової маси тієї категорії речовини, для якої він – найменший