5.4.2. Управління структурними змінами основного капіталу

Вище розглядалися структурні пропорції у виробничому капіталі за умови, що основний капітал є незмінною „заданою” величиною. В дійсності, як видно з формули 5.27 і 5.28, продуктивність капіталу залежить також від першого співмножника (Q/К₁ або х) – продуктивності основного капіталу.

За аналогією 5.25 і 5.27, продуктивність основного капіталу (Р_К1) виражається таким співвідношенням:

, (5.35)

де К_П і К_А – відповідно вартість пасивної і активної частин основного капіталу (К_П+К_А=К₁);

γ₁ – відношення активної частини капіталу (знарядь праці) до пасивної.

Відтак, в аналізі можна розглядати продуктивність Р_К1 як залежну величину (f) від двох факторних ознак: ефективності використання пасивної частини капіталу (х=Q/К_П) і структурних змін основного капіталу (y=1/(1+γ₁)), застосовуючи при цьому загальновідомі аналітичні методи і прийоми.

Збільшення активної частини (К_А) відносно пасивної (К_П) може відбуватися за двома напрямами:

1) установка (інсталяція) додаткових машин і устаткування на існуючих виробничих площах (при К_П=const);

2) заміна устаткування новим – продуктивнішим і, відповідно, дорожчим.

Реалізація першого напряму обмежується наявними виробничими площами (при К_П=const). Ступінь оновлення устаткування (за другим напрямом) теоретично є необмеженим, а практично його вартість і продуктивність може збільшуватися в декілька разів, наприклад, при заміні старих універсальних верстатів гнучкими автоматичними лініями (ГАЛ) з програмним керуванням. Очевидно, що у такому разі, після оновлення технологічної бази, продуктивність основного капіталу становитиме

, (5.36)

де і_(р)А та і_(к)А – індекси відповідно продуктивності і вартості активної частини;

γ₁, γ_н – відношення активної частини до пасивної відповідно до і після зміни структури капіталу (γ_н= γ₁і_(к)А).

Оновлення активної частини і, відтак, реструктуризація основного капіталу є прийнятним за умови:

. (5.37)

Враховуючи формули 5.35 і 5.25, ця умова перетворюється у таку формулу:

. (5.38)

З цієї формули виходить:

. (5.39)

Таким чином, за формулою 5.39, можна визначити гранично допустиме збільшення вартості активної частини капіталу:

. (5.40)

Загальним показником доцільності будь-яких структурних змін основного капіталу є індекс його загальної продуктивності, який має бути більшим від одиниці, тобто:

. (5.41)

Приклад оптимізації структури основного капіталу. У загальній вартості основних засобів підприємства (К₁=4 млн.грн.), про що йшлося вище, пасивна частина К_П=2,2, активна – К_А=1,8 млн.грн. Відповідно γ₁=1,8/2,2=0,82. За інженерним проектом модернізації технологічної системи (активної частини капіталу) її продуктивність збільшиться на 20% (і_(р)А=1,2), а вартість — на 30% (і_(К)А=1,3). Після реалізації проекту γ_Н=1,8/2,2∙1,3=1,06. Згідно з формулою 5.39: 1,2(1+1,8/2,2)-1=1,18>1,06. Індекс продуктивності основного капіталу становитиме: .

Отже, умови 5.39 та 5.41 виконуються, тому відповідна реструктуризація є доцільною. Цей висновок можна доповнити економічним аналізом очікуваної економії на поточних (прямих і непрямих) витратах у порівнянні з необхідними капітальними затратами.

Теоретичні основи комплементарності та структурних пропорцій у системі робочих машин і устаткування розглядалися у розділах 1.4 і 5.3. Умову пропорційності (формулу 5.11) можна представити у такому розгорнутому виді:

, (5.42)

де t_ji – машиномісткість операцій j-ого виду на одиницю продукції і-го найменування;

N_i – кількість продукції і-го найменування за визначеною виробничою програмою у плановому періоді;

М_j – кількість одиниць устаткування, на якому можуть виконуватися операції j-го виду;

F – фонд робочого часу у планованому періоді, який можна вважати однаковим для усіх видів устаткування.

Кожне із співвідношень у виразі 5.42 називається „коефіцієнтом завантаження” (К_(з)j) і характеризує рівень використання ресурсу часу відповідної групи устаткування (FM_j). Величина (1-К_з) означає, яка частина ресурсу часу устаткування не використовується, втрачається. Групу устаткування з максимальним навантаженням устаткування називають "вузьким місцем" у виробничій потужності підприємства.

Отже, система машин є збалансованою (комплементарною), якщо коефіцієнти завантаження в усіх групах устаткування є однаковими, тобто:

. (5.43)

Ця умова пропорційності є ідеальною і практично недосяжною з ряду причин. Головною з-поміж них є зміни виробничої програми (значень N_і) у відповідності до попиту на товарному ринку. В результаті таких змін машиномісткість одних робіт збільшується, інших – зменшується, а кількості устаткування відповідних видів (М_j) не можуть змінюватися так часто, є умовно-постійними величинами. Окрім цього, з часом нерівномірно змінюється (здебільшого зменшується) машиномісткість окремих операцій (t_ji) у зв’язку з окремими удосконаленнями технології і організації виробничих процесів. Загалом, проблема полягає в тому, що структура устаткування не може змінюватися так часто, як змінюється структура машиномісткості продукції.

Виникнення диспропорцій спричиняє зниження рівня використання (зменшення К_з) окремих видів устаткування і, відтак, збільшення втрат ресурсу робочого часу ΔF=F(1-К_з). Для оцінювання фактичної збалансованості структури устаткування, її відповідності структурі машиномісткості продукції застосовується так званий „коефіцієнт пропорційності”:

, (5.44)

де – середній коефіцієнт завантаження усіх видів устаткування;

– найбільший (максимальний) коефіцієнт завантаження поміж К_(з)j.

Величина є середньозваженою значень К_(з)j, тобто:

(5.45)

або , (5.46)

де М – загальна кількість устаткування;

Т_і – загальна машиномісткість одиниці продукції і-го найменування.

Оскільки ≤ 1, то згідно з формулою 5.44 К_n ≥ . Показник К_n означає, яка частина устаткування (або його загального фонду часу) може використовуватися при наявній технологічній структурі активної частини у порівнянні із структурою машиномісткості продукції. Пропорційне збільшення чи зменшення обсягів продукції не впливає на коефіцієнт пропорційності. Разом з тим, за будь-яких умов, як видно з формули 5.44, рівень використання активної частини в часі ( ) не може бути більшим від коефіцієнта пропорційності (К_n).

Окрім наявних диспропорцій (1-К_n), на ефективність використання активної частини (К_з) впливають "простої" устаткування з організаційних і технічних причин: невчасне постачання на робочі місця матеріалів, технічна несправність устаткування, неузгодженість в часі взаємопов'язаних робіт і операцій тощо.

Отже, для підвищення ефективності використання устаткування і, відповідно, продуктивності основного капіталу необхідно: 1) усунути або принаймні зменшити диспропорції в активній частині (збільшити К_n); 2) покращити організацію виробничих процесів і технічного обслуговування робочих місць.

Зменшення структурних диспропорцій полягає у збільшенні пропускної спроможності групи устаткування, для якої К_(з)і=max, тобто у зменшенні знаменника формули 5.44. З формули 5.44 видно, що можна скористатися такими основними напрямами (чи способами) розшивки вузького місця (зменшення К_(з)max):

1) екстенсивний – збільшення кількості устаткування, де К_з = max (М – у знаменнику формули 5.44);

2) інтенсивний – зменшення машиномісткості Т_і робіт і операцій, які виконуються на "вузькому місці", тобто чисельника .

Збільшення кількості устаткування є, на перший погляд, найпростішим способом. Але на шляху його реалізації виникають такі перепони: 1) фінансові – додаткові інвестиції у розширення технічної бази (придбання устаткування та розширення виробничої площі); 2) технічні – труднощі просторової вбудови (імплементації) додаткового устаткування у належному місці технологічного "ланцюга" виробництва.

Машиномісткість продукції на вузькому місці (Т_і) залежить згідно з формулою 5.32 від машиномісткості окремих операцій (t_ji) і від кількості виробів різних найменувань (N_і). Зменшити t_ji можна завдяки таким організаційно-технічним заходам: 1) перерозподіл окремих операцій з вузьких місць на широкі шляхом технологічних змін, якщо вони технічно можливі; 2) впровадження досконаліших пристроїв та інструментів на вузькому місці; 3) пріоритетне покращення обслуговування робочих місць з метою збільшення частки оперативного часу (зменшення простоїв, підготовчо-заключного часу і часу організаційно-технічного обслуговування); 4) застосування відрядно-прогресивної оплати праці та інших форм стимулювання робітників "вузького місця". Якщо такі заходи є недостатніми для "розшивки вузького місця", то варто проаналізувати можливість виробничої кооперації – передачі частини робіт з "вузького місця" іншому підприємству на договірних умовах замовлення.

Варто особливо зауважити, що капітальні чи додаткові поточні витрати на розшивку вузьких місць, як правило, є мізерними у порівнянні з позитивними економічними наслідками відповідного збільшення обсягів виробництва – насамперед, з економією умовно-постійних витрат. У зв'язку з цим при економічному обґрунтуванні вище зазначених заходів необхідно брати до уваги не лише ефект на "вузькому місці", а й в загальній виробничій системі підприємства. Зокрема умовно-річна економія при незначному збільшенні обсягів продукції (на 1-2%) може на порядок перевищувати додаткові витрати на "вузькому місці".

Приклад оптимізації структури основного капіталу (за даними табл.5.4). Окрім даних, наведених в табл. 5.4, відомо: 1) додана вартість в одному комплекті меблів Q=900 грн./компл.; 2) балансова вартість устаткування (без РМ складальних робіт) К_(А)=620 тис. грн., в т.ч. устаткування першої групи К_А1=80 тис. грн., другої К_А2=480 тис. грн. і третьої К_А3=60 тис. грн.; 3) умовно-постійні витрати підприємства В_у-п=500 тис.грн./рік.

Загальна машиномісткість продукції при Q_max=ВП=800 компл./рік (див. табл. 5.3) становить Т=800(20+40+12)=57,6 тис.машино-годин, а загальний фонд устаткування FM=4,0∙19=76,0 тис.машино-год. Отже, =57,6/76,0=0,76.

Якщо виробнича потужність активної частини капіталу буде повністю використана і відповідно К_(з)max=1, то коефіцієнт пропорційності К_n=0,76/1,0=0,76. При зменшенні випуску продукції (наприклад, на 10%) коефіцієнти завантаження ( і ) зменшаться у такій же пропорції, а показник К_n не зміниться ( ), тобто при незмінній структурі устаткування і продукції неминучі втрати робочого часу і "замороження" активної частини капіталу становитимуть 24% (1-0,76)∙100. Якщо для зменшення "замороженої" частини на вузькому місці (де К_з=max) додатково встановити одиницю устаткування – у даному випадку одну машину для розкрою матеріалів, то його пропускна спроможність збільшиться від 800 до 1000 компл./рік N₁=4000∙5/20. Так як пропускна спроможність другої групи устаткування є більшою (N₂=1200), а третьої – такою ж (N₃=1000), то у зв'язку з цим зросте виробнича потужність (до ВП=1000 компл./рік) і відбудуться такі зміни структури і показників використання активної частини капіталу (при повному використанні виробничої потужності): К_(з)max=К_(з)1=К_(з)3=1,0; машиномісткість збільшеного обсягу продукції Т₁=1000(20+40+12)=72 тис.машино-год; загальний фонд робочого часу збільшиться до FM=4000∙20=80 тис.машино-год.; =72/80=0,9 і відповідно К_n=0,9/1,0=0,9.

Продуктивність активної частини капіталу:

- до структурних змін грн./грн.;

- після розшивки вузького місця (установки додаткової машини розкрою матеріалів вартістю К_А=80/4=20 тис. грн.)

грн./грн.

Індекс продуктивності .

Річна економія на умовно-постійних витратах Е_у-п=В_у-п(Q₁/Q₀)-1=500∙0,22=110 тис. грн./рік¹. Таким чином, річна економія на поточних витратах є значно більшою від капітальних затрат (20 тис.грн.) і „погашає” їх впродовж року п'ять разів 110/20.

Звісно, продуктивність активної частини є головним чинником продуктивності усього виробничого капіталу, в тому числі його пасивної частини – виробничих приміщень, прилеглих територій, інженерних комунікацій тощо. Разом з тим, не варто нехтувати резервами підвищення ефективності використання (efficiency) пасивної частини, які безпосередньо не залежать від продуктивності системи машин та інших знарядь праці. В аналітичній практиці найпоширенішими показниками ефективності використання пасивної частини основних засобів є наступні: 1) виробіток продукції на одиницю виробничої і загальної площі підприємства; 2) частка виробничих площ у загальній площі приміщень підприємства; 3) коефіцієнт забудови – відношення площі приміщень до загальної земельної території підприємства. На жаль, у вітчизняній практиці мало приділяється уваги коефіцієнту забудови і, відповідно, раціональному використанню земельних ресурсів. Очевидно, що з розвитком земельного ринку та підвищенням земельної ренти у міських поселеннях вагомість цього показника значно зросте, що змусить "виносити" підприємства на заміські індустріальні території і таким чином покращувати екологію густонаселених мегаполісів.

Поряд з раціональними структурними змінами, які розглядалися вище, надзвичайно важливою є підвищення змінності роботи підприємства. Так, при переході з однозмінного до двозмінного режиму роботи можна без залучення інвестицій удвічі збільшити обсяги виробництва і, відповідно, продуктивність капіталу. На хімічних, металургійних, електрогенеруючих та інших підприємствах з неперервними технологічними процесами виробництво, як правило, цілодобове. Для підприємств дискретного (перервного) виробництва раціональним є двозмінний режим роботи. Однак, досить часто друга зміна є "неповною": виробництво відбувається в окремих підрозділах, використовується лише частина робочих місць. У таких випадках для аналізу використання засобів виробництва застосовують коефіцієнт змінності. Він може визначатися різними способами, в тому числі: а) як відношення загальної чисельності персоналу до зайнятого у першій (основній) зміні; б) як відношення відпрацьованого часу в людино-днях до кількості робочих днів у відповідному періоді.