5.3. Управління „чисельником” продуктивності

Апріорі, як зазначає Сінк Д.С., є три альтернативи пріоритетного підвищення продуктивності факторів виробництва:

1) пріоритетне збільшення обсягів і якості продукції („чисельника” продуктивності) при незначних змінах затрат ресурсів („знаменника” продуктивності);

2) пріоритетне зменшення „знаменника” продуктивності при незначних змінах „чисельника”;

3) випереджаюче зростання обсягів продукції („чисельника”) відносно затрат ресурсів („знаменника”).

На перший погляд видається, що найбільш прийнятним є третій варіант, оскільки в ньому і затрати ресурсів, і обсяги продукції розглядаються комплексно. Однак, у традиційному „комплексному підході” в певній мірі нівелюється основна суть стратегічного менеджменту – визначення основного вектора розвитку і концентрація фінансових ресурсів та зусиль персоналу для реалізації обраної стратегії. Такий „підхід” має „право на життя”, але він часто супроводжується розпорошенням ресурсів підприємства на багаточисельні заходи „комплексного розвитку” підприємства.

Вибір домінуючого напряму підвищення факторної продуктивності з двох перших альтернатив залежить від зовнішнього та внутрішнього середовища конкретного підприємства і, відповідно, є задачею стратегічного менеджменту.

Концентрація зусиль на „чисельнику” продуктивності (перша альтернатива) загалом є доцільною в контексті стратегій диверсифікації та інновацій за таких умов:

1) галузь виробничої діяльності динамічна, з коротким циклом оновлення продукції і швидкими змінами асортиментного попиту;

2) технологічна база гнучка, характерна для серійного та експериментального виробництва (технологічно спеціалізовані виробничі підрозділи, переважно універсальне устаткування з числовим чи цифровим програмним керуванням тощо);

3) наявний потужний центр проектування та експериментального випробування нових зразків продукції.

За інших обставин, особливо у сфері виробництва „консервативної” і, разом з тим, матеріало- чи енергомісткої продукції, варто зосередити увагу на управлінні „знаменником” продуктивності.

Обсяги виробництва і реалізації продукції залежать з одного боку від виробничої потужності підприємства, з іншого – від попиту на його продукцію. Тому можливі два стратегічні напрями збільшення „чисельника” продуктивності:

1) інтенсивний – збільшення обсягів і якості продукції при наявних засобах виробництва, в межах існуючих виробничих потужностей;

2) екстенсивний – нарощення обсягів виробництва на основі розширення виробничої бази.

Незалежно від обраної стратегії основою управління чисельником продуктивності є наступна умова:

, (5.10)

де t_ij – затрати ресурсу часу j-го виду устаткування на одиницю і-го виду продукції (машиномісткість);

N_i – кількість продукції і-го виду;

F_j – ресурс (ефективний фонд) часу одиниці устаткування;

М_j – кількість устаткування j-го виду (технологічного призначення).

Оскільки величини t_ij і F_j істотно не змінюються, є умовно постійними, то практично можна змінювати або N_i при незмінних М_j (стратегія інтенсифікації), або М_j для досягнення необхідних (заданих) значень N_i (екстенсивна стратегія).

Якщо інвестиційні можливості підприємства обмежені і, до того ж, не передбачається істотне зростання попиту на його продукцію, то варто обрати стратегію інтенсифікації. При стрімкому зростанні попиту і сприятливому інвестиційному кліматі обирається екстенсивний шлях. Але варто зауважити, що при екстенсивному розвитку виробництва із збільшенням чисельника (обсягів продукції) одночасно збільшується знаменник продуктивності. Тому екстенсивний напрям розвитку прийнятний за умови випереджаючого збільшення чисельника відносно знаменника (третя альтернатива підвищення продуктивності).