
- •Гуменюк в.Я., рощик і.А. Менеджмент продуктивності навчальний посібник
- •1.1. Розвиток теорії продуктивності: концепції і проблеми
- •1.2. Суміжні поняття в сучасному менеджменті: продуктивність, ефективність і результативність
- •1.3. Сутність і класифікація факторів виробництва
- •1.4. Субституційність і комплементарність виробничих факторів
- •1.5. Види продуктивності
- •1.6. Показники і проблеми вимірювання продуктивності
- •Контрольні запитання
- •Тести для самоконтролю
- •Вправи, задачі для самостійної роботи
- •Розділ 2. Методи вимірювання обсягів продукції і затрат виробничих ресурсів
- •2.1. Одиниці вимірювання обсягів продукції
- •2.2. Вимірювання обсягів продукції на макро- і мезорівнях національної економіки
- •2.3. Вимірювання обсягів продукції підприємства
- •2.4. Вимірювання обсягів виробничих ресурсів
- •Контрольні запитання
- •Тести для самоконтролю
- •Вправи, задачі для самостійної роботи
- •Розділ 3. Методи вимірювання продуктивності факторів виробництва
- •3.1. Класифікація методів вимірювання продуктивності виробничих факторів
- •3.2. Статистичні методи оцінювання продуктивності факторів виробництва
- •3.3. Аналітичні методи вимірювання факторної продуктивності
- •3.4. Евристичні методи оцінювання факторної продуктивності
- •3.5. Зарубіжний досвід вимірювання продуктивності
- •Контрольні запитання
- •Тести для самоконтролю
- •Вправи, задачі для самостійної роботи
- •Розділ 4. Стратегічні цілі суспільного розвитку і управління продуктивністю на макроекономічному рівні
- •4.1. Напрями і стратегічні цілі суспільного розвитку
- •4.2. Управління суспільною продуктивністю (на макроекономічному рівні)
- •Контрольні запитання
- •Тести для самоконтролю
- •Вправи, задачі для самостійної роботи
- •Розділ 5. Менеджмент продуктивності виробничих ресурсів підприємства
- •5.1. Сутність і структурно-логічні схеми менеджменту продуктивності
- •5.2. Вибір стратегії підприємства
- •5.3. Управління „чисельником” продуктивності
- •5.3.1. Управління „чисельником” продуктивності на основі інтенсифікації використання виробничої потужності підприємства
- •5.3.2. Управління якістю продукції
- •Система управління якістю продукції
- •5.4. Управління продуктивністю виробничого капіталу
- •5.4.1. Управління структурною збалансованістю (комплементарністю) основного і оборотного капіталів
- •5.4.2. Управління структурними змінами основного капіталу
- •5.4.3. Управління продуктивністю оборотного капіталу
- •5.5. Управління продуктивністю праці персоналу підприємства*
- •5.5.1. Індивідуальна продуктивність праці
- •5.5.2. Структура персоналу і колективна продуктивність праці
- •5.5.3. Продуктивність праці і мотивація персоналу підприємства
- •5.6. Управління „знаменником” загальної продуктивності виробничих ресурсів
- •Контрольні запитання
- •Тести для самоконтролю
- •5. До інтенсивних методів підвищення продуктивності виробничого капіталу відноситься ...
- •6. Коефіцієнт завантаження у структурі устаткування відображає ...
- •Вправи, задачі для самостійної роботи
- •Бібліографічний список Основна використана література
- •Рекомендована література для поглибленого вивчення курсу
- •Предметний покажчик
5.2. Вибір стратегії підприємства
Передумовою ефективного управління продуктивністю є вибір раціональної стратегії підприємства. Основні типи і види стратегій виділені на рис.5.2.
Стратегія згортання (скорочення) полягає у поступовому зменшенні і припиненні діяльності підприємства за раніше обраним стратегічним напрямом. Період згортання завершується переходом до іншої стратегії або поступовим продажем активів і ліквідацією підприємства. Ця стратегія застосовується, коли стає очевидною безперспективність подальшої діяльності за обраним напрямом.
Стратегія стабілізації полягає в збереженні і посиленні основних позицій на товарному ринку і подальшій „експлуатації” раніше обраної стратегії. Така стратегія супроводжується заходами посилення усіх складових маркетингу і системи менеджменту.
Рис.5.2. Види стратегій підприємства
Перевага стратегії стабілізації надається за таких умов: продукція має стабільний („консервативний”) попит (хліб, молоко, борошно, зошити, мило, папір тощо); підприємство має високий гудвіл – авторитет і постійні зв’язки з контрагентами (постачальниками і споживачами); наявні робочі машини і устаткування є спеціальними і високоспеціалізованими, непридатними для виробництва іншої продукції, але, разом з тим, важливим чинником порівняно низьких операційних витрат – важливої переваги у ціновій конкуренції.
Стратегія розвитку („прогресу”) полягає у збільшенні масштабів і структурних змінах фінансово-господарської діяльності підприємства. Такий тип стратегії обирається підприємствами у динамічних (прогресуючих) галузях виробництва (хімічній, радіоелектронній, швейній) переважно з коротким „життєвим” циклом продукції при сприятливому інвестиційному кліматі (великих фінансових резервах, дешевих кредитах тощо).
До основних видів стратегії розвитку відносяться:
1) стратегії інтеграції;
2) стратегії диверсифікації;
3) інноваційні стратегії.
Стратегії інтеграції та диверсифікації є в загальному сенсі антиподами (протилежностями): перша з них полягає у технологічній чи продуктовій (товарній) спеціалізації виробництва, друга – навпаки, у розширенні видів виробничої діяльності. Перевагою інтеграції на основі спеціалізації є зменшення витрат на виробництво продукції („знаменника” продуктивності), що підвищує цінову конкурентоспроможність підприємства. Але при цьому зменшується його спроможність швидко реагувати на кон’юнктурні зміни на товарному ринку. Спад попиту на продукцію, яку продукує спеціалізоване підприємство, може мати наслідком зменшення його доходів і навіть банкрутство. У зв’язку з цим, стратегію інтеграції варто обирати у тих сферах виробництва, де попит на продукцію є відносно стабільним.
Системні ризики, зумовлені кон’юнктурними коливаннями на товарному ринку, значно зменшуються при застосуванні стратегії диверсифікації: якщо попит зменшується на один вид продукції, підприємство може збільшити виробництво і реалізацію іншої продукції. Однак, для забезпечення такої диверсифікації і гнучкості підприємство вимушене використовувати універсальне (багатофункціональне) технологічне устаткування, яке поступається за продуктивністю перед спеціальним високоавтоматизованим. Звісно, що при виникненні дефіциту, перевищенні попиту над пропозицією ціни зростають і таким чином забезпечується фінансовий успіх диверсифікованих підприємств.
Стратегія інтеграції має такі різновиди:
1) горизонтальної інтеграції – приєднання (поглинання, злиття) підприємств-конкурентів, які виготовляють аналогічну продукцію, або посилення впливу на них шляхом придбання їх акцій (чи інших активів);
2) вертикальної інтеграції – приєднання або посилення впливу на підприємства, які є основними постачальниками матеріальних ресурсів або споживачами продукції для її подальшої переробки (наступної технологічної стадії).
Диверсифікація також може бути різних видів:
1) концентрична – розширення номенклатури продукції;
2) горизонтальна (асортиментна) – розширення асортименту продукції;
3) конгломератна (міжгалузева) – розширення виробництва різногалузевої продукції, що зумовлює застосування різних технологій і технічних засобів.
Інноваційні стратегії виробництва полягають у застосуванні новітніх технологій, в освоєнні нових видів продукції і нових ринків збуту. Є різні види інноваційних стратегій. Зокрема, американський вчений Ф.Котлер виділяє в контексті маркетингу такі стратегії: оборони або наступу на лідера, переслідування або випередження лідера тощо.