47. Сутність свідомості, її характерні риси, функції та структура

Політична свідомість - це ідеологічне утворення, що відображає сукупність соціально-економічних та ідеологічних факторів, які закріплюється психікою людини у вигляді політичних настанов, що активно впливають на її практичну політичну діяльність. Свідомість виникає в практичній діяльності людей як необхідна умова її організації та відтворення. Найважливіша віха в розвитку людської культури - розподіл духовної та фізичної праці, відособлення виробництва свідомості як особливого духовного виробництва.

Існує декілька концепцій свідомості:ідеалістична (свідомість відривається від природи й людини, їй приписується незалежне від матеріального носія субстанціональне існування, вона обожнюється, може бути виведена із самої себе);матеріалістична (свідомість є властивістю високоорганізованої матерії, її активною формою відображення дійсності);дуалістична (свідомість так само первісна, як і матерія, є вічною або створеною разом з матерією);вульгарно-матеріалістична (свідомість матеріальна, тобто має не тільки матеріальне походження, а й матеріальну сутність і структуру);феноменологічна (чиста свідомість, що звільнена від людських установок; світ є її корелятом, результатом конструювання і пізнається в процесі споглядання);суб’єктивістська (свідомість є чистою суб’єктивністю, іманентністю, вона абсолютна);структуралістська (свідомість є результатом взаємодії трьох «об’єктивностей»: структури, несвідомого і мови);біхевіористська[1] (свідомість — це різноманітні психічні стани, що неодмінно виявляються через рухові реакції);діалектико-матеріалістична (ідеальне є результатом відображення матеріального і детермінується суспільно-історичними процесами).

Основні характеристики свідомості: універсальність, об’єк­тивність, цілеспрямованість, творчість, опосередкованість мовою, соціалізованість, поліструктурність. Універсальність означає, що людина, в принципі, може відображувати будь-які властивості будь-яких предметів. Об’єктивність означає, що свідомість може відображати речі такими, якими вони є насправді.

Цілеспрямованість характеризує схильність до цілепокладання, тобто до створення проектів майбутнього і планів дій перед тим, як щось зробити. Творчість характеризує схильність до генерації нових ідей, конструктивних дій, перетворення світу. Опосередкованість мовою проявляється у спиранні на весь попередній досвід людства, який передається через мову. Соціалізованість означає залежність свідомості від ціннісних орієнтацій, потреб, інтересів, історичного розвитку суспільства. Полі­структурність свідчить про наявність у свідомості, по-перше, певних рівнів відображення (підсвідомість, усвідомлення, самосвідомість), по-друге, компонентних елементів (знання, цінності, норми); по-третє, засобів трансляції (природна мова, штучна мова, системи навчання, технічні засоби і непізнані форми передачі інформації).

Суспільна свідомість — це сукупність характеристик свідомості, що є спільними для певних соціальних груп або для суспіль­ства в цілому. Вона постає, по-перше, як результат об’єктивного процесу розвитку суспільства, по-друге, як програма, що керує діяльністю суспільства, по-третє, як основа духовного виробництва, по-четверте, як самоцінне духовне життя.

Носіями суспільної свідомості можуть бути окрема особистість, соціальна група (нація, клас, конфесія, маргінальний прошарок, кримінальне угрупування тощо) або людство в цілому. Суспільна свідомість щодо духовного життя індивіда постає як щось об’єктивне, суперечливе. Духовне життя окремої людини містить у собі елементи свідомості того суспільства і тих соціаль­них груп, членом яких вона є, а також неповторні індивідуальні риси. Тобто суспільна свідомість є чимось спільним для індивідів і окремих соціальних груп; водночас вона є унікальною для індивіда, соціальної групи стосовно людства.

Важливе місце в структурі суспільної свідомості належить масовій свідомості. Існує два аспекти розуміння її сутності:з одного боку, масова свідомість притаманна певним носіям (соціальним групам), а з другого боку, вона інтегрує в собі духовно-ідеологічне й побутово-психологічне відображення об’єктивної дійсності, елементи теоретичної і буденної свідомості.

Буденна і теоретична свідомість характеризують ступінь глибини відображення дійсності. Причому буденна свідомість формується на основі повсякденного досвіду людей і містить у собі емпіричні знання про об’єктивні процеси, погляди, настрої, традиції, почуття, волю, а теоретична свідомість виходить за межі емпіричних умов буття людей і виступає у вигляді науково обґрунтованої системи поглядів (проблеми, ідеї, гіпотези, концепції, теорії).

48. Політична культура — це специфічний, історично і класово зумовлений продукт життєдіяльності людей, їхньої політичної творчості, що відображає процес освоєння класами, націями, іншими соціальними спільностями й індивідами політичних відносин. Через відтворення, передачу з покоління в покоління та засвоєння попереднього політичного досвіду політична культура виступає у суспільстві як засіб діяльності людей у сфері політики для реалізації своїх класових, національних та групових інтересів. У загальному розумінні політична культура — це культура політичного мислення і політичної діяльності, ступінь цивілізованості характеру і способів функціонування політичних інститутів, організації всього політичного життя у суспільстві.Термін «політична культура» має багато тлумачень: система переконань, вірувань та почуттів, які надають порядок і значущість політичному процесу і забезпечують прийняття основоположних правил, що спрямовують поведінку в політичній системі (Л.Пай); система переконань про моделі політичної поведінки і політичні інститути (С.Верба); модель орієнтації і поведінки в політиці (В.Розенбаум); сукупність позицій, цінностей і зразків поведінки, що торкаються взаємовідносин влади і громадян (Є.Вятр); Слід підкреслити, що зростання значення й ролі політичної культури народу в суспільному житті є об’єктивною закономірністю розвитку та функціонування демократичного суспільства й держави. Суспільна практика переконливо свідчить, що чим вищим є рівень політичної культури громадян, чим повніше вони поінформовані про події, які відбуваються в країні та за її межами, тим відповідальніше вони ставляться до власної справи, до справ держави й суспільства.Як свідчить практика суспільного розвитку, зміна типів політичної культури не відбувається негайно, а потребує певного часу. Існують своєрідні перехідні стани, коли руйнується один тип політичної культури й утверджується інший. Основними рисами перехідного етапу є: багатоманітність політичних орієнтацій за відсутності певного і явного домінування хоча б однієї з них, серйозні коливання та зміни політичних уподобань, поширення в суспільстві виявів екстремізму з його схильністю до використання крайніх форм та засобів політичного впливу.У кожному суспільстві поряд із типами політичної культури існують політичні субкультури. В політологічній літературі субкультура часто розглядається як сукупність політичних орієнтацій, що значно відрізняються від тих, які домінують у суспільстві. Фактично йдеться про особливості політичних культур окремих суспільних груп.Проте політична культура суспільства не є сумою політичних субкультур. Вона вбирає в себе найбільш стійкі, типові риси, що характеризують політичну свідомість та поведінку основної маси населення. Кожна політична субкультура включає загальне, що характеризує домінуючу в суспільстві політичну культуру, і специфічне, що вирізняє дану субкультуру. Її особливості зумовлені відмінностями у становищі різних суспільних груп в економічній та соціальній структурі суспільства, відмінностями за етнічними, расовими, релігійними, освітніми та іншими рисами.Політична культура виконує важливі функції в політичному житті суспільства. В науці під функцією розуміють роль, яку соціальний інститут або явище відіграють у житті суспільства.Пізнавальна функція політичної культури озброює людей знаннями, необхідними для успішної діяльності у сфері політики, для формування кожною людиною власної думки з питань політики й політичного життя. Важливого значення тут набувають знання політичних і правових норм, законів країни, політичних принципів, способів політичного управління суспільством, структури й функції політичної системи і т.п.Регулююча функція політичної культури виявляється в прямому або опосередкованому впливові на поведінку людей та організацій щодо сприйняття ними політичних подій, оцінки існуючих політичних систем та їх окремих елементів, політичних діячів, посадових осіб апарату управління, а також впливу на процес підготовки і прийняття політико-управлінських рішень і т.п.Виховна функція полягає в тому, що політична культура сприяє інтелектуальному розвитку особистості, розширенню його кругозору завдяки набутим політичним знанням. Особливо сильний виховний вплив на особистість справляє політична культура в тому випадку, коли засвоєння знань пов’язане з формуванням стійкого інтересу до політичного життя, виробленням певних настанов на суспільно-політичну діяльність і знаходить потім свій вияв у підвищенні соціальної активності особи, визначенні нею свого місця й ролі у житті суспільства.

Сутність комунікативної функції полягає в тому, що через політичні традиції, які домінують у суспільній свідомості і практиці, стереотипи політичної свідомості і поведінки передаються новим поколінням. Шляхом виховання й навчання, а також під впливом безпосередньої практики нові покоління сприймають існуючі еталони домінуючої політичної культури.