35.Виникнення та етапи розвитку демократії

Первісна демократія зробила свій вплив на появу демократичних держав. Першою формою демократичної держави стала Афінська республіка, що відкрила новий, афінський етап у розвитку демократії (V ст. до н.е.). Очолив демократичні перетворення Перікл, який керував афінським урядом і вважався народним вождем. Демократичним він на­зивав такий державний устрій, що забезпечує "рівноправність для всіх і грунтується на більшості громадян".

Головним політичним органом в Афінах була Асамблея. Вона скла­далася з 5000—6000 членів, на її засідання допускалися всі повнолітні громадяни чоловічої статі, за винятком рабів і іноземців. Асамблея могла вирішувати фактично будь-яку проблему простою більшістю голосів. Пра­восуддя здійснювалося судом присяжних, що складався із 501 громадя­нина. Винність або невинність визначалася простою більшістю голосів.

Тим часом, демократичні Афіни присудили до смерті знаменитого філо­софа Сократа, який відкидав загальноприйняті погляди. Сократ зібрав нав­коло себе однодумців, частина з яких була вороже настроєна стосовно афінської демократії. Проповіді Сократа здалися небезпечними афінським правителям. Сократ був притягнутий до суду за обвинуваченням у розтлінні молоді, у неповазі своєї релігії й у схилянні перед чужеземними богами. Відповідно до афінських законів Сократ був присуджений до страти.

Незважаючи на свої слабкості і недоліки афінська демократія проіс­нувала 200 років, вона зробила значний вплив на процес становлення демократії в багатьох країнах світу.

У період середньовіччя в Європі й в усьому світі затвердилося пану­вання авторитарних, переважно монархічних форм державного правлін­ня. Домінуючим уявленням про державний устрій стало сприйняття суспільства як єдиного, складного, ієрархічно організованого інституту, в якому кожна суспільна група повинна "знати своє місце" — виконувати певну суспільну функцію і підкорятися владі. Саме слово "демократія" зникає з європейського політичного лексикону майже на двісті років. А якщо воно іноді і використовувалося, то найчастіше в негативному зна­ченні, як неправильної форми правління і руйнівної влади чорни.

У цей час певний вплив на твердження демократичного світогляду зро­било християнство. Воно дало людству моральні заповіді, засновані на визнанні рівності людей у духовному вимірі — у ставленні до Бога, на повазі людської гідності, на звільненні особистого життя від політичного контролю. Під впливом християнства в середні віки утвердилися ідеї про те, що монарх і влада в цілому повинні служити своєму народу, вони не вправі порушувати закони, що випливають із божественних заповідей, мо­ралі, традицій і природних прав людини.

36.Принципи та основні ознаки демократі

Наприкінці XVIII—початку XIX ст. починають закладатися основи сучасних демократичних систем. У Новий час, що характеризуєть­ся становленням капіталістичних форм організації господарського і полі­тичного життя, формується класична ліберальна модель демократії. Основними цінностями ліберальної демократії стали: визнання особистості первинним і головним джерелом влади, тобто індивідуалізм; пріоритет прав і свобод індивіда в громадському житті. Права особистості закріп­люються в конституціях, контроль за виконанням яких покладається на незалежний суд.Сфера діяльності держави обмежувалася переважно охороною гро­мадського порядку, забезпеченням безпеки і прав громадян, управлінням економічними, соціальними і духовно-моральними процесами суспільства. У політичній системі намічається перевага представницьких форм політич­ного впливу. Починається поділ влади, створення стримувань і противаг у системі влади, контроль громадян над державою.У системі демократії відбувається обмеження влади більшості над меншістю, забезпечення індивідуальної і групової автономії і свободи. Меншість зобов'язана підкорятися більшості лише в строго визначених питаннях, за межами яких вона цілком вільна. Меншість може мати свою думку і відстоювати її в рамках закону, незважаючи на прийняті більшістю політичні рішення. Всі ці й інші риси ліберальної демократії свідчили про те, що вона стала значним кроком уперед на шляху звільнення людини, поваги її гідності, здійснення її прав і свобод. Водночас ліберальна модель демократії має ряд недоліків, що цілком обгрунтовано зазнають критики з боку інших ідейно-політичних течій.

Істотна характеристика будь-якого конституційного управління — влада більшості, що поєднується з правами кожної людини, і влада закону.

Принцип більшості в демократичному суспільстві доповнюється прин­ципом права меншості на опозицію. Більшість і меншість громадян рівні у своїх правах і свободах. Безвладна меншість повинна мати можливість створення опозиції в суспільстві. Більшість не повинна використовувати свою владу з метою придушення інакомислення і заборони його поширення серед населення. Опозиція має можливість вільно розповсюджувати свої ідеї і про­грами в суспільстві. Це необхідно для того, щоб громадяни могли зіставляти і вибирати найбільш ефективні програми розвитку суспільства. Одже, світова історія дає чимало прикладів, коли більшість висувала І приймала рішення, що виявлялися потім згубними для суспільства.У демократичному суспільстві в умовах об'єктивної поляризації і про­тистояння різних політичних сил особливої актуальності набуває принцип компромісу і консенсусу. Тому демократія іноді розглядається як сукуп­ність прав і норм, спрямованих на подолання конфлікту між суб'єктами політичного процесу. Ці конфлікти розвиваються в рамках певних обме­жень інтересів і дій їхніх учасників, у результаті чого досягаються угоди, компроміси, політичні рішення. Обидві сторони сприймають їх як рівно­правні і законні. Грубий тиск на одну зі сторін конфлікту, прагнення його вирішення на користь однієї зі сторін може привести до загострення про­тиріч і посилення напруженості в суспільстві.

Важливий принцип демократії — це принцип активної участі гро­мадян у політичному житті суспільства. Світовий політичний досвід засвідчує, що демократії стають незворотними і стабільними в тому ви­падку, коли в їхньому розвитку активну участь беруть якщо не всі, то більшість громадян суспільства. Громадяни прагнуть не тільки зберегти, але і розширити свою свободу. Тому вони беруть участь у публічних дис­кусіях, в обговоренні політичних програм, обирають представників влади і вимагають від них відповідальності і звітності за свої дії. Громадяни, як мінімум, повинні цікавитися тими проблемами, з якими стикається сус­пільство, хоча б для того, щоб свідомо проголосувати на виборах за гідного кандидата в органи державної влади. Політичне неуцтво породжує політичну апатію. Політична апатія тягне за собою диктатуру, гноблення і злиденне існування людини.