24.Концептуальні підходи до проблеми політичної влади. Легітимність влади

У політичній літературі широко вживається поняття "політична вла­да" та "державна влада". Яка ж відмінність між ними? Поняття "політич­на влада" є ширшим і ним позначають можливість і здатність усіх суб'єктів політики, здійснювати вплив на процес прийняття політичних рішень, їх реалізацію, на політичну поведінку індивідів, соціальних груп і об'єднань. Державна влада є лише однією із форм політичної влади; це спеціально організована система державних органів, організацій та уста­нов, створена для управління усіма сферами суспільного життя. На відміну від політичної влади, державна влада є монополістом у виданні правових актів, які регулюють життєдіяльність суспільства.Концептуальні підходи до проблеми політичної влади

У політичній, соціологічній, філософській літературі є декілька підходів до трактування політичної влади.Вивчаючи феномен влади, політична наука використо­вує два принципових підходи: атрибутивний (субстанціональний) і соціологічний (реляціоністський). Прихильники атрибутивного підходу (лат. attribuo —надаю, наділяю) пояснюють природу влади біологічними і психічними влас­тивостями людської психіки. Так, з позицій біологічної кон­цепції (М. Марсель), влада являє собою невід'ємну власти­вість людини, закладену в її природі — інстинктах бороть­би і суперництва з іншими представниками людського роду. Ґрунтуючись на даному підході, Ф. Ніцше стверджу­вав, що прагнення до влади, «воля до влади» виступає основою життя людини.Ще один напрямок у межах даного підходу — психологіч­ний (який спирається на психоаналітичні концепції). Пред­ставники даного підходу трактують прагнення до влади як прояв сексуального потягу (3. Фрейд), психічної енергії вза­галі (К. Г. Юнг); досліджують структури в психіці людини, що роблять її схильною до підкорення, втрати волі заради відчуття безпеки, психологічного комфорту (Е. Фромм), розглядають прагнення до влади як засіб компенсації фізич­ної або духовної неповноцінності (К. Хорні).З позицій соціологічного підходу влада розглядається як особливий вид відносин. Найбільш відомим у межахданого підходу є визначення влади М. Вебера, який ро­зумів владу як здатність і можливість одного індивіда в даних соціальних умовах проводити свою волю навіть всупереч опору іншого. В основі влади лежать відносинипанування й підкорення, що виникають між суб'єктом вла­ди (тим, хто панує) і об'єктом влади (тим, хто підкоря­ється). Представники реляціоністського підходу (англ. rеlаtіon — відношення) (Д. Картрайт, її. Блау, Д. Роги) розглядають владу як соціальну взаємодію, за якою суб'єкт за допомогою певних засобів (ресурсів) контро­лює поведінку об'єкта.  Проблеми легітимності політичної влади

Однією із най­важливіших характеристик політичної влади є її легітимність. Легітим­ною є влада, з існуванням якої погоджується народ. Дослідники приділяють багато уваги з'ясуванню суті легітимності. Зокрема, С. Ліпсетвизначав легітимність як "здатність системи створю­вати та підтримувати у людей переконання у тому, що існуючі політичні інститути є найкращими із можливих для суспільства".Принцип легітимності політичної влади (лат.legitimus — законний, правомірний) відбиває її правомірність, що ви­ражається в готовності людей добровільно підкорятися владі. Інакше кажучи, легітимність — це переконаність лю­дей у тому, що ті, хто володіє владою, володіють нею по праву.Слід розрізняти поняття «легітимність влади» (суспіль­не визнання її законності) та «легальність влади» (її пра­вове закріплення). Спочатку, термін «легітимність» дійсно мав дещо інше значення - він використовувався для по­значення законно встановленої влади й практично ототож­нювався з поняттям «легальність» (законність). На почат­ку XX ст. німецький вчений Макс Вебер надав нового зна­чення даному терміну, включивши до його змісту два основних положення: суспільне визнання влади та обов'язок керованих їй підкорятися. Таким чином, на відміну від «легальності» (лат. legalis — законний), що відбиває юридичну правомірність політичної влади (парламенту, уряду, глави держави, обраних за допомогою формально закріп­лених юридичних процедур), легітимність політичної вла­ди відбиває довіру до неї з боку населення, підтримку суспільства.Отже, легітимність влади визначається як ступінь від­повідності політичної влади ціннісним уявленням індивідів, соціальних груп, суспільства, переконаність у необхідності підкорення влади.М. Вебер розробив типологію легітимності (панування), виділивши три основні її типи:1) традиційне панування, яке опирається на силу традицій. Накази ке­рівників є правомочними, оскільки відповідають звичаям та історичним прецедентам. Прикладом традиційного панування є монархії;2) харизматичне панування (від грец. harisma – особливий дар) базує ся на особистій відданості людей, їх переконанні у надзвичайному да правителя. Зразки харизми М. Вебер бачив у Христі, Магометі, Цезарі, Наполеоні, Леніні та ін.;3) легальне (раціональне) панування ґрунтується на підпорядкуванні усій системі законів, які встановлюються та застосовуються у відповідності з конкретними постійними принципами.