37. Техніко-технологічна база виробництва та забезпечення її розвитку.

Техніко-технологічна база виробництва – системна сукупність найактивніших елементів виробництва, яка відображає техніку і технологію одержання продукції (виконання робіт, надання послуг), тобто сукупність машинної техніки (устаткування, приладів, апаратів), різноманітних транспортних, передавальних, діагностичних та інформаційних засобів, організованих в технологічні системи (комплекси) в складі цехів, технологічних переділів і підприємства в цілому.ТТБ кількісно та якісно відрізняється від основних виробничих фондів підприємства. До складу її технологічної компоненти входять лише ті види знарядь і засобів праці, які безпосередньо беруть участь у реалізації виробничих технологій. Це дає змогу: !)виділити особливі сукупні характеристики, що випливають з органічного техніко-технологічного розвитку виробництва; 2) виявити взаємозв‘язки, пріоритети, чинники та способи оновлення і підвищення ефективності системного функціонування технологічних процесів і виробничої техніки.Структурні складові: технологічна складова (операції видобутку, обробки, контролю та інших складових частин виробничого процесу; сукупність способів і прийомів переробки ресурсів та одержання готової продукції; комплекс технологічної документації загального і спеціального призначення), технічна (енергетична база, виробничі машини устаткування, технічна база інформаційних процесів).Тенденції розвитку ТТБ: 1. підвищення наукомісткості засобів праці, фундаментальності втілюваних у них знань 2. зростання масштабів і розширення спектра застосування сучасного мікроелектронного устаткування 3. перетворення засобів праці в технічну цілісність вищого порядку 4. трансформація техніко-технологічних засобів у все більш універсальні системи 5. поглиблення інтеграції окремих елементів ТТБ та організаційно-управлінських компонентів 6. підвищення рівня автоматиці технічних систем, поступовий перехід до гнучкої автоматизації виробництва.Технічний розвиток підприємства – процес формування і вдосконалення його ТТБ.

Форми: модернізація, технічне переозброєння, реконструкція, розширення, нове будівництво; капремонт устаткування, заміна спрацьованого устаткування новим такого самого технічного рівня, технічне доозброєння підприємства.

38. Лізинг: поняття, різновиди та переваги використання для промислового підприємства

Лізинг — підприємницька діяльність, що спря­мована на інвестування власних або позичених фінан­сових коштів і полягає у наданні лізингодавцем (юри­дичною особою чи індивідуальним підприємцем, який здійснює лізингову діяльність) у виключне користу­вання на певний термін лізингоодержувачу майно за умови здійснення періодичних лізингових платежів.Об'єкти лізингу: будь-яке нерухоме та рухоме майно, що належить до основних фондів, утому числі машини, устаткування, транспортні засоби, обчислю­вальна та інша техніка, системи телекомунікацій тощо. Не можуть бути об'єктами лізингу земельні ділянки та інші природні об'єкти (мисливські угіддя, ліс, во­досховища тощо).Оперативний лізинг (з неповною окупністю орен­дованого майна) здійснюється за договором лізингу, згід­но з яким лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця відповідне майно на термін, менший за період, протягом якого амортизу­ється 90% вартості об'єкта лізингу на день укладення до­говору. За умови такого лізингу (оренди) лізингодавець надає майно у тимчасове користування кілька разів. У цьо­му разі обов'язки з технічного обслуговування та ремон­ту орендованих засобів праці бере на себе лізингодавець.Фінансовий лізинг (з повною окупністю орендова­ного майна) набув найбільшого поширення. Він здійсню­ється за договором, відповідно до якого лізингодавець надає лізингоодержувачу майно на час, не менший за строк, протягом котрого нараховується 60% амортизацій­них відрахувань (від дати укладення договору лізингу). Після закінчення терміну дії договору фінансового лізин­гу орендоване майно переходить у власність лізингоодержувача чи викуповується ним за залишковою вартіс­тю. За умовами фінансового лізингу ризик втрати майна, а також його технічне обслуговування і ремонт бере на себе лізингоодержувач.Внутрішній лізинг за своєю сутністю і масштабами поширення може бути суб'єктним або загальнодержавним. Вітчизняні суб'єкти лізингу можуть практично здійсню­вати дві його форми — зворотну та пайову. Зворотний лізинг передбачає придбання лізингодавцем майна у вла­сника (виробника) і передачу цього майна йому ж у лі­зинг. За пайовим лізингом оренда засобів праці здійсню­ється за участю суб'єктів лізингу на основі укладення ба­гатостороннього договору та залучення одного чи кіль­кох кредиторів. При цьому сума інвестованих кредитора­ми коштів не може перевищувати 80% вартості придба­ного для лізингу майна.Міжнародний лізинг реалізується суб'єктами лізин­гу, які перебувають під юрисдикцією різних держав (майно і платежі перетинають державні кордони). Суб'єктами міжнародного лізингу завжди є інвестори інших країн. Це дає змогу вітчизняним підприємствам (організаціям) оно­влювати власну технічну базу за рахунок конкурентосп­роможних устаткування, транспортних та інших засобів праці зарубіжного походження.Сервісний лізинг звичайно застосовується за умови придбання на лізингових засадах складної техніки, що швидко технічно та економічно застаріває (наприклад ком­п'ютерно-обчислювальної і розмножувальної техніки, транспортних засобів тощо).Зворотний лізинг, який вище розглядався як форма внутрішнього лізингу (відповідно до чинного законодав­ства України), з наукового погляду (за характером лізин­гових операцій) правомірніше буде вважати одним з видів лізингу операцій.