Варіант 10

1) Укаажіть роки Першої кодифікації радянського права в Україні: створення кодексів та інших комплексних законодавчих актів

Раднарком УРСР у своїй постанові від 10 травня 1921 р. доручив Наркомюстові вжити заходів щодо систематизації діючих правових актів. Незаперечним був також і вплив зовнішньополітичного фактора - спроби радянських республік увійти у світове співтовариство, яка пов’язувалась з Генуезькою конференцією (1922 p.). Ко­дифікація мала наблизити радянське законодавство до європейської системи права.

У нечувано стислі терміни протягом 1921-1927 pp. було створено кодекси й інші рівнозначні їм законодавчі акти з основних галузей радянського права. Кодифікація в Україні базувалася на принципі єдності радянського законодавства. Основним її методом була рецепція законодавства РСФРР, а дещо пізніше - і законодавства со­юзного.

Цивільний кодекс (1922 р.) . Земельний кодекс 1922 р.Кодекс законів про працю 1922 р.

Кодекс законів про народну освіту 1922 р. Кодекс законів про сім’ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану УСРР 1926р. Кримінальний кодекс 1922 р. Кримінально-процесуальний кодекс 1927р. Цивільний процесуальний кодекс 1924 р. Виправно-трудовий кодекс 1925 р. Адміністративний кодекс УСРР 1927 р.

Наприкінці непу було прийнято ще кілька кодифікаційних актів: Статут цивільного будівництва (1928 p.), Гірничий кодекс УСРР (1928 р.), нова редакція Положення про судоустрій (1929 p.). Логічним завершенням кодифікаційних робіт стало видання у 1929-1930 pp. семитомного Систематичного зібрання чинних законів УСРР.

2) Як називалася столиця усрр 1919-1934 рр

Харків

3) Де, коли і з якою метою(статус, функції) запроваджувався (функціонував) в Україні ( укр землях) інститут :диктатора?

Протягом травня 1922 р. — березня 1923 р. стан здоров’я радянського лідера, вождя більшовиків В.Ульянова (Леніна) значно погіршився. Він зазнав трьох інсультів, що привели до втрати фізичної можливості повноцінно працювати. У зв’язку з хворобою його було повністю усунуто від політичної діяльності. Незважаючи на це, в моменти покращання стану здоров’я Ленін продиктував декілька статей і листів до його соратників — лідерів партії більшовиків. Він дав оцінку їхнім особистим якостям, вказавши на небезпеку суперництва між Ста­ліним і Троцьким для єдності та стабільності у партії. Він пропонував усунути Сталіна від партійного керівництва та реорганізувати державний і партійний апарат у такий спосіб, щоб він забезпечував умови для колегіальних рішень.

В останні роки життя Леніна неспокоїло й питання перспектив російської соціалістичної революції. Вказуючи на те, що ця революція сталася в країні, де для неї ще не визріли економічні, соціальні, культурні передумови, Ленін подейкував про необхідність здійснення культурної революції, яка ліквідувала б "напівазіатське невігластво мас" і відкрила шлях до соціалістичного суспільства. В економічній політиці він наполягав на збереженні непу і перейнявся ідеєю створення суспільства "цивілізованих кооператорів". 21 січня 1924 р. Ленін помер. Його смерть стала приводом до посилення боротьби за владу, за лідерство у партії, яка розгорнулася в останні роки його життя.

Основними суперниками в цій боротьбі виступали Сталін і Троцький. Ще 1923 р. у ВКП (б) оформилася "ліва опозиція" на чолі з Троцьким, яка різко критикувала бюрократизацію пар­тійного апарату та спроби Сталіна зосередити всю повноту влади у своїх руках.

На цьому боротьба за лідерство не завершилася. У 1925 р. оформилась "нова опозиція", яку очолили Каменєв і Зінов’єв. Опозиція спиралася на підтримку Ленінградської партійної організації. "Нова опозиція" виступила проти монополізації Сталіним права на тлумачення "ленінської спадщини", проти по­літики, яка проводилась у сільському господарстві.

Але Сталін на той час уже зосередив у своїх руках усі важелі партійного та державного управління, особливо в питанні підбору кадрів. Лідерів опозиції було усунуто від партійного та державного управління, керівництва Комінтерном.

Спроба групи Каменєва—Зінов’єва взяти 1926 р. реванш у боротьбі за владу успіху не мала. Останній виступ опозиції стався 1927 р. — "платформа 83". Основними вимогами опозиції було виконання "політичного заповіту" Леніна. Але час було згаяно.

  

1929 р. став роком остаточної перемоги Сталіна у боротьбі проти ленінських соратників за владу.

Він же став роком утвердження сталінського тоталітарного режиму в СРСР.

Причинами встановлення режиму особистої влади Сталіна в СРСР були:

·   відсутність традицій політичної демократії в країні та реальних демократичних свобод;

·   низький рівень політичної культури населення СРСР;

·   зосередження політичної влади в руках однієї партії;

·   невисокий інтелектуальний рівень керівництва ВКП (б), обмеженість його політичної культури;

·   низький освітній рівень низових керівників і рядових членів ВКП (б);

·   сакральний характер менталітету суспільства (наповнення релігійним змістом громадських інститутів);

·   внутрішня природа радянської влади, яка становила собою диктатуру класу, що переросла в диктатуру партії та не заперечувала можливості диктатури однієї особи;

·   наявність численного бюрократичного апарату, добробут якого залежав від збереження командно-адміністративної системи.

Прояв культу особи Сталіна

 

Основним методом встановлення й підтримки існування такого режиму був тотальний контроль над суспільством і постій­ний терор проти всіх його верств. Таким чином в СРСР, як і в ряді європейських держав складався тоталітарний режим. Керівною та спрямовуючою силою радянської тоталітарної системи була більшовицька партія, яка своєю ідеологію визнавала марксизм-ленінізм. Резервом і помічником партії вважалася Всесоюзна ленінська комуністична спілка молоді — ВЛКСМ. Їй було доручено керувати повсякденною діяльністю Всесоюзної піонерської організації (діти 10-15 років), а при піонерських дружинах створювались об’єднання жовтенят — школярів 7-9 років.