8. Статус української мови як державної.

“Закон про мови в Українській РСР” від 28 жвтня 1989р

Історична доля укр народу докорінно змінилася з утворенням на руїнах СРСР суверенних держав, у тому числі й незалежної України.

У час “перебудови” мови союзних республік одержали державний статус, що мало послужити захистом проти цілковитого витіснення цих мов на перефирію суспільного буття.

Укр мова є 1-м з вирішальних чинників нац. самобутності укр народу.

Українська РСР забезпечує укр мові статус державної з метою сприянні всебічному розвиткові духовних творчих сил укр народу, гарантування його суверенної національно-державної майбутності. (Закон УРСР про мови в УРСР(прийнятий 28 жовтня 1989р)).

Закон про мови формально набув чинності від 1 січня 1990р., але й досі не виконується. Держава повинна дбати про те, щоб не виникала невідповідальність між декларуванням державності мови і реалізацією цього статусу.

Ст.10. Державною мовою в Україні є укр мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування укр мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.

Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.

Ст.12. Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за її межами.

норми фіксуються в граматиках, словниках, довідниках.

10. Основні характеристики мовної норми на сучасному етапі розвитку літературної мови.

Літературна мова – це мова нормована, тобто така, яка має загальнообов’язкові, єдині норми (правила) у вимові, правописі, слововживанні, граматиці. Літературна мова – це унормована й опрацьована форма загальнонародної укр мови.

Мовна норма – це загальноприйняте в сусп практиці людей правила вимови, вживання сова, граматичної форми, побудови словосполучень і речень.

Розрізняють норми лексичні (слововживання, закономірності лексичної сполучуваності), орфографічні (написання), орфоепічні (вимова), граматичні (вибір правильного закінчення, синтаксичної форми), стилістичні (доцільність використання мовновиражальних засобів у конкретному лексичному оточенні, відповідній ситуації спілкування). Літературні норми фіксуються в граматиках, словниках, довідниках.

Всі норми літературної мови характеризуються систематичністю, соц. І історичною обумовленістю, стабільністю, можливі варіантні норми. Мовні норми динамічні. Культура усного і писемного мовлення всіх, хто користується укр. мовою як засобом спілкування, полягає в тому, щоб досконало знати мовні норми і послідовно дотримуватися їх.

11. Поняття культури мови. Комунікативні якості культури мови.

Культура мови — це вміння правильно говорити і писати, добирати мовні засоби відповідно до мети і обставин спілкування. Обовязковою умовою дотримання культури мови є мовні норми (лексична, орфографічна, орфоепічна, граматична, стилістична. Літературні норми фіксуються в граматиках, словниках, довідниках.

Культура мови -це загальноприйнятий мовленнєвий етикет: типові форми звертання, побажання, запрошення і т.д. залежно від ситуації, соціального стану і віку тощо. Мовна культура людини виявляється також у вмінні вибрати доречну форму привітання чи прощання.

Висока культура мови, тобто вміння активно використовувати як засіб спілкування сучасну літературну мову з притаманними їй нормами, з усіма багатими можливостями мовностильового розшарування, є невідємною ознакою освіченої, всебічно розвиненої людини. Добре знання мови, володіння її літературними стандартами є запорукою ефективності будь-якої фахової комунікації, в тому числі й економічної.

Культура мови — дотримання усталених мовних норм усної й писемної літературної мови, а також свідоме, цілеспрямоване, майстерне використання мовно-виражальних засобів залежно від мети й обставин спілкування.

Шляхи підвищення: Виробити стійкі навички мовленнєвого самоконтролю й самореалізації, Не говорити квапливо, Вивчати мову майстрів слова, Читати вголос, Заучувати напамять твори, Оволодівати жанрами, видами писемної мови, Привчати себе до систематичного запису власних думок та спостережень, Виробити звичку читання з олівцем в руці (Жоден цікавий вираз не повинен бути втраченим), Критично ставитися до інформації, що подається у ЗМІ, Не бійтесь заглядати у словникМ.Рильський

ПРАВИЛЬНІСТЬ мовлення — це дотримання літературних норм, які сприймаються мовцями як ідеал чи прийнятий зразок. Правильність вважається основною комунікативною якістю мови.

ТОЧНІСТЬ — це відповідність мовленнєвих засобів мовленнєвій ситуації змістові, меті, мовленнєвому рівню адресата і т. ін. мовленнєвого акту. Вимоги до точності мовлення зростають за умови відсутності безпосереднього контакту з адресатом мовлення, а також при спілкуванні з великою аудиторією. Точність мовлення є важливою умовою результативності наукового й офіційно-ділового спілкування.

ЛОГІЧНІСТЬ як якість мовлення тісно повязана із точністю, яка є попередньою умовою логічності. Логічним називається мовлення, яке забезпечує змістові звязки між словами і реченнями в тексті.

ЧИСТОТА мовлення — це вживання елементів, які відповідають літературній мові.

ВИРАЗНІСТЬ мовлення — це такі особливості його структури, які підтримують увагу та інтерес слухачів або читачів. Інтонація, логічний наголос, милозвучність створюють виразність на фонетичному рівні.

БАГАТСТВО мовлення — це використання мовцями великої кількості мовних одиниць — слів, словосполучень, речень. Існує прямий звязок між поняттями багатства і різноманітності мовлення, адже чим різноманітніше мовлення, тим воно багатше. Джерелами багатства мови можуть бути будь-які мовні елементи. Насамперед прийнято говорити про лексичне багатство мовлення, яке виявляється у тому, що мовець здатний уникати повторення слів, користуватися синонімічними ресурсами.

ДОРЕЧНІСТЬ мовлення — це добір мовних засобів відповідно до цілей і мети спілкування.