51. Специфіка публічної діалогічної мови.

Публічна промова є імпліцитним діалогом, у якому заздалегідь підготовлений текст модифікується у відповідності до ситуації, за умов виникнення потреби посиленої емоційності, переконання, тлумачення.

Діалогічний тип офіційного мовлення повинен мати адресата, адже націлений він саме на вплив. Ефективність промови залежить не тільки від дій самого промовця, але й від того, що відбувається між ним і слухачами, оскільки контакт оратора і слухачів – це взаємодія особистостей, міжособистісний контакт. Таке розуміння зв'язку "оратор – слухачі" дозволяє оцінити публічну промову як діалог між оратором та слухачами в протилежність до загальнопоширеної думки про односторонність монологічного мовлення. Діалогічність ораторської промови пов'язана з рядом питань, які мають лінгвістичний аспект, що випливає з комунікативної суті ораторської промови, і логіко-психологічний аспект, пов'язаний із характером мислення особи, що виступає.

Діалогічна мова виявляється як би вплавлений в мовну ситуацію, що накладає незгладимий відбиток на текстову структуру мови. У порівнянні з текстовою організацією документів вона здається пухкою, мозаїчною, непослідовною. 

З іншого боку спонтанна діалогічна мова демонструє процес обмірковування, уточнення і зміни мовного задуму. Всі ці особливості ріднять усну ділову діалогічну мову з розмовно-побутової промовою.

Однак у порівнянні з текстовою організацією побутового діалогу ділова діалогічна мова має яскраво виражену своєрідність. На відміну від асоціативного типу сюжетного розвитку побутового діалогу діловий діалог організований тематично і сюжетно, має динаміку розвитку з певними фазами і, як правило, чіткі межі.

Асоціативний принцип сюжетної організації побутового діалогу виражається у вільній зміні обговорюваних питань, часто з відсутністю видимої логіки в їх послідовності. 

Вміння брати участь у діалогах передбачає:

— розпізнавання важливої інформації під час детальних обговорень, дискусій, офіційних перемовин, лекцій, бесід, що пов’язані з навчанням та професією;

— чітку аргументацію своєї думки з актуальних тем в академічному та професійному житті (наприклад, в семінарах, дискусіях);

— адекватну поведінку у типових світських, академічних і професійних ситуаціях (наприклад, на засіданнях, перервах, вечірках);

— вміння вибудовувати телефонні розмови з конкретними цілями академічного і професійного характеру, а також ті, які виходять за межі типового спілкування;

— висловлювання думок щодо змісту радіо- і телевізійних програм, пов’язаних з академічною та професійною сферами;

— адекватне реагування на позицію/погляд співрозмовника;

— пристосування до змін, які зазвичай виникають під час бесіди і стосуються її напряму, стилю та основних акцентів.

54. Традиційні формули звертання в діловому та науковому стилях.

Звертання — це слово чи словосполучення в реченні, до якого звернена мова. Звертання може стояти на початку, в середині і в кінці речення. Воно відокремлюється комою чи знаком оклику, якщо стоїть на початку речення; комами з обох боків, якщо стоїть у середині речення; й комою від попередніх слів, якщо стоїть у кінці речення.

Якщо звертання стоїть у кінці окличного речення, то після нього ставиться знак оклику, якщо в кінці питального —знак питання. Звертання найчастіше виражається кличною формою іменника.

Звертання традиційно використовується в усному мовленні, внапівофіційних листах, листах-запрошеннях, адресованих конкретнимособам. Звертання — обовязковий елемент у комерційному листуванні. Останнім часом нерідко використовується і в діловій кореспонденції, якщонеобхідно звернутися безпосередньо до посадової особи.

Нормативною формою звертання в українській мові є кличний відмінок: ЮріюВолодимировичу, Петре Івановичу, Зоє Петрівно. Причому, у кличномувідмінку ставиться і загальне слово, і власна назва: пані Світлано, панеінспекторе, хоча можливі і такі форми звертання: пане офіцер, панепрезидент, які вважаються більш офіційними.

При звертанні до адресата враховується його вік, службове положення,сфера діяльності, тип взаємин із співрозмовником тощо.

Найзагальнішими формулами звертання, які можуть використовуватисянезалежно від зазначених факторів, є такі:

Шановний пане Володимире!Вельмишановний пане Олексію!Шановний добродію Коваленко В.І.!

При звертанні до посадових осіб вищих і центральних органів державноївлади й управління, президентів товариств, компаній фірм, інших осібможливе звертання із зазначенням посади без прізвища:Шановний пане президент! Шановний пане мер!Шановний пане міністр!Шановний лікарю!Вельмишановний професоре!

У листах-запрошеннях можливе звертання на імя й по батькові:Шановний Миколо Яновичу! Шановна Маріє Йосипівно!

Етикет вимагає: якщо документ починається формулою особистого звертаннядо адресата, то йзакінчуватися повинен формулою ввічливості З повагою… .

У ділових листах прийняте формулювання від першої особи множини -оскільки автори діють від імені організації, установи, підприємства:Нагадуємо, що термін виконання нашого замовлення…Просимо повідомити про можливість виготовлення партії ЕККА…Пропонуємо нові зразки продукції…