44. Синтаксична норма. Однорідні члени речення, дієприкметникові та дієприслівникові звороти.

Синтаксична норма – норма побудову словосполучень і речень.

Однорідні члени речення – це члени речення, які виконують однакову синтаксичну функцію, мають здебільшого одне морфологічне вираження і пояснюють одне слово в реченні. Однорідні члени речення є структурною організацією будь-якого функціонального стилю. У художньому стилі вони мають особливе навантаження, є експресивними засобами на синтаксичному рівні мови. Насичення однорідними членами сприяє виразності, сильніше впливає на розум та емоції читача, додає ритмічності чи навіть музикальності поетичному чи прозовому тексту. В офіційно-діловому і науковому стилях однорідні члени речення сприяють повноті інформації, розгорненій класифікації поняття, зіставленню чи протиставленню явищ, загалом – мають логіко-семантичне завдання, працюють на логіку викладу. Найістотніша ознака однорідних членів у граматичном відношенні – їхня функціональна рівноправність. Однак ця автономність відносна, довільно міняти місцями однорідні члени речення усе ж не можна, тому що деколи від цього може змінитися або стати нелогічним зміст.

53. Мовний етикет.

Етикет ( з французької – ярлик, етикетка ) – це правила поведінки і спілкування людей у суспільстві; зовнішній прояв відносин між людьми, культури особистості. Якщо поняття “етикет” містить у собі обов’язки людей один щодо одного, норми і правила їх поведінки у різних ситуаціях, то поняття “службовий етикет” визначає норми і правила спілкування тільки на роботі.

Мовленнєвий службовий етикет – це правила мовленнєвої поведінки на роботі.

Перше враження про людину складається з того, на скільки щиро і привітно вона вітається. Наше враження може бути хибним, але, незважаючи на логіку, людина підсвідомо орієнтується на свої почуття під час привітання. І тому, незалежно від настрою, треба вітатися завжди привітно. Загальна і мовна культура людини виявляється у вмінні вибрати доречну форму привітання чи прощання. Важливим є й те, як ви звертаєтесь до людини. Треба обов”язково використовувати такі слова, як будь ласка, дякую, перепрошую, шановний, на все добре і т.д. В колективі недоречні грубощі, лайка, зверхнє ставлення до людей.

45. Правила оформлення наукової роботи: структура, нумерація, ілюстративний матеріал, загальні правила цитування й покликання на використані джерела, оформлення бібліографічного опису.

Загальне враження і оцінка наукової праці визначається не тільки її змістом, а й її структурою, мовою, оформленням, виглядом ілюстративних матеріалів, правильністю посилання на літературні джерела та оформленням списку використаних літературних джерел.

Стpуктуpа pоботи: обов'язковий Вступ ( у ньому наводиться науковий апаpат дослідження, дається актуальність, наводяться мета, об'єкт, предмет, гіпотеза, завдання), Основна частина (розділи, параграфи), Висновки (у висновках – подаються у стислому вигляді основні результати по пpоведеному дослідженню, Висновки зручно складати відповідно до логіки поставлених завдань дослідження)

Цитування у тексті. Обов’язковий елемент наукової праці – звертання до цитат. Звертатись до них доцільно тільки у тих випадках, коли цитата дійсно містить потрібну аргументацію. 

Найчастіше застосовують два види покликань на літературні джерела:

зроблені усередині тексту (безпосередньо у рядку після тексту, до якого має відношення посилання);

підрядкові, розташовані унизу сторінки під рядками основного тексту.

Іноді окремі види посилань комбінують між собою.

Покликання, зроблені усередині тексту, беруть у дужки. Підрядкові покликання пов’язують з місцем тексту, до якого вони мають відношення, арабськими цифрами (за порядковими номерами покликань).

Місце позначення, яке пояснює зв’язок тексту з покликанням може бути різним:

після цитати, якщо пояснюючий текст знаходиться перед нею або вміщений у її середину (Савченко В.І. зазначав: «Текст цитати»1; Текст цитати, - зазначав В.І.Савченко, - текст цитати»1);

після пояснюючого тексту, якщо його розміщено після цитати («Текст цитати, - писав С.В.Мироненко1, доповнюючи надалі новими даними);

після слів, до яких відноситься бібліографічне посилання (якщо це не цитата) або в кінці речення, якщо посилання важко віднести до конкретних слів.

Бібліографічний опис друкованої праці являє собою сукупність відомостей про неї (а також її частину або групу праць), які дають можливість ідентифікувати працю, одержати уявлення про її зміст, читацьке призначення, обсяг та ще деякі дані. 

Залежно від того, з яких елементів складається бібліографічний опис, він може бути:

коротким – складатись тільки з обов’язкових елементів;

розширеним – включати як обов’язкові, так і деякі факультативні елементи;

повним – складатись з обов’язкових і всіх факультативних елементів.

У списках літератури наукових праць, як правило, наводять розширені бібліографічні описи, включаючи до них крім обов’язкових ще й елементи, наявність яких суттєво підвищує інформативність опису. Узагальнено бібліографічний опис книги включає відомості про автора (чи авторів), назву видання, його характер і призначення, відомості про авторство, відомості про повторність видання, місце видання (місто, видавництво або установа, що здійснили видання), рік видання, кількість сторінок та деякі інші (їх ми не будемо розглядати, тому що вони виходять за межі даної навчальної дисципліни).