37. Неологізми, архаїзми, історизми в українській літературній мові.

В пасивному запасі української лексики зберігаються історизми, архаїзми та неологізми.

Історизми – це назви предметів старої культури, побуту: смерд, кріпак, війт, князь, поміщик, осавул, земство. У процесі історичного розвитку зникають окремі предмети, поняття, звичаї, а з ними перестають вживатися й слова, що їх називали.

Архаїзми – це застарілі слова, що виходять з ужитку. Але реалії, названі ними, залишаються й мають уже інші, сучасні назви: ректи — говорити; чоло – лоб; прата – ворота; град – город; вої – воїни; десниця – права рука; вия – шия.

Неологізми – це нові слова, покликані до життя потребами суспільства, що відбивають сучасність (новочасність). Якщо вони втрачають це значення новочасності, свіжості утворення, то стають загальновживаними. Неологізми — дуже рухлива група лексики. Ті слова, що рік-два тому були неологізмами, сьогодні стають загальновживани¬ми: перебудова, гласність, Народна Рада, приватизація.

42. Синтаксична норма. Складні випадки керування.

Синтаксична норма – норма побудову словосполучень і речень.

Синтаксичні норми часто пов'язані зі способом підрядного зв'язку слів у словосполученні - керуваннням. Керування - синтаксичний зв'язок слів, при якому залежне слово має той відмінок, якого вимагає головне слово. Моделі поєднання слів таким підрядним зв'язком відображають специфіку мови, закономірності сполучуваності слів.

Керування може бути пряме (безприйменникове) - одержати рекламації, обирати депутата і опосередковане (прийменникове), тобто залежне слово приєднується до головного за допомогою прийменника — одержати від заводу, чекати на подругу. Воно також буває сильне і слабке. При сильному керуванні - наявність залежного слова зумовлюється семантикою керуючого слова (читати книжку, виконати доручення, скаржитися на втому), слабкому - виступає між словами, між якими зв'язок, хоч і можливий, але зовсім не обов'язковий (подарунок від брата, подарунок для брата).

Типові порушення в побудові словосполучень, пов'язаних зв'язком керування, є результатом низького мовно-культурного рівня, недостатнього знання української мови..

43. Синтаксична норма. Порядок слів у реченнях.

Синтаксична норма – норма побудову словосполучень і речень.

Порядок слів – це властиве цій мові взаємне розміщення членів речення при певній смисловій структурі висловлювання. Він зумовлений граматичною будовою мови, закріплений літературною традицією. Українська мова допускає відносно вільний, гнучкий порядок слів у реченні. Існує прямий порядок слів і зворотний (інверсія). Однією з особливостей побудови речення в офіційно-діловому і науковому стилі мови є прямий порядок слів. Він виражається у таких позиціях головних і другорядних членів речення: 1)Підмет стоїть перед присудком

2)Узгоджене означення (виражене займенником, прикметником, порядковим числівником, дієприкметником) знаходиться перед означуваним словом

3)Неузгоджене означення (виражене іменником, неозначеною формою дієслова, рислівником та ін.) вживається після означуваного слова

4)Додаток займає позицію після слова, яке ним керує

5)Обставини вживаються довільно

6)Місце вставних слів і словосполучень залежить від того, що саме треба виділити. Вставні слова на початку речення стосуються усього речення, усередині – того слова, що йде після них. Вставні слова вказують нависловлене раніше, служать для пояснення окремих слів і словосполучень, відсилають до джерел, висловлюють ступінь вірогідності та ін. Кожне речення є внутрішньою парадигмою однієї конструкції, але при цьому змінюється інтонація, смисловий наголос. Вибір мовцем того чи іншого порядку слів залежить від умови спілкування, мети і змісту висловлювання, структури думки, того, що саме вважає мовець основним у комунікативному плані, контексту тощо. Порядок слів належить і до таких стилістично-синтаксичних категорій, з якими найчастіше пов’язується змістова чіткість, виразність, стилістична тональність фрази.