
- •1. Мова і літ в системі культурних цінностей укр суспільства.
- •2. Мова – суспільне явище. Функції мови.
- •3. Українська літературна мова й мова професійного спрямування.
- •4. Специфіка мови професійного спілкування.
- •40. Поняття „граматична норма”. Стилістичні можливості граматичних форм у різностильових текстах.
- •5. Комунікативні якості професійної мови.
- •6. Складники системи національної мови.
- •9. Основні характеристики сучасної української літературної мови. Види мовних норм.
- •7. Мовне законодавство в Україні.
- •8. Статус української мови як державної.
- •10. Основні характеристики мовної норми на сучасному етапі розвитку літературної мови.
- •11. Поняття культури мови. Комунікативні якості культури мови.
- •13. Давня література й початки формування літературної мови.
- •12. Поняття професійної мовнокомунікативної компетенції.
- •14. Усна й писемна форми української літературної мови.
- •16. Стильові різновиди сучасної літературної мови й фахова мова.
- •20. І.Котляревський – зачинатель нової української літератури та нової української літературної мови.
- •17. Науковий, офіційно-діловий, розмовний (кодифікований) стилі літературної мови як основа мови фаху.
- •18. Роль художнього стилю у формуванні інтелектуального потенціалу фахівця-економіста.
- •21. Г.Квітка-Основ’яненко – фундатор нової української прози й нової мови прозового твору.
- •22. Українські поети-романтики як зачинателі літературної норми у творах художньої літератури.
- •19. Класична українська література як етап формування й утвердження норм літературної мови.
- •23. Новаторство мовно-поетичної творчості т.Шевченка.
- •24. Орфографічні норми як компонент формування мовної компетенції фахівця.
- •25. Принципи українського правопису.
- •26. Науковий стиль сучасної української літературної мови.
- •27. Писемні форми репрезентації результатів студентських досліджень (конспект, тези, реферат).
- •28. Офіційно-діловий стиль сучасної української літературної мови.
- •29. Підстилі й жанри офіційно-ділового стилю. Їхня характеристика.
- •30. Документ і правила його складання. Регламентація оформлення документів державними стандартами.
- •31. Поняття “термін”, „термінологія”, “терміносистема”. Проблеми кодифікації та стандартизації сучасної економічної терміносистеми.
- •32. Пряме й переносне значення слова. Вияви полісемії в різностильових текстах.
- •33. Синонімія, види синонімів. Роль синонімів у різностильових текстах.
- •34. Вияви антонімії, паронімії та омонімії в різностильових текстах.
- •35. Мовна надмірність і мовна недостатність у різностильових текстах.
- •36. Загальновживані слова. Свідоме й критичне використання жаргонізмів і діалектизмів у різних комунікативних сферах.
- •38. Виразність та образність мови, її чистота. Просторічні слова, жаргонізми, діалектизми, канцеляризми та професіоналізми, лайливі та вульгарні слова в лексиці та лексиконі окремої особистості.
- •39. Поняття про фразеологію. Типи фразеологізмів.
- •41. Синтаксичні конструкції в різностильових текстах.
- •37. Неологізми, архаїзми, історизми в українській літературній мові.
- •42. Синтаксична норма. Складні випадки керування.
- •43. Синтаксична норма. Порядок слів у реченнях.
- •44. Синтаксична норма. Однорідні члени речення, дієприкметникові та дієприслівникові звороти.
- •53. Мовний етикет.
- •45. Правила оформлення наукової роботи: структура, нумерація, ілюстративний матеріал, загальні правила цитування й покликання на використані джерела, оформлення бібліографічного опису.
- •50. Специфіка публічної монологічної мови.
- •46. Усна форма літературної мови. Орфоепічні норми як компонент формування мовної компетенції фахівця.
- •48. Публічний виступ як різновид усної мови. Підготовка публічного виступу.
- •47. Основні правила наголошування в українській мові. Засоби милозвучності української мови.
- •52. Змістова організація основної частини публічного виступу (виклад матеріалу, доказ, спростування).
- •49. Публічний виступ і функціональні типи мовлення (розповідь, опис, роздум).
- •51. Специфіка публічної діалогічної мови.
- •54. Традиційні формули звертання в діловому та науковому стилях.
- •55. Сучасні лінгвістичні словники як основне джерело фахової та мовної інформації.
- •56. Термінологічні словники як основне джерело фахової інформації.
- •57. Типи економічних словників, їхня характеристика.
39. Поняття про фразеологію. Типи фразеологізмів.
У лексиці укр мови поряд з окремими словами існують стійкі словосполучення, вирази і навіть цілі речення (вислови), що мають одне лексичне значення, яке подібне (синонімічне) до значення окремого повнозначного слова: байдики бити (ледарювати), накивати п’ятами (втекти), замилювати очі (брехати), пекти раків (червоніти).
Такі стійкі вирази називають фразеологізмами (від грецького слова фразис, що означає вислів), а розділ мовознавства, що їх вивчає, наз. фразеологією.
В укр літ мові широкого значення набули фразеологізми, що походять з інших джерел, зокрема:
виробничо-професійні вирази, що набули метафоричного значення:сім раз одміряй, а раз одріж (з мови кравців), грати першу скрипку (з мови музикантів);
вислови з античної культури: золотий вік (епоха розквіту), золотий дощ (несподіване багатство);
переклади виразів видатних людей: Краще вмерти стоячи, ніж жити на колінах (Д.Ібаррурі);
крилаті вирази укр письменників: Хіба ревуть воли, як ясла повні? (Панас Мирний);
переклади крилатих виразів рос письменників: Насмішки боїться той, хто вже нічого не боїться (М.Гоголь);
переклади крилатих виразів зарубіжних письменників: / дим вітчизни нам солодкий і приємний (Гомер);
біблійні й євангельські вислови: Берегти, як зіницю ока.
Фразеологічні вислови за будовою бувають 2-х типів:
1) фразеологічні зрощення – це вислови, в яких значення слів не співпадають зі значенням самого виразу;
2) фразеологічні єдності –вислови, у яких значення слів певною мірою пов”язані зі значенням фразеологізмів;
фразеологічні сполучення – вислови, в яких існує головне слово, а залежні можуть змінюватися і утворювати новий фразеологізм.
41. Синтаксичні конструкції в різностильових текстах.
Свідченням багатства української мови є різноманітність мовних засобів усіх рівнів. Великий вибір варіантів надає мовцям синтаксис. Необхідно навчитися правильно вибирати ті конструкції, які забезпечують найточніше висловлення певної думки і якнайкраще відповідають конкретній ситуації мовлення.
Основними видами синтаксичних синонімів є такі: а двоскладні речення з дієприкметниковим присудком і односкладні речення з формою на -то, -но у ролі головного члена речення: Виставка розгорнута в краєзнавчому музеї Виставку розгорнуто в краєзнавчому музеї; Стороннім вхід заборонений Стороннім вхід заборонено; б дієприслівникові звороти і підрядні речення, наприклад:
Купуючи харчові продукти, обовязково перевіряйте дату виготовлення Коли ви купуєте харчові продукти, обоє язково перевіряйте дату виготовлення в підрядне речення і дієприкметниковий зворот:
Акти оформлюються комісією, що її створює керівник підприємства Акти оформлюються комісією, створеною керівником підприємства; г підрядні речення і члени речення, наприклад обставини:
Незважаючи на погану роботу транспорту у нашому місті, наші співробітники ніколи не спізнюються на роботу Хоча транспорт працює погано, наші співробітники ніколи не спізнюються на роботу;
ґ обставини і дієприслівникові звороти: Після закінчення роботи колектив повинен подати Замовнику звіт про використання матеріально-технічних ресурсів Закінчивши роботу, колектив повинен подати Замовнику звіт про використання матеріально-технічних ресурсів;
В офіційно-діловому мовленні перевага віддається обставинам, оскільки вони мають більш книжний характер порівняно з підрядними реченнями і дієприслівниковими зворотами.
Паралельними засобами вираження думки є безособові, пасивні та особові конструкції. В особових конструкціях підкреслюється активність субєкта дії, в безособових і пасивних конструкціях увага зосереджується на дії: Патенти видаються податковим органом Податкові органи видають патенти; Пасивні й безособові конструкції надають висловленню офіційного характеру, вони активно використовуються в ділових паперах. Часто в безособових конструкціях, що вживаються в офіційно-діловому стилі, субєкт дії взагалі відсутній, наприклад: Орендареві передаються запаси сировини, матеріалів, незавершене виробництво і готова продукція; Договір може бути змінено за угодою сторін. Такі конструкції не мають паралельних особових конструкцій.
Та ж сама думка може бути висловлена за допомогою простих і складних речень. Прості речення переважають у розмовно-побутовому мовленні. Складні речення активніше вживаються у науковому та офіційно-діловому мовленні. Найчастіше зазначені стилі використовують складнопідрядні речення, за допомогою яких виражаються найрізноманітніші причинно-наслідкові чи часові відношення.
Наявність синонімічних засобів дозволяє уникнути однотипності конструкцій, а отже допомагає нам урізноманітнити мовлення.
Синтаксисові публіцистичного стилю властиві різні типи питальних, окличних та спонукальних речень, зворотний порядок слів, складні речення ускладеного типу з повторювальними сполучниками та ін.
Ключове вирішальне значення мають влучні, афорестичні, інтрегуючі заголовки.
У художньому стилі на синтасичному рівні використовують речення різних типів, простежено тенденцію до вживання менш громіздких конструкцій на відміну від наукового стилю, можливі пропуски слів, незакінчені речення, слова-речення різного типу.
У розмовному стилі переважно вживаються прості речення, короткі, неповні, часто обірвані, односкладні, речення зі звертаннями, слова-речення.