
- •1. Мова і літ в системі культурних цінностей укр суспільства.
- •2. Мова – суспільне явище. Функції мови.
- •3. Українська літературна мова й мова професійного спрямування.
- •4. Специфіка мови професійного спілкування.
- •40. Поняття „граматична норма”. Стилістичні можливості граматичних форм у різностильових текстах.
- •5. Комунікативні якості професійної мови.
- •6. Складники системи національної мови.
- •9. Основні характеристики сучасної української літературної мови. Види мовних норм.
- •7. Мовне законодавство в Україні.
- •8. Статус української мови як державної.
- •10. Основні характеристики мовної норми на сучасному етапі розвитку літературної мови.
- •11. Поняття культури мови. Комунікативні якості культури мови.
- •13. Давня література й початки формування літературної мови.
- •12. Поняття професійної мовнокомунікативної компетенції.
- •14. Усна й писемна форми української літературної мови.
- •16. Стильові різновиди сучасної літературної мови й фахова мова.
- •20. І.Котляревський – зачинатель нової української літератури та нової української літературної мови.
- •17. Науковий, офіційно-діловий, розмовний (кодифікований) стилі літературної мови як основа мови фаху.
- •18. Роль художнього стилю у формуванні інтелектуального потенціалу фахівця-економіста.
- •21. Г.Квітка-Основ’яненко – фундатор нової української прози й нової мови прозового твору.
- •22. Українські поети-романтики як зачинателі літературної норми у творах художньої літератури.
- •19. Класична українська література як етап формування й утвердження норм літературної мови.
- •23. Новаторство мовно-поетичної творчості т.Шевченка.
- •24. Орфографічні норми як компонент формування мовної компетенції фахівця.
- •25. Принципи українського правопису.
- •26. Науковий стиль сучасної української літературної мови.
- •27. Писемні форми репрезентації результатів студентських досліджень (конспект, тези, реферат).
- •28. Офіційно-діловий стиль сучасної української літературної мови.
- •29. Підстилі й жанри офіційно-ділового стилю. Їхня характеристика.
- •30. Документ і правила його складання. Регламентація оформлення документів державними стандартами.
- •31. Поняття “термін”, „термінологія”, “терміносистема”. Проблеми кодифікації та стандартизації сучасної економічної терміносистеми.
- •32. Пряме й переносне значення слова. Вияви полісемії в різностильових текстах.
- •33. Синонімія, види синонімів. Роль синонімів у різностильових текстах.
- •34. Вияви антонімії, паронімії та омонімії в різностильових текстах.
- •35. Мовна надмірність і мовна недостатність у різностильових текстах.
- •36. Загальновживані слова. Свідоме й критичне використання жаргонізмів і діалектизмів у різних комунікативних сферах.
- •38. Виразність та образність мови, її чистота. Просторічні слова, жаргонізми, діалектизми, канцеляризми та професіоналізми, лайливі та вульгарні слова в лексиці та лексиконі окремої особистості.
- •39. Поняття про фразеологію. Типи фразеологізмів.
- •41. Синтаксичні конструкції в різностильових текстах.
- •37. Неологізми, архаїзми, історизми в українській літературній мові.
- •42. Синтаксична норма. Складні випадки керування.
- •43. Синтаксична норма. Порядок слів у реченнях.
- •44. Синтаксична норма. Однорідні члени речення, дієприкметникові та дієприслівникові звороти.
- •53. Мовний етикет.
- •45. Правила оформлення наукової роботи: структура, нумерація, ілюстративний матеріал, загальні правила цитування й покликання на використані джерела, оформлення бібліографічного опису.
- •50. Специфіка публічної монологічної мови.
- •46. Усна форма літературної мови. Орфоепічні норми як компонент формування мовної компетенції фахівця.
- •48. Публічний виступ як різновид усної мови. Підготовка публічного виступу.
- •47. Основні правила наголошування в українській мові. Засоби милозвучності української мови.
- •52. Змістова організація основної частини публічного виступу (виклад матеріалу, доказ, спростування).
- •49. Публічний виступ і функціональні типи мовлення (розповідь, опис, роздум).
- •51. Специфіка публічної діалогічної мови.
- •54. Традиційні формули звертання в діловому та науковому стилях.
- •55. Сучасні лінгвістичні словники як основне джерело фахової та мовної інформації.
- •56. Термінологічні словники як основне джерело фахової інформації.
- •57. Типи економічних словників, їхня характеристика.
33. Синонімія, види синонімів. Роль синонімів у різностильових текстах.
Синонімія - тип семантичних відносин мовних одиниць, що полягає в повному або частковому збігу їх значень.
Види cинонімів:
1. Абсолютні синоніми (інколи їх називають ще безвідносними) – слова, що однаковісінькі за лексичним значенням, інколи мають незначні відмінності.
2. Семантичні синоніми відрізняються одне від одного лише відтінками лексичного значення. Емоційно-експресивно вони приблизно однакові. 3. 3. Стилістичні синоніми мають виразно різне експресивне забарвлення і належать до конкретних стилів, обмежені тією чи іншою сферою вживання.
4. Контекстуальні синоніми. зближення за значенням відбувається лише в певному мовленнєвому контексті.
5. Фразеологічні синоніми, де будь-який фразеологізм співвідноситься з одним нейтральним словом або іншим фразеологізмом.
За допомогою С можна передати найточніші відтінки значення слів, уникнути одноманітності, додати емоційності.
34. Вияви антонімії, паронімії та омонімії в різностильових текстах.
Антонімія - протилежність значень мовних одиниць одного й того ж рівня мови: слів, морфем, синтаксичних конструкцій. А побудована на явищі протиставлення значення слова. А об’єднуються в двочленні ряди на основі загального значення.
Пароніми – переважно однокореневі слова, які за вимовою наближені один до одного, але мають різне значення. Як правило належать до однієї частини мови. Патронімічне зближення різних слів часто використовують як стилістичний засіб (художній, усна народна творч, публ)
Омоніми – слова, які за своїм звуковим складом однакові, але мають різні значення. Види: лексичні (слова тотожні за звуковим складом і написанням в усіх граматичних формах); граматичні (слова, що збігаються за значенням і написанням лише в деяких окремих формах); фонетичні (слова, що збігаються за звучанням, а пишуться не однаково)
35. Мовна надмірність і мовна недостатність у різностильових текстах.
Однією з важливих ознак мовленнєвої культури є точність висловлення думки. Вимога ця порушується у разі вживання слів без урахування їх значень. Це виявляється у появі зайвих, або надлишкових, слів, речень, а в письмовому мовленні навіть цілих абзаців, які не несуть нічого нового. Багатослів’ям дехто намагається компенсувати брак інформації. Несуттєві подробиці й надлишкові слова зазвичай з’являються разом. Бідність змісту і багатослів’я взаємно заохочуються, вони завжди поряд.
Поширена звичка багато говорити і мало сказати відбирає в людей дорогоцінний час і порушує основний закон стилістики — якомога меншою кількістю слів сказати якомога більше.
Марнослів’я — типовий вияв мовної надмірності, що набуває форм плеоназму й тавтології.
Плеоназм — це словосполучення, в якому поєднано слова з близьким значенням. Плеоназм вважається помилкою в стилістично нейтральному мовленні. Наприклад: основний лейтмотив (мотив — основна ідея твору), народний фольклор (фольклор — народна творчість), вільна вакансія (вакансія — вільна, незайнята посада), інфляція грошей (інфляція — знецінення грошей), демобілізуватися з армії (демобілізуватися зі Збройних сил).
Плеоназмом вважається також немотивоване вжиw вання поруч синонімів, які дублюють значення один одного. Наприклад: виявити повагу і пошану, ретель« но й прискіпливо вибирати.
Деякі словосполучення-плеоназми закріпилися в мові й не вважаються помилкою. Наприклад: букініс« тична книга (bouguin французькою — стара книга), експонат виставки(exponoлатинською — виставляю напоказ), монументальний пам’ятник (латинською monumentum — знак пам’яті), реальна дійсність (realis латинською — дійсність).
Плеоназм може використовуватися задля увиразw нення мовлення, зокрема у сталих висловах типу баw чити на власні очі, а також у народноwпоетичній творw чості. Наприклад: соловій«пташка, хвалити«вихва« ляти, хвалить — не нахвалиться. Вже чи сердься, чи не сердься, а він мені страх як припав до вподоби! (І.НечуйwЛевицький)
Тавтологія — смислові повтори, коли поряд уживаються спільнокореневі слова. В усіх стилях, крім художнього, тавтологія вважається мовленнєвою помилкою. Наприклад: Майстер якісно зробив роботу. Які почуття ви відчуваєте, коли слухаєте класичну музику? Користь від використання цього приладу незаперечна.
Щоб усунути тавтологію в наведених реченнях, слід замінити одне зі спільнокореневих слів або слів з омонімічними коренями синонімом чи займенником.
Нерідко в усному мовленні (а інколи і в писемному) трапляється випадковий пропуск слів, необхідних для точного висловлення думки й адекватного її сприйw мання. Це вияв мовної недостатності, яка призводить до нерозуміння смислу сказаного. Наприклад: На Го« лову Верховної Ради надійшов лист. Характеристи« ка директора була позитивна. Якщо він потопати« ме, ми йому допоможемо.
Робота над мовною надмірністю результативна за умови її систематичності, застосування різних форм, методів, прийомів і засобів навчання, насамперед тих, які довели свою ефективність на практиці. Це, зокреw ма, стилістичний аналіз тексту; визначення стилісw тичних функцій мовних одиниць; спостереження над мовним матеріалом; редагування, конструювання текстів, прогнозування змісту та ін.