30. Документ і правила його складання. Регламентація оформлення документів державними стандартами.

Документ (від лат. documentum – доказ, свідоцтво, взірець, приклад, зразок) – це зафіксована на матеріальному носієві інформація з реквізитами, які дозволяють її ідентифікувати.

До загальних функцій документа належать:

інформаційна – будь-який документ створюється для збереження інформації, оскільки необхідність її зафіксувати – причина укладання документа;

соціальна – документ є соціально значущим об’єктом, бо його поява спричинена тією чи іншою соціальною потребою;

комунікативна – документ виступає як засіб зв’язку між окремими елементами офіційної громадської структури (закладами, установами, фірмами тощо).

Вимоги до укладання і оформлення документів:

не суперечити чинному законодавству держави, нормам юридичного та адміністративного права;

видаватися лише відповідними повноважними органами або службовими особами згідно з їх компетенцією;

відповідати своєму призначенню, назві та укладатися за відповідною формою;

бути достовірними, переконливими;

бути належним чином відредагованими (грамотними) й оформленими, розбірливими та охайними.

31. Поняття “термін”, „термінологія”, “терміносистема”. Проблеми кодифікації та стандартизації сучасної економічної терміносистеми.

Термін — слово або словосполучення, яке точно і однозначно визначає чітко окреслене спеціальне поняття будь-якої галузі науки, техніки, мистецтва, суспільного життя тощо і його співвідношення з іншими поняттями в межах спеціальної сфери.

Терміноло́гія — це: 1) Сукупність термінів, тобто слів або словосполучень, що висловлюють специфічні поняття з певної галузі науки, техніки чи мистецтва, а також сукупність усіх термінів, наявних у тій чи іншій мові. Від звичайних слів терміни відрізняються точністю семантичних меж.

2)Розділ лексикології, який вивчає терміни різних галузей знань.

Терміносистема — це система термінів у певній галузі, підгалузі наукового або технічного знання, що обслуговує наукову теорію або наукову концепцію.

32. Пряме й переносне значення слова. Вияви полісемії в різностильових текстах.

Кожне слово під час свого створення позначало якийсь один предмет, явище, особу, ознаку чи дію. Це первинне значення слова є його прямим значенням. Найчастіше воно фіксується в тлумачних словниках першим.

Однак з плином часу і розвитком мислення, мовлення, образності люди помітили подібність між різними предметами, ознаками, явищами. Відбулося перенесення значення. Так, відносний прикметник «золотий», що позначав вироби зроблені із золота, став також позначати колір, наприклад, ми не замислюючись говоримо «золота осінь». Однак на цьому перенесення не закінчилося. Якщо у наведеному прикладі перенесення відбулося по зовнішній ознаці – подібності кольорів, то у словосполученні «золота людина» прикметник означає – хороша, добра.

Переносне значення слова – це вторинне значення, що виникло внаслідок подібності предметів, явищ і ознак. Це явище лежить в основі таких тропів як метафора, метонімія та синекдоха.

Полісемія — багатозначність, наявність у мовній одиниці (слові, фраземі, граматичній формі, синтаксичній конструкції) кількох значень. Розвиток П. відбувається здебільшого на основі подібності або суміжності предметів чи явищ, які називаються певним словом. При П. значення лексеми витворюють семантичну єдність, у межах якої розрізняються первинні (основні, прямі) та вторинні (похідні, переносні) значення. У семантичній структурі слова різні значення можуть містити спільний змістовий компонент. Часто їх зв'язок ґрунтується на певних асоціативних смислових ознаках, що у художніх текстах буває досить прозорим. У поетичній мові особливо яскраво простежуються складні й опосередковані асоціації, покладені в основу словесних образів. Подібні асоціативні зв'язки нерідко сприймаються лише в поетичному контексті (подекуди досить широкому), засвідчені, наприклад, естетичним перетворенням семантики слова