1. Мова і літ в системі культурних цінностей укр суспільства.

З давніх-давен люди постійно висловлювали свої думки, почуття, переживання, мрії в худ творах, виражали в них свій життєвий і трудовий досвід.

Література – це мистецтво слова. За допомогою слів автор створює худ образ – поетичне відображення уявлювальних письменником подій, людей, явищ. Кожний образ складається з тісно пов’язаних між собою худ деталей. Вони становлять широку картину реальної дійсності. Література відіграє важливу роль в житті суспільства. Твори мистецтва через худ образи пропагують передові ідеї часи, відображають боротьбу народу за волю, показують рушійні сили цієї боротьби, викривають недоліки й пороки громадського та побутового життя, збуджують у людей прагнення усунути їх.

Українські романтики збагатили досягнення української літератури тим, що внесли до неї культ минувшини. Заслуга всіх тих письменників була в тому, що вони показали здатність української мови до літературного життя, поважно заглянули в побут і душу селянина, виплекали й поширили любов до рідної мови й рідного народу і звеличили минуле України. . Проблеми національного самоусвідомлення і новочасного професійного рівня були визначальними для різних галузей українського мистецтва. У перші десятиріччя XIX ст. в Україні виникає професійний театр (Київ, Харків, Полтава, Ніжин, Катеринослав), але український репертуар для тогочасних мандрівних труп був небагатий, за винятком п'єс І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка, пізніше Т. Шевченка та Я. Кухаренка.

Мова для кожного народу стає ніби другою природою, що оточує його, живе з ним всюди і завжди. Без неї, як і без сонця, повітря, рослин, людина не може існувати. Як великим нещастям обертається нищення природи, так і боляче б’є по народові зречення рідної мови чи навіть неповага до неї, що є рівноцінним неповазі до батька й матері.

Українська мова своєю красою і багатством давно привертала увагу вчених.

Тарас Шевченко був переконаний, що поки жива мова в устах народу, доти живий і народ, що нема насильства більш нестерпного, як те, яке прагне відняти народу спадщину, створену численними поколіннями його предків. Ці Кобзареві думки перегукуються з роздумами визначного педагога К.Ушинського:"Відберіть у народу все – і він усе може повернути; але відберіть мову – і він ніколи вже більш не створить її; вимерла мова в устах народу – вимер і народ. Та якщо людська душа здригається перед убивством однієї недовговічної людини, то що ж повинна почувати вона, зазіхаючи на життя багатовікової особистості народу?".

2. Мова – суспільне явище. Функції мови.

Мова – це духовне надбання всього народу, всієї нації, це суспільне явище, безпосередньо пов’язане з усім матеріально-виробничим, загальнокультурним, інтелектуальним, психічним, з усім суспільним і побутовим життям людини. Будь-які зміни в житті людей безпосередньо відбиваються в мові. Саме тому рівень розвитку мови й визначає рівень розвитку суспільства.

У мовознавчій літературі немає загальноприйнятого чіткого визначення і поділу ф-цій мови та їх назв.

З-поміж багатьох ф-цій мови в житті людини і суспільства основними називають такі:

1. Комунікативна функція, або функція спілкування. Суть її полягає в тому, що мова використовується як засіб спілкування між людьми, як інформаційний зв”язок у суспільстві.

2. Номінативна функція, або функція називання. Усе пізнане людиною (предмети, особи, якості, властивості, явища, процеси, закономірності та поняття про них) одержує назву і так під цією мовною назвою існує в житті і в свідомості мовців.

3. Мислетворча ф-ція. Мова є не тільки формою вираження і передачі думки, а й засобом формування, тобто творення самої думки.

4. Пізнавальна, функція мови. Вона полягає в тому, що світ людина пізнає не тільки власним досвідом, скільки через мови, бо в ній накопичено досвід попередніх поколінь, сума знань про світ.

5. Експресивна, або виражальна, функція мови. Мова надає найбільше можливостей розкрити неповторний світ інтелекту, почуттів та емоцій людини для ін людей, вплинути силою своїх переконань чи почуттів на ін людей.

6. Волюнтативна функція є близькою до експресивної. Вона полягає в тому, що мова є засобом вираження волі співрозмовників (вітання, прощання, прохання, вибачення, спонукання, запрошення).

7. Естетична ф-ція. Мова фіксує в собі естетичні смаки і уподобання своїх носіїв.

8. Культуроносна ф-ція. Мова є носієм культури народу – мовотворця.

9. Ідентифікаційна ф-ція мови полягає в тому, що мова виступає засобом ідентифікації мовців, тобто засобом вияву належності їх до однієї спільноти, певного ототожнення.

10. Магічно-містична ф-ція мови збереглася з доісторичних часів, коли люди вірили у слово як реальне дійство, здатне зупинити небажаний хід дій, побороти злі сили, підкорити природу своїй волі.