3.6.4. Захворювання сечового міхура

Цистит - це інфекційно-запальний процес у стінці сечового міхура. Причинами запалення сечового міхура можуть бути низхідна інфекції з нирок (пієліт) або висхідна інфекція із сечівника. Крім цього, інфекція може поширю­ватись гематогенним і лімфогенним шляхами з інших гнійних вогнищ в організмі. Розрізняють гостріш і хронічний цистити.

Клініка. Основними клінічними ознаками циститу є біль у ділянці сечово­го міхура і часті позиви (кожних 20-30 хв) до сечовипускання. При огляді сеча мутна, часто містить гній і кров. При хронічному циститі ці явища мають затяжний характер. Важливе значення для встановлення діагнозу має лабора­торне дослідження середньої порції сечі, яка містить велику кількість лейко­цитів. Цистоскопія, як і введення будь-якого інструмента в сечовий міхур, у хворих на гострий цистит протипоказана. її виконують тільки для підтвер­дження хронічного циститу.

Лікування. При гострому циститі призначають ліжковий режим. Із їжі ви­ключають гострі, подразнюючі страви. Призначають молочно-рослинну дієту. Для ліквідації запалення застосовують антибіотики (окситетрациклін, кларитроміцин, гентаміцин, уефелексин та ін.), сульфаніламідні препарати. Крім того, призначають уросептики (уробесал, фурадонін, палін, нітроксолін та ін.). Після затухання гострих явищ сечовий міхур можна промивати слабким розчином нітрату срібла (1:5000), оксиціанідом ртуті (1:10 000).

Під час лікування циститу забороняють вживати алкогольні напої та спеції.

Камені сечового міхура

Камені в сечовому міхурі розрізняють первинні і вторинні. Первинні утво­рюються в порожнині сечового міхура. Ядром утворення конкрементів може бути епітелій, слиз, сторонні тіла та ін. Утворенню камінців у сечовому міхурі

сприяє цистит, рубцеве звуження сечівника, аденома передміхурової залози. Вторинні камінці утворюються в нирках, звідки опус­каються в сечовий міхур. Камені можуть бути поодинокими (солітарними) і множинними. За хімічним складом вони можуть бути фосфатами, уратами, оксалатами та ін.

Клінічні ознаки. Головними ознаками захворювання є біль у ділянці сечового міхура часті позиви до сечовипускання, раптова затримка сечовипускання, яке віднов­люється після зміни положення тіла. Вирі­шальне значення для встановлення діагнозу має цистоскопія, цистографія й оглядова рентгенографія, під час яких виявляють конк­ременти в сечовому міхурі (рис.3.6.6).

Рис. 3. 6. 6. Камені в сечовому міхурі (оглядова рентгенограма).

Лікування. Камені в сечовому міхурі можна подробити за допомогою спеціаль­них інструментів: літотриптора ("Урат-1") або цистоскопалітотриптора з наступним їх вимиванням. При неможливості ліквіду­вати камені сечового міхура за допомогою літотриптора проводять хірург­ічне лікування шляхом надлобкового розрізання міхура (епіцистотомії).

3.6.4. Захворювання передміхурової залози

Доброякісна гіперплазія передміхурової залози

Доброякісна гіперплазія передміхурової залози - це збільшення простати за рахунок розростання її залозистої і сполучної тканин. Раніше це захворю­вання називали аденомою передміхурової залози (Рис.3.6.7).

Рис. 3.6.7. Доброякісна гіперплазія передміхурової залози:

а – бокових переуретральних залоз; б - субцервікальних залоз.

Виникає, як правило, у чоловіків після 55 років і пов'язана із зниженням функції яєчок і гормональними розладами ("чоловічим клімаксом"). У відповідь на це гіпофіз почи­нає виділяти більшу кількість гонадотропіну, який зумовлює гіперплазію передміхурової залози. Збільшена передміхурова залоза вик­ликає затримку сечовипускання, що призво­дить до постійного застою сечі в сечовому міхурі, в сечоводах і, навіть у ниркових мис­ках, що зумовлює виникнення міхурово-се-човідно-мискового рефлюксу. Постійний застій сечі супроводжується її інфікуван­ням, розвитком циститу, пієлонефриту.

Клініка. Головною ознакою доброякіс­ної гіперплазії передміхурової залози є розлади сечовипускання: часте, болю­че і утруднене (дизурія) сечовипускання, особливо в нічний час. Залежно від цих розладів розрізняють три стадії захворювання. На першій (компенсованій) стадії у хворих виникають часті позиви до сечовипускання, особливо в нічний час. Однак при дослідженні сечового міхура залишкової сечі немає або кількість її незначна. На другій (субкомпенсованій) стадії виникає гостра або хронічна затримка сечі, що супроводжується вираженими розладами сечовипускання. При катетеризації сечового міхура, після сечовипускання додатково видаляють від 50 до 400 мл залишкової сечі. Крім того, у хворих виникають прояви циститу і висхідного пієлонефриту. Слід відмітити, що на 1-й і 2-й стадіях гіпер­плазії передміхурової залози, при порушеннях дієти (переважно після вживан­ня алкоголю), переохолодженнях, запорах, перетримуваннях сечі може рапто­во розвинутися гостра затримка сечовипускання. Вона розвивається також внаслідок порушення геодинаміки, венозного застою в тазу, набряку та набу­хання залози або раптового зниження тонусу мускулатури міхура. Такі хворі потребують термінових заходів із ліквідації гострої затримки сечі, катетери­зації сечового міхура або екстреної операції. Для третьої (декомпенсованої) стадії характерна неповна або повна затримка сечі. З переповненого сечово­го міхура нерідко сеча виділяється самовільно (парадоксальна ішурія). Кількість залишкової сечі досягає 1000-1500 мл. Загальний стан хворого погіршується, виникає загальна слабість, кволість, підвищується температура тіла.

Для встановлення діагнозу важливе значення має пальцеве дослідження передміхурової залози через пряму кишку. Для доброякісної гіперплазії перед­міхурової залози характерне рівномірне збільшення всієї залози або її окремих часток (в 1 ¹/₂ 2, 3 рази і більше), гладка поверхня, еластична консистенція.

Лікування. Основним методом лікування доброякісної гіперплазії передміхурової залози є хірургічний (простатектомія). На першій стадії захворювання доцільно призначити медикаментозне лікування (раверон, харзол, тріа-нол, проскар, омнік та ін.). Видалення аденоми передміхурової залози здійсню­ють на 2-3-й стадії захворювання і, як правило, при гострій затримці сечі. Ліквідувати гостру затримку сечі можна за допомогою наступних заходів:

1. Відгородити хворого ширмою і залишити його на деякий час самого, щоб він самостійно помочився (інколи цього достатньо).

2. Перевести хворого із горизонтального положення в звичне для сечови­пускання (якщо дозволяє стан).

3. Іноді сечовипускання можна викликати рефлекторно, створюючи звук води, яка ллється. Для цього досить відкрити водопровідний кран, при відсут­ності такої можливості лити воду кружкою у відро.

4. Сечовипускання можна викликати, якщо опустити статевий член у теп­лу воду (налити її у сечоприймач або банку) або на ділянку сечового міхура та промежину хворого покласти грілку.

5. При відсутності ефекту від попередніх заходів застосовують лікарські препарати, які підвищують тонус м'язів сечового міхура (1 мл 0,5 % розчину прозерину або 1 мл 1 % розчину пілокарпіну підшкірно).

Якщо всі ці заходи не допомагають, вдаються до катетеризації сечового міхура.

В окремих випадках, якщо неможливо виконати катетеризацію сечового міхура здійснюють його надлобкову пункцію або троакарну епіцистостомію за допомогою спеціального троакара ( рис. 3.13.16).

Основним методом лікування доброякісної гіперплазії передміхурової за­лози є її видалення (простатектомія). Останнім часом у нашій країні набуває поширення трансуретральна резекція передміхурової залози за допомогою цисторезектоскопа й ендоскопічної апаратури. У зв'язку з хорошими результа­тами трансуретральної резекції відкрита простатектомія тепер використо­вується лише при великих пухлинах, підозрі на злоякісне переродження та при наявності каменів у сечовому міхурі.

Простатит

Простатит - запалення передміхурової залози. Найбільш часте захворю­вання статевих органів у чоловіків. Інфікування залози може проходити висхід­ним каналікулярним шляхом із сечівника, сечового міхура або гематогенним шляхом з інших гнійно-запальних ділянок тіла. Розрізняють гострий і хронічний простатит. Причинами його є гонокок, стафілокок, трихомонада, кишкова па­личка та інші мікроби; мають значення переохолодження, сидяча робота та ін.

Клініка: Основними ознаками простатиту є постійний ниючий біль у ділянці промежини і часті позиви до сечовипускання. Температура тіла підвищується до 38-39 °С. При збільшенні запаленої залози може настати повна затримка сечі. Запальний процес у передміхуровій залозі іноді призводить до утворення гнійників (абсцесів). Гнійники передміхурової залози можуть самовільно розкриватись в уретру, пряму кишку через промежину. При недостатньому ліку­ванні гострий простатит може перейти в хронічний, для якого характерний постійний ниючий біль у промежині, неприємні відчуття в сечівнику, виділення із передміхурової залози (простаторея) та ін.

Для встановлення діагнозу важливе значення має ректальне дослідження. У хворих на гострий простатит його слід проводити обережно, не натискува­ти і не масажувати збільшену та запалену залозу.

Лікування. Хворим призначають ліжковий режим, щадну дієту, рекомен­дують теплові процедури (грілку на промежину, теплі мікроклізми при темпе­ратурі 40-45 °С, сидячі ванни при температурі 39-42 °С). Крім того, признача­ють антибіотики (триметоприм, тетрациклін, карбеницилин і квінолони), суль­фаніламідні препарати, знеболювальні, фізпроцедури (УВЧ, іонофорез). У хворих на хронічний простатит місцеве фізіотерапевтичне лікування слід по­єднувати з масажем передміхурової залози, санаторно-курортним лікуванням (Микулинці, Саки, Алупка).