Транспортна іммобілізація

Її здійснюють при наданні першої допомоги, до надання спеціалізованої лікарської допомоги в лікувальному закладі. її необхідно здійснювати не тільки при вивихах або переломах, але й при підозрі на них, а також при великих пошкодженнях м'яких тканин, наявності ран.

Основним призначенням транспортної іммобілізації є:

1) попередження зміщення кісткових відламків;

2) зменшення больового синдрому;

3) створен­ня умов для транспортування потерпілого.

Перевезення потерпілого можна здійснювати будь-яким транспортом, але при створенні максимально зручних умов для хворого. Якщо передбачається перевезення тяжкого потерпілого неспеціалізованою автомашиною, то іммобі­лізацію пошкодженої ділянки тіла або кінцівки здійснюють тільки після віднов­лення дихання і зупинки кровотечі. У холодну пору року або під час дощу необхідно потурбуватись, щоб потерпілий був захищений від дії зовнішнього чинника. Перекладати хворого слід обережно. У легковому автомобілі його краще розмістити на задньому сидінні або на передньому з відкинутою назад спинкою. Якщо дихання потерпілого утруднене, то перевозити його краще в напівсидячому положенні, закріпивши поясом безпеки. Добрі умови для пере­везення потерпілих створюються в спеціальних санітарних автомашинах, са­нітарних літаках і вертольотах. Для здійснення іммобілізації досить часто ви­користовують імпровізовані підручні засоби (дошки, фанеру, картон, гілки, палки тощо) або здорові ділянки тіла хворого. Так, при пошкодженні нижньої кінцівки, її прибинтовують до іншої, здорової ноги; пошкоджену руку прибин­товують до тулуба (автоіммобілізація). Найчастіше іммобілізацію ушко­джених ділянок тіла проводять стандартними транспортними шинами, ви­готовленими на заводі.

Транспортну іммобілізацію слід здійснювати за такими правилами:

а) іммо­білізацію проводять на місці пригоди; перекладання, перенесення потерпілого без іммобілізації недопустиме;

б) перед іммобілізацією потерпілому необхід­но ввести знеболюючі (омнопон, промедол, трамадол, морфій тощо);

в) при наявності кровотечі, вона повинна бути зупинена стискальною пов'язкою або джгутом; пов 'язка, що накладається на рану, повинна бути стерильною;

г) іммобілізацію кінцівок здійснюють шляхом захоплення у пов'язку двох най­ближчих суглобів, які розташовані вище і нижче місця перелому кістки; при переломах стегнової кістки іммобілізацію кінцівки проводять за рахунок за­хоплення у пов'язку і фіксації трьох суглобів - тазостегнового (кульшового), колінного, гомілковостопного; плечової кістки - плечового, ліктьового і променевозап'ясткового, відповідно;

д) при закритих переломах кісток кінцівок перед накладанням шини слід провести легке витягнення руки чи ноги по осі кістки і в такому положенні зафіксувати кінцівку;

є) при відкритих перело­мах витягнення кінцівки не проводять, іммобілізацію здійснюють в такому положенні, в якому кінцівка була під час травми; є

ж) іммобілізацію кінцівок слід виконувати обережно, без зайвих маніпуляцій; при відсутності ран іммобілізацію здійснюють поверх одягу, шини покривають спеціальними ватно-марле­вими прокладками;

з) при перекладанні потерпілого з шиною необхідно, щоб помічник підтримував пошкоджену кінцівку.

Недостатня іммобілізація кінцівки під час транспортування потерпілого може перетворити закритий перелом у відкритий; кісткові фрагменти можуть спри­чинити кровотечу, пошкодження нервів і внутрішніх органів, викликати шок.

За своїм призначенням всі транспортні іммобілізаційні шини поділяють на дві групи - фіксаційні і дистракційні.