Вивих (luxatio)

Зміщення суглобових поверхонь однієї або декількох кісток з порушенням їх нормального анатомічного взаєморозташування і цілісності капсульно-зв'язкового апарату суглоба називають вивихом. Умовно вважають вивихнутою кістку, яка розташована дистально (нижче) від суглоба. У тому випадку, коли суглобові поверхні зовсім не дотикаються, вивих називають повними, коли ж зберігається частковий контакт між ними, то говорять про неповний вивих, або підвивих. Вивихи можуть бути відкритими (при пошкодженнях шкіри, які сполучаються з порожниною суглоба або суглобовими поверхнями) і закрити­ми. Найчастіше вивихи виникають у плечовому і тазостегновому (кульшо­вому) суглобах (рис. 2.1.2, 2.1.3).

Рис. 2.1.2. Вивих

голівки плечової

кістки.

Рис. 2.1.3. Вивихстегнової кістки в

кульшовому суглобі.

Розрізняють такі види вивихів:

1) травматичні - виникають внаслідок травми, падіння на руку, ногу;

2) патологічні - при захворюваннях, пов'яза­них із руйнуванням зв'язково­го апарату і суглобових кінців кісток, наприклад при пухли­нах, запальних процесах;

3) вроджені - виникають у внутрішньоутробний період, внас­лідок неправильного або недо­статнього розвитку суглобо­вих поверхонь;

4) звичні - при розривах або великому розтяг­ненні зв'язкового апарату, після некваліфікованого попе­реднього вправлення вивихів;

5) застарілі - своєчасно не вправлені (тиждень і більше).

Клініка. Основними озна­ками вивиху є:

1) вимушене положення кінцівки;

2) дефор­мація суглоба;

3) порушення функції суглоба - відсутність активних і різке "пружинне" обмеження пасивних рухів у суглобі;

4) виражений біль, який у наступні дні може поступово зменшуватися. Для встановлення діагнозу важливе значення мають пальпація і рентгенографія ушкодженого суглоба.

Лікування. При наданні першої допомоги потерпілому з вивихом перш за все необхідно: провести транспортну іммобілізацію ушкодженої кінцівки; до ділянки травмованого суглоба прикласти міхур із льодом або холодною водою; ввести аналгетики; після чого терміново доставити в травматологічний пункт або у лікувальний заклад. Вправлення вивиху повинен проводити лікар-травматолог. Слід зазначити, що перед всяким вправленням вивиху і після ньо­го необхідно виконати контрольний рентгенівський знімок. Будь-які грубі ма­ніпуляції можуть призвести до додаткового пошкодження кісток та м 'яких тканин. Неускладнені вивихи верхньої кінцівки , як правило, лікують амбула­торно, нижньої - стаціонарно.

Залежно від виду вивиху та його локалізації існують певні способи вправлення (див. розділ 3.9.3 , рис. 3.10.9, рис. 3.10.10). Його проводять у більшості випадків після хорошого місцевого знеболювання новокаїном, введеним у по­рожнину та навколо суглоба. При вивихах у великих суглобах (кульшовому) вправлення кісток проводять під наркозом, іноді для зняття тонусу скелетної мускулатури застосовують міорелаксанти. Після вправлення вивиху плеча або кісток передпліччя верхню кінцівку фіксують пов'язкою Дезо, косинкою або гіпсовою лонгетою на 15-20 днів. Після вправлення вивиху нижньої кінцівки останню фіксують гіпсовою лонгетою, а при вивиху стегна накладають липкопластирне витягнення на 4-6 тижнів, після чого призначають лікувальну гімнастику, масаж, теплові процедури.

Показаннями до хірургічного лікування вивихів є:

1) відкриті вивихи;

2) виви­хи з інтерпозицією м'яких тканин;

3) застарілі вивихи більше 4 тижнів;

4) звичні вивихи - при яких укріплюють капсулу і зв'язковий апарат суглоба.