
- •3.1. Захворювання і пошкодження голови
- •3.1.1. Вроджені дефекти та деформації
- •3.1.2. Пухлини м'яких покривів черепа
- •3.1.3. Запальні захворювання м'яких тканин голови Фурункул, карбункул
- •3.1.4. Пошкодження м'яких тканин, кісток черепа та головного мозку
- •Дві половини шини з петлями для їх закріплення;
- •Ватно клейончастий валик.
- •3.1.5. Закриті травми головного мозку
- •3.1.6. Запальні захворювання головного мозку Гострий менінгіт
- •Абсцес мозку
- •3.1.7. Пухлини головного мозку
- •3.1.8. Захворювання та пошкодження обличчя Вроджені вади обличчя
- •3.1.9. Запальні захворювання обличчя
- •3.1.10. Пухлини обличчя
- •3.1.11. Захворювання ротової порожнини і слинних залоз
3.1.9. Запальні захворювання обличчя
Фурункули і карбункули
Виникають внаслідок бактеріального забруднення волосяних мішечків та проток сальних залоз при розчухуванні, видавлюванні вугрів. На обличчі вони переважно розташовуються на верхній губі, носогубній складці, кінчику носа.
Клініка. При появі гнійників у хворих виникає субфебрильна температура, загальна слабість, з'являється біль. При огляді виявляють набряк, почервоніння, частковий некроз шкіри. При збільшенні та поширенні гнійника виявляють ознаки інтоксикації: піднімається температура тіла, виникає лихоманка і т. ін.
Слід наголосити, що при спробі видалити гнійник на обличчі, може настати дисемінація інфекції, розвинутись тромбофлебіт лицьових вен із переходом на вени очної ямки, мозку, з наступним розвитком абсцесів, менінгіту, септикопіємії.
Лікування. Залежить від характеру процесу. Неускладнені фурункули лікують амбулаторно. Запальний інфільтрат обколюють новокаїном з антибіотиком, призначають фізіотерапевтичні процедури (УВЧ, ультрафіолетове опромінення). Для прискорення розкриття і виділення гною до верхівки фурункула (карбункула) прикладають саліцилову кислоту. Із косметологічних міркувань розкриття гнійників на обличчі проводять у виключних випадках із невеликих розрізів, при наявності флюктуації та поширенні запального процесу. При тромбофлебітах вен обличчя хворого госпіталізують у гнійне хірургічне відділення, призначають антибіотики широкого спектра дії, сульфаніламідні препарати, антикоагулянти. У тяжких випадках проводять внутрішньовенне введення кристалоїдних рідин, дезінтоксикаційних розчинів (гемодезу, неогемодезу і т. ін.).
Абсцеси і флегмони обличчя
Виникають частіше при захворюваннях зубів і щелеп або розвиваються як ускладнення фурункулів, карбункулів. Локалізуються переважно на скронях, біля крил носа, під жувальними м'язами.
Клініка. На місці гнійника з'являється інфільтрат, набряк тканин, гіперемія шкірних покривів. При поверхневому розташуванні гнійника визначається флюктуація, порушується функція жувальних м'язів і ковтання. Крім того, у хворих спостерігається висока температура тіла (до 40 °С), головний біль, загальна слабість, тахікардія і т. ін. Особливий вид флегмони представляє собою гангренозна флегмона дна порожнини рота - ангіна Людвіга, яка перебігає над звичайно тяжко, з високою температурою та інтоксикацією, нерідко закінчується летально. Гангренозний процес призводить до розпаду м'яких тканин.
Лікування Хворі з абсцесами або флегмонами обличчя підлягають госпіталізації у гнійні хірургічні відділення. При одонтогенних флегмонах у першу чергу видаляють джерело інфекції - каріозні зуби. Якщо сформувався гнійник, його розкривають за допомогою розрізів за ходом віток лицьового нерва. Загальне лікування передбачає весь комплекс протизапальної, загальнозміцнюючої терапії.
Остеомієліт щелеп
Основною причиною остеомієліту щелеп є каріозні зуби (гнійний периодонтит), травми, а також гематогенне занесення інфекції.
Клініка. У хворих виникає сильний пульсуючий біль, почервоніння, набряк ясен, підвищується температура тіла. Хворий не може розкрити рота, часто на боці ураження виявляють каріозні розхитані зуби, навколо яких формується гнійний процес, який розкривається в порожнину рота або назовні, формуючи норицю. При поширенні гнійного процесу на щелепу утворюється секвестральна коробка, з якої через норицю виділяються мілкі секвестри. Остеомієліт може набути хронічного характеру. Внаслідок тривалого остеомієліту може виникати рубцеве зведення щелеп, анкілоз суглобів, деформація щелепи. Вирішальне значення у встановленні діагнозу має рентгенограма щелепи, яка дозволяє уточнити характер і розповсюдження остеомієліту в кістковій тканині.
Лікування. Хворих з остеомієлітом щелеп госпіталізують у стоматологічне відділення. Якщо причиною остеомієліту є уражені зуби, їх видаляють і розкривають гнійник. Інколи необхідно видалити декілька зубів, якщо вони уражені запаленням. Розріз проводять на слизовій оболонці рота або на шкірних покривах щелепи. Поряд з цим призначають антибіотики широкого спектра дії, сульфаніламідні препарати. Секвестри після затихання запального процесу видаляють оперативним шляхом. Всі розрізи із-за косметичних міркувань слід проводити зі сторони рота.