3.1.8. Захворювання та пошкодження обличчя Вроджені вади обличчя

Виникають внаслідок неправильного розвитку зачатків лицьового черепа в період перших двох-трьох місяців внутрішньоутробного життя. Причинами виникнення вад обличчя можуть бути різні екзогенні й ендогенні фактори, які несприятливо впливають на розвиток і ріст плода. До них відносяться: інфекційні захворювання, психічні травми, недостатнє харчування, авітаміноз і т. ін. У значній мірі має значення спадковість. Найбільш часто зустрічаються незаро-щення верхньої губи і твердого неба.

Вроджена розколина губи (заяча губа)

Це одна з частих вроджених вад людини. Зустрічається приблизно у однієї дитини на 1000 новонароджених.

Клініка. Вроджена вада верхньої губи може бути повною, коли поширюєть­ся вертикально на всю її товщу та з'єднується з носовим ходом і частковою, коли дефект займає лише вільну ділянку губи. Вроджена розколина верхньої губи може бути однобічною і двобічною (рис. 3.1.10).

Рис. 3.1.10. Вроджена лівобічна розколина губи: а - до операції; б - після операції.

При двобічній розколині верхньої губи середня її частина стає продовжен­ням шкірної частини перегородки носа. Розколина, як правило, поєднується з деформацією крила носа, яке на боці дефекту западає, а основа його вивер­тається назовні.

Лікування оперативне. Терміни хірургічного лікування залежать від загаль­ного стану дитини і виду розколини. Якщо немає протипоказань, операцію слід виконувати не пізніше 6-12 місяців після народження. Останнім часом де­які щелепно-лицеві хірурги з успіхом виконують пластичні операції таким дітям у перші дві доби або через 12-14 днів після народження.

Вроджена розколина піднебіння (вовча паща).

Ця вада розвитку дитини за своєю формою, поширенням і поєднанням з іншими вадами може мати різні варіанти.

Рис. 3.1.11. Вроджена розколина піднебіння.

Клініка. Розрізняють однобічні (рис. 3.1.11) і двобічні розколини твердого і м'якого піднебіння. При двобічній розколині обидві носові порожнини сполуча­ються з ротовою порожниною, а нижній край лемеша по середній лінії розколи­ни залишається вільним. При наявності таких розколин піднебіння порушується процес харчування. Молоко затікає в порожнину носа і витікає назовні. Із ро­стом у дитини порушується фонація, мова стає невиразною.

Рис. 3. 1. 12. Етапи операції уранопластики: а - лінії розрізів; б - формування слизисто-надкістничного клаптя; в - пластика м'якого піднебіння.

Лікування оперативне (рис. 3.1.12). Пластична операція при вродженій розколині піднебіння є більш тяжкою і небезпечною для дитини. До операції дитину годують за допомогою спеціального пластмасового обтуратора для піднебіння. При виборі терміну опе­рації враховують характер розколини, ступінь деформації верхньої щелепи, загальний стан дитини. При відсутності протипоказань операцію слід викону­вати у віці 4-5 років із наступним відвідуванням логопеда, щоб відновити мову у дитини до початку занять у школі. Вибором операції є радикальна ураноп­ластика, метою якої є ліквідація розколини м'якого піднебіння.

Після операції піднебіння закривають спеціальною захисною пластинкою з пластмаси, яку фіксують до зубів верхньої щелепи.

Пошкодження обличчя

Розрізняють забій, рани, переломи кісток, вивихи нижньої щелепи і т. ін. Найбільш часто буває забій м'яких тканин, при якому виникає біль, набряклість травмованих тканин та утворюється гематома, яка може поширюватися на сусідні ділянки обличчя. У зв'язку з вираженою підшкірною судинною сіткою при пораненнях обличчя, як правило, виникає сильна кровотеча.

Лікування. Хворим із забоями м'яких тканин обличчя призначають холод на місця травми, знеболювальні засоби. При пораненнях обличчя, із-за косме­тичних наслідків первинна хірургічна обробка ран має свої особливості. Після зупинки кровотечі шкірні краї рани висікають у виключних випадках, а якщо і висікають, то ощадливо і на невеликих ділянках. Закінчують обробку рани ретельним співставленням країв рани і накладанням косметичних тонких шов­кових (капронових) швів, останні знімають на 4-5-ий день після операції. При забруднених або уже гнійних ранах лікування проводять звичайним (відкри­тими або під пов'язкою) способом. При появі здорових грануляцій в окремих випадках накладають вторинні шви. У всіх випадках поранення обличчя слід провести протиправцеву профілактику.

Переломи кісток носа

Переломи кісток носа виникають внаслідок прямої травми. Переломи мо­жуть бути кісток і хрящів.

Клініка. Потерпілі скаржаться на біль, носову кровотечу. При пальпації місця перелому виявляють деформацію і зміщення кісток носа. Для верифі­кації діагнозу проводять рентгенографію кісток носа.

Лікування Після зупинки кровотечі, кісткові відламки вправляють зі сто­рони носової порожнини і фіксують їх двома валиками, які розташовують по обидва боки носа.

Переломи щелеп

Переломи щелеп поділяють на переломи верхньої та нижньої щелепи. Пе­реломи верхньої щелепи зустрічаються рідше. Вони бувають трьох типів. При першому типі лінія перелому проходить горизонтально, на межі альвеолярно­го відростка і тіла щелепи. При другому типі лінія перелому проходить попе­речно в ділянці перенісся, внутрішній стінці очної ямки і спускається вниз по щелепно-скроневому шву до крилоподібного відростка. При третьому типі лінія перелому теж починається з перенісся, переходить через дно орбітальної ямки і далі по лобно-скроневому шву через дугу скроневої кістки на щелепний горбик і крилоподібні відростки клиноподібної кісточки (рис. 3.1.13).

Рис. 3.1.13. Переломи верхньої щелепи (за Лефором): а - перший тип; б- другий тип; в-третій тип.

Частіше спостерігають переломи нижньої щелепи. Розрізняють переломи її тіла, підборідного відділу, кутів віток і альвеолярної частини. Вони можуть бути одиничними, подвійними, множинними, осколковими, без зміщення і зі зміщенням відламків. Переломи нижньої щелепи бувають одно- і двобічними. Переломи ще­леп із пошкодженням цілості слизової оболонки рота називають відкритими.

Клініка. При переломах щелеп у потерпілих виникає біль під час жування, утруднене ковтання, порушується прикус і мовлення. При огляді виявляють деформацію обличчя. При переломах верхньої щелепи першого типу за Лефа-ром можна виявити рухомість її відламків разом із зубами. При переломах другого і третього типу у потерпілих виникає крововилив у клітковину очної орбіти і кон'юнктиву й рух верхньої половини обличчя при змиканні щелеп. Для виявлення перелому нижньої щелепи її захоплюють знизу пальцями правої руки, великий палець поміщають на правий кут щелепи, а вказівний на лівий кут. При стисканні щелеп у місці перелому виникає біль, крепітація та зміщен­ня відламків. Переломи щелеп можуть ускладнюватися травматичними контрактурами. Двобічні переломи підборідного відділу нижньої щелепи можуть уск­ладнюватися западанням язика й асфіксією. Важливе значення для встановлення пра­вильного діагнозу має рентгенографія кісток лицьового черепа в двох проекціях.

Лікування. Перша допомога потерпі­лим із переломами щелеп полягає в зупинці кровотечі, попередженні западання язика й асфіксії. Для цього проводять ревізію по­рожнини рота: видаляють згустки крові, сторонні тіла, вивихнуті зуби; при запа­данні язика його прошивають на відстані 1,5 - 2 см від кінчика ниткою або англійсь­кою булавкою і фіксують до пов'язки, час­тин одежі потерпілого. Фіксувати язик мож­на також за допомогою притискальної по­в'язки до нижньої щелепи (рис. 3.1.14) або "аптечної петлі (рис. 3.1.15).

Рис. 3.1.14. Фіксація язика до нижньої щелепи.

Рис. 3.1.15. Фіксація язика за допомогою "аптечної петлі".

Перед відправкою потерпілого в спеці­алізований заклад виконують тимчасову іммобілізацію: при переломах верхньої ще­лепи в рот кладуть паличку або дощечку та фіксують її кінці до голови бинтом; іммо­білізацію нижньої щелепи здійснюють за допомогою стандартних транспортних шин (рис. 3.1.16), при їх відсутності наклада­ють пращеподібну бинтову пов'язку.

Рис. 3.1.16. Верхньощелепна шина: а - ложка Лімберга;

б - підборідна шина-праща Ентіна;

в - шина-дощечка Лімберга.

Транспортування таких хворих прово­дять у сидячому положенні, якщо потерпілий без свідомості, його вкладають на ноші вниз обличчям, під груди і голову підкладають скатану одежу, одіяло і доставляють у стоматолог­ічне відділення. У стаціонарах хворим проводять репозицію (співставлення) і фіксацію відламків за допомогою зв'язуючих шин із алюмінієвого дроту або спеціальних шин (рис. 3.1.17).

Рис. 3.1.17. Міжщелепневитягнення та фіксація відламків:

а - фас; б - профіль.

Годування хворих здійснюють через зонд. Середній термін фіксації - 4-6 тижнів.

Вивих нижньої щелепи

Вивих нижньої щелепи виникає при широко­му розкритті рота (позіханні, крику). Вивих може бути однобічним і двобічним, останній зустрі­чається частіше.

Клініка. При однобічному передньому виви­ху нижньої щелепи її суглобова голівка переска­кує через суглобовий горбик скроневої кістки і залишається перед ним. Суглобова сумка, як правило, не розривається, рот напівзакритий. При двобічному вивиху хворий не може закри­ти рота, нижня щелепа висунута до переду і фіксована, щоки втягнуті, мовлення незрозумі­ле, відмічається напруження жувальних м'язів, слинотеча і сильний біль. При пальпації спере­ду від козелка вуха визначається глибока ямка, під скроневою кісткою випуклість.

Лікування. Вправлення вивиху нижньої ще­лепи проводять під місцевим знеболюванням. Для цього, відступивши на 2 см до переду від козелка, вводять голку на глибину 2-2,5 см і вливають 5-10 мл 1% розчину новокаїну. Після того, як настала анестезія, хворого садять на стілець і підтримують його ззаду. Хірург обгор­тає свої великі пальці бинтом і бере нижню щелепу так, щоб великий палець лежав на жувальній поверхні задніх корінних зубів і заходив якомога глибше (до висхідної вітки нижньої щелепи), а решта чотири пальці охоплювали щеле­пу справа, зліва і знизу (рис. 3.1.18).

Рис. 3.1.18. Вправлення вивиху нижньої щелепи.

Захоплену таким чином щелепу відтягують донизу, потім піднімають її вверх і здійснюють рух спереду назад, при цьому чути специфічне клацання і голівка щелепи стає на своє місце. Хірург повинен швидко забрати свої пальці із зубів у сторони до щік, щоб хворий не прикусив їх. Після вправлення вивиху на підборіддя накладають підтримуючу пов'язку. Якщо виникають труднощі і повторні спро­би, вправлення є неефективними, тоді проводять двобічну анестезію новокаїном за Берше. З цією метою на відстані 2 см до переду від козелка вуха, під скроневою дугою, перпендикулярно до кістки роблять укол і просувають голку на глибину 2-2,5 см. При цьому вводять 5-10 мл 1% розчину новокаїну. Після анестезії вправ­лення вивиху значно полегшується, а інколи щелепа самостійно стає на своє місце. Застарілі і невправимі вивихи підлягають оперативному лікуванню.