Абсцес мозку

Абсцес мозку (abscessus cerebri) - обмежений піогенною оболонкою гнійник, який може локалізуватися в будь-якій ділянці головного мозку. Він виникає при попаданні мікробів разом із сторонніми тілами у тканину мозку (травматичні аб­сцеси) або при поширенні інфекції по кровоносних, лімфатичних судинах (мета­статичні абсцеси). Гнійники мозку можуть утворюватися і внаслідок поширення гнійного процесу з середнього вуха, носа, лобних пазух, із кісток черепа при їх остеоміелітичному ураженні. Гнійники мозку можуть бути поодинокими і мно­жинними, вони можуть перебігати гостро і набувати хронічного характеру.

Клініка. Хворі з підозрою на абсцес мозку повинні госпіталізуватися в ней­рохірургічне відділення. Постійними клінічними ознаками абсцесу головного мозку є: головний біль; запаморочення, подразливість, неспокій, біль при по­стукуванні по відповідній ділянці черепа. При подальшому розвитку хвороби наростає внутрішньочерепний тиск, виникає нудота, блювання, запаморочен­ня, галюцинації; хворі втрачають свідомість і, нарешті, настає церебральна кома. Ступінь вираженості симптомів залежить від розмірів абсцесу і його локалізації. Абсцес мозочка викликає гіпотензію, атаксію, ністагм, запаморо­чення. Прорив гнійника на поверхню мозку призводить до розвитку менінгіту. При прориві його в шлуночки мозку швидко настає смерть.

При хронічному перебігу захворювання хворі можуть скаржитися на постій­ний головний біль, загальну слабість, апатію, сонливість, періодичне підви­щення температури тіла.

Для уточнення діагнозу використовують комп'ютерну томографію, уль­тразвукову ехографію, ангіографію судин мозку. В окремих випадках діаг­ностичне значення має енцефалографія.

Лікування. Абсцес головного мозку лікують тільки хірургічним методом. Проводять трепанацію черепа, розкривають гнійник і видаляють усі уражені ділянки разом із капсулою. Операцію закінчують дренуванням порожнини гнійника гумовими випускниками. В окремих випадках проводять повне висі­кання гнійника разом із його капсулою. При неосумкованих, глибоко розта­шованих гнійниках виконують пункцію, відсмоктують вміст абсцесу і в його порожнину вводять антибіотики.

Хворі, оперовані з приводу абсцесу мозку, потребують ретельного догляду. Пов'язка на голові повинна бути чистою і надійно захищати рану від додаткового інфікування. Поряд із цим, хворим проводять інтенсивну антибак­теріальну терапію, призначають сульфаніламідні препарати, їх краще вводи­ти внутрішньовенно або через сонну артерію. При явищах набряку мозку призначають дегідратаційну терапію. Призначають висококалорійне харчу­вання, переливають антистафілококову плазму, вводять гамма-глобулін.

3.1.7. Пухлини головного мозку

Виникають переважно у людей віком 20-50 років і частіше уражають великі півкулі, мозочок, гіпофіз і т. ін. За своїм походженням пухлини головного мозку бувають первинними - утвореними з тканин головного мозку і вторин­ними - метастатичними (при раці молочної залози, легень). Частіше всього зустрічаються гліоми - пухлини, що розвиваються з мозкової тканини; менін-гіоми - з мозкових оболонок, аденоми - пухлини гіпофіза, а також невриноми -із нервової тканини, ангіоми - з судинної, дермоїди - з ембріональної тканини. Більшість пухлин головного мозку характеризуються прогресуючим ростом, проростаючи в прилеглі тканини; вони пошкоджують мозок або тиснуть на нього і підвищують внутрішньочерепний тиск.

Клініка. Клінічна картина росту пухлин головного мозку складається з загальномозкових (постійний головний біль, запаморочення, нудота, блюван­ня і т. ін.) і вогнищевих ознак (порушення чутливості відповідних ділянок тіла, зору, слуху та ін.). Вони залежать від місця розташування пухлини, порушен­ня функції певної ділянки мозку і його центрів. Так, при наявності пухлини у висковій долі виникають розлади мови (втрата пам'яті на слова, мовна глухо­та), нюху, виникають слухові і зорові галюцинації. При пухлинах потиличної ділянки мозку виникають розлади зору, зорові галюцинації і т. ін. Пухлини мозочка характеризуються розладами координації рухів - втратою рівноваги при стоянні і ходьбі. Ознаками наростання внутрішньочерепного тиску є зміни на очному дні. При його дослідженні виявляють застійні соски, екзофтальм (вирячування очних яблук). Вирішальне значення для встановлення діагнозу пухлини мозку мають: рентгенографія черепа в двох проекціях, комп'ютерна томографія, УЗД, ангіографія судин мозку, енцефалографія .

Лікування. Пухлини головного мозку лікують оперативним шляхом. Успіх операції залежить від ранньої діагностики, локалізації і типу пухлини. Хороші результати спостерігають після радикального видалення менінгіом. Гліоми часто дають рецидиви. В окремих випадках, при невеликих пухлинах, викори­стовують прицільне ендоваскулярне їх видалення під контролем рентгеноскопії. При неможливості радикального видалення пухлини проводять паліативні опе­рації, мета яких полягає у зниженні внутрішньочерепного тиску (декомпре-сивну трепанацію черепа). У деяких випадках використовують радіоактивні ізотопи (фосфор) або променеву терапію. Поряд з цим, для покращення стану хворих призначають симптоматичні засоби (болезаспокійливі, снодійні).