3.1.6. Запальні захворювання головного мозку Гострий менінгіт

Гострий менінгіт - гостре серозне або гнійне запалення мозкових (м'якої, павутинної) оболонок при їх інфікуванні. Основними причинами їх запалення є перехід інфекції з порожнини носа, вуха. Гнійне запалення мозкових оболонок може виникати також внаслідок запалення шкіри голови (флегмони, бешихи), кісток черепа (остеомієліту), при абсцесах мозку. Спостерігаються випадки запалення оболонок головного мозку внаслідок занесення інфекції гематоген­ним або лімфогенним шляхом з інших ділянок тіла. В окрему форму виділяють травматичний, післяопераційний менінгіт. Виділяють і епідемічний цереброс-пинальний менінгококовий менінгіт. При запаленні мозкових оболонок підси­люється ексудація спинномозкової рідини, остання поступово мутніє, потім стає гнійною. Поряд із цим, у хворих підвищується внутрішньочерепний тиск.

Клініка. У хворих виникає різкий головний біль, особливо в ділянці лоба і потилиці. З'являється нудота, блювання. Поряд із цим, розвивається напружен­ня потиличних м'язів, потім м'язів кінцівок, що створює характерну позу хворого: голова його закинута назад, ноги зігнуті в колінах, живіт втягнутий човно­подібно. При обстеженні знаходять позитивний симптом Брудзиньського (зги­нання кінцівок при приведенні голови хворого до груднини в лежачому поло­женні), позитивний симптом Керніга (неможливість розігнути в колінному суг­лобі ногу, зігнуту в кульшовому і колінному суглобах). При поширенні запального процесу на мозкову речовину з'являються судоми, посмикування, парези, а в подальшому - паралічі. У хворих підвищується температура тіла до 40°, з'яв­ляється лихоманка, тахікардія, знижується артеріальний тиск. Хворий втрачає свідомість, виникають галюцинації, розвивається церебральна кома.

Важливе значення для встановлення діагнозу має спинномозкова пункція і дослідження цереброспинальної рідини. При менінгіті мають місце підвищен­ня внутрішньочерепного тиску до 600 мм вод. ст. і велика кількість білка, лей­коцитів у спинномозковій рідині при лабораторному дослідженні. У крові ви­являють високий лейкоцитоз, збільшену ШОЕ, анемію.

Лікування. Хворі з підозрою на менінгіт повинні бути госпіталізовані в не­врологічне або нейрохірургічне відділення. Лікування розпочинають із призна­чення великих доз антибіотиків. їх вводять внутрішньовенно, в тяжких випад­ках - у сонну артерію або центральний спинномозковий канал. Одночасно при­значають сульфаніламідні препарати для внутрішньовенного введення (10 % розчин етазолу). Поряд із цим, періодично (через 2-3 дні) проводять спинномоз­кові пункції для видалення надмірної кількості рідини та її дослідження. За ха­рактером отриманої рідини визначають прогноз перебігу захворювання. Для зниження внутрішньочерепного тиску призначають дегідратаційну терапію (сечо­гінні, гіпертонічні розчини глюкози, натрію хлориду, магнезії сульфату і т. ін.). При появі судом призначають клізми з хлоралгідратом, вводять аміназин. Важ­ливого значення надають етіологічному фактору виникнення менінгіту. Так, при травматичному менінгіті проводять повторну ретельну хірургічну обробку рани голови, під час якої видаляють сторонні тіла, некротичні тканини, гнійні запли­ви. При отогенному менінгіті виконують екстрену операцію на середньому вусі або соскоподібному відростку. Слід пам'ятати, що хворі на менінгіт - це тяжкі хворі, які потребують ретельного догляду. Потрібно кожен день слідкувати за шкірою спини, ягодиць і протирати їх спиртом, проводити масаж. Вони повинні отримувати повноцінне висококалорійне харчування.