1. Дві половини шини з петлями для їх закріплення;

2. тасьма для закріплення шини до тулуба; 3 - овальна виїмка для голови;

4. Ватно клейончастий валик.

Якщо їх немає, голову потерпілого вкладають на згорнутий валик з одя­гу. Такі ж валики кладуть і по боках голови, щоб забезпечити її нерухомість. Якщо потерпілий без свідомості, то для попередження попадання блювотних мас і крові в дихальні шляхи його голову повертають на бік. Слід пам'ятати, що при черепно-мозкових травмах не можна призначати наркотичні препара­ти, особливо морфій, через можливе пригнічення дихального центру. При су­домах травмованому слід забезпечити абсолютний спокій. Забороняють ін'єкції камфори, кордіаміну, вдихання кисню, вживання води. При збудженні необхі­дно ввести 1 мл 2,5 % розчину аміназину (протипоказано при зниженні артері­ального тиску і розладах дихання), зробити клізму з 3-5% розчином хлоралгідрату (30-40 мл). При головному болю призначають прості аналгетики, седативні препарати. Для забезпе­чення хворим із черепно-мозковою травмою спо­кою їх розміщують в окремих палатах. Хворо­му надають зручного положення в ліжку, краще для цього використовувати функціональне ліжко. Для запобігання пролежням хворому щод­ня по 2-3 рази перестеляють ліжко і міняють білизну. Простирадла, наволочки, сорочки по­винні бути без рубців. Під сідниці хворого по всій ширині ліжка підкладають клейонку, зверху її за­стеляють простирадлом, яке підгортають під матрац, щоб не збиралися складки. У хірургічному відділені під місцевою анестезією або наркозом проводять первинну хірургічну обробку і ревізію рани. При дірчастих (вогнепальних) переломах склепіння черепа краї рани скушують, видаляють гострі виступи. При розривах твердої мозкової оболонки відновлюють її цілісність. При вдавлених переломах показана декомпресивна трепанація черепа, ревізія тканин мозку, видалення гематоми, сторонніх тіл. Після трепанації черепа хворого необхід­но покласти на спину або на бік, який не був оперований. Після трепанації задньої черепної ямки хворого вкладають на бік, злегка повернувши його на живіт. Такого хворого необхідно повертати через живіт, а голову підтримува­ти руками. Для зменшення набряку мозкової тканини після операції на голову поверх пов'язки протягом 2-3 днів кладуть міхур із льодом. Наступного дня після операції слід поміняти пов'язку - видалити просочені кров'ю марлеві серветки. Гумові випускники видаляють на 4-5-й день після операції. Шви зніма­ють на 7-8-й день після операції.

Для забезпечення належного догляду за тяжкохворими без свідомості до­сить часто організовують індивідуальний пост. Медична сестра, фельдшер весь

час повинні знаходитись біля ліжка хворого, сте­жити за його станом, кольором шкіри, часто­тою пульсу, дихання, артеріальним тиском, ста­ном пов'язки. Індивідуальний пост забезпечують необхідними засобами для надання невідклад­ної медичної допомоги (серцевими препарата­ми - дигоксином, строфантином, корглюконом тощо; гормональними препаратами - гідрокор­тизоном, преднізолоном; повітропроводом; кис­нем тощо), а також необхідними засобами для догляду за тяжкохворими (поїльником, сечо­приймачем, судном та ін.).

Переломи основи черепа виникають при падінні з висоти на голову або ноги, при ударах по голові. За локалізацією можуть бути пере­ломи: 1) передньої черепної ямки; 2) середньої; 3) задньої. При цьому досить часто відбуваєть­ся пошкодження не тільки кісток основи чере­па, а й скроневих, орбітальних, кісток носа та ін. Так, якщо перелом локалізується у середній мозковій ямці, тріщина може продовжуватись на піраміду скроневої кістки, у задній черепній ямці - на великий потиличний отвір (рис. 3.1.4). При переломах основи черепа часто пошкоджу­ються черепно-мозкові нерви - слуховий, лицьо­вий, відвідний, окоруховий.

Рис. 3.1.4. Переломи основи черепа:

а-середньоїчерепної ямки;

б-поздовжній перелом основи черепа.

Клініка. Загальний стан хворого при переломах основи черепа, як правило, тяжкий. Для діагностики мають значення анамнез, наявність кровотечі та крововиливів. При пошкодженні передньої черепної ямки з'являються крововиливи в ділянці очних орбіт, повік, симптом "окулярів", можуть бути носові кровотечі. При пошкодженні основи черепа в ділянці серед­ньої і задньої черепних ямок виникають крововиливи в ділянці горла і кровотеча з вух. При пошкодженні задньої черепної ямки - крововиливи і синці в ділянці соскоподібних відростків. Інколи спостерігають витікання спинномозкової ріди­ни (ліквору) з вух і носа. Можуть виникати явища менінгізму (ригідність поти­личних м'язів) за рахунок пошкодження мозкових оболонок. При переломах ос­нови черепа досить часто виявляють великі пошкодження мозкової тканини, що стає причиною смерті хворого.

Діагноз перелому основи черепа ґрунтується на основі клінічних ознак, даних рентгенографії черепа в двох проекціях, комп'ютерної томографії та спинномозкової пункції.

Лікування. При наданні першої медичної допомоги потерпілих із перело­мами основи черепа кладуть на спину. При кровотечах із слухового проходу і носа не рекомендують їх промивати й очищати. Вводити марлю або вату в ніс, вухо при кровотечі із них теж не можна, оскільки це може ускладнити перебіг ранового процесу. Тампонаду носа слід проводити тільки при сильних кровотечах. Зовнішній слуховий прохід тампонують сухою або змоченою в антисептичному розчині марлею. Якщо потерпілий без свідомості, його голо­ву слід повернути на бік. При відсутності дихання і серцевої діяльності, швид­ко очищають порожнину рота, при западанні язика його виводять і фіксують, потім проводять непрямий масаж серця, штучну вентиляцію легень. Тран­спортування потерпілих у лікувальний заклад здійснюють, як і при переломах

кісток склепіння. Взагалі, переломи кісток осно­ви черепа переважно лікують консервативно, за таким же принципом, що і струс головного моз­ку (див. "Лікування струсу головного мозку"). При появі та наростанні загальномозкових сим­птомів виконують спинномозкову пункцію з наступним видаленням 2-3 мл ліквору, дегідратаційну терапію і т. ін.

Проникаючі поранення голови

Проникаючі поранення голови, основною при­чиною яких є вогнепальні поранення, є найтяжчи­ми, оскільки при них ушкоджуються мозкові обо­лонки і речовина мозку (рис. 3.1.5). Розрізняють наскрізні та сліпі поранення головного мозку, сто­вбура, які часто стають причиною смерті.

Рис. 3.1.5. Вогнепальне

наскрізне проникаюче

поранення черепа.

Клініка. Основними ознаками проникаючо­го поранення голови є наявність глибокої або сліпої рани, втрата свідомості, тривалість якої може бути різною - від декіль­кох хвилин до декількох діб. Поряд із цим, у потерпілих може спостерігатися блювання, психомоторне збудження, брадикардія, зниження артеріального тиску та ін. У потерпілого без свідомості особливу увагу слід приділити стану рани, виділенням із неї (кров, спинномозкова рідина). Необхідно оглянути зіниці: визначити їх величину, форму, реакцію на світло. Відсутність рогівкових реф­лексів і блукання очних яблук ("плаваючий" погляд) свідчить про зміни в ділянці стовбурових структур мозку.

При виході потерпілого з непритомного стану (на 2-3-тю добу) на перший план, як правило, виступають вогнищеві й оболонкові ознаки. Цей період називають періодом ранніх реакцій і ускладнень (від 3-ї доби до 3-4 тижнів), коли можна точно виявити ускладнення, встановити ступінь і характер вогнище­вих уражень (паралічі, втрата чутливості, мови, зору, слуху та ін.).

Через 3-4 тижні після поранення загальний стан хворого покращується, рани загоюються. При сприятливому перебігу проникаючого поранення може настати одужання.

Лікування. Потерпілі з проникаючими пораненнями голови підлягають госпіталізації в нейрохірургічне або хірургічне відділення. При наданні першої медичної допомоги всі заходи повинні бути спрямовані на попередження попадання крові, спинномозкової рідини, блювотних мас у дихальні шляхи, для чого пораненого або його голову повертають на бік. На рану накладають асептичну пов'язку, вводять знеболювальні, протишокові (реополіглюкін, реоглюман, 40% розчин глюкози та ін.) препарати і транспортують на ношах, краще санітарним транспортом.

У стаціонарі всім хворим із проникаючими пораненнями голови прово­дять первинну хірургічну обробку рани. Голову голять. Краї рани висікають, видаляють сторонні тіла та вільно розміщені кісткові відламки. При необхід­ності розширюють кістковий дефект, старанно зупиняють кровотечу, видаля­ють згустки крові. Рану промивають теплим ізотонічним розчином натрію хлориду. Після своєчасної повноцінної хірургічної обробки рану можна заши­ти наглухо. У потерпілих із пізніми термінами госпіталізації, при запальних змінах у рані її очищають і дренують. Загоєння таких ран проходить вторин­ним натягом.