3. Внутрішні теплові надходження приміщень

Технологічне устаткування (механічне, електричне та ін.) - це і джерело теплонадходжень в приміщення.

Потужність тепловиділень від нагрітих поверхонь устаткування

(21.9)

де F - площа нагрітої поверхні, м ; t_пі - температура нагрітої поверхні, °С; t_в - температура повітря всередині приміщення, °С

Тепловий потік тепловиділень від електричних нагрівачів, печей і сушарок:

(21.10)

Тепловий потік від матеріалучи продукту, що охолоджується

(21.11)

де - маса охолодженого матеріалу, кг;

с_м - його питома теплоємність, кДж/(кг-К). Для металу с_м = 0,72-0,75, для дерева с_м = 2,6 кДж/(кг-К); t_м.п. і t_м.к - початкова і кінцева температура матеріалу, °С;

z - час, протягом якого відбувається охолодження матеріалу.

Тепловий потік від освітлення:

(21.12)

де N_осв. - сумарна потужність освітлювальних приладів, кВт;

К_осв - коефіцієнт, що враховує тип світильника.

Теплові потоки від людей складаються з явних і прихованих (що виходять з вологою) тепловиділень і залежать від важкості робіт, швидкості руху повітря, теплозахисних властивостей одягу, температури повітря в приміщенні.

Повна теплота, що включає явну і приховану теплоту

(21.13)

де q - питома кількість теплоти, яка виділяється однією людиною, Вт/люд.;

п - кількість людей.

4. Гаряче водопостачання

Гаряче водопостачання призначене для повного задоволення потреб споживачів у гарячій воді.

Якщо вода нагрівається в якомусь одному пункті, що називається центром, а витрачається в цілому ряді споживачів, розташованих поза цим центром, таку систему називають централізованою сцстемою гарячого водопостачання.

Якщо ж вода нагрівається і споживається в одному місці, таку систему називають місцевою системою гарячого водопостачання.

Централізовані системи забезпечують вищу економічність, а тому їх намагаються застосувати всюди, де немае перешкод або яких-небудь причин, що не давали б можливості їх споруджувати. Тільки тоді, коли з тих або інших причин не можна побудувати централізовану систему, застосовують місцеву систему гарячого водопостачання. .

Централізовані системи гарячого водопостачання бувають такі:

а) з нагріванням води в теплових пунктах або з безпосереднім водорозбором з теплової мережі;

б) з нагріванням гарячої води в теплообмінних апаратах, баках- акумуляторах, безпосередньо, у водогрійних котлах і контактних водонагрівниках

До водяних теплових мереж централізовані системи гарячого водопостачання можна під'єднувати двома способами:

• через теплообмінник для нагрівання водопровідної води від t = 5° С до Т = 60—75° С і безпосереднім водорозбором гарячої води з водяних теплових мереж. При цьому способі вода з гарячої і зворотної ліній теплової мережі змішується, охолоджуючись до 65° С, і подається до споживачів.

Системи, під'єднані до Теплових мереж через теплообмінники, називаються закритими, а з безпосереднім під'єднанням до мереж — відкритими.

Закриті системи в порівнянні з відкритими мають ряд істотних недоліків, з яких найголовніші — дороговизна, викликана необхідністю встановлення теп­лообмінника і пристроїв для захисту трубопроводів та обладнання системи від внутрішньої корозії і накипоутворення; підвищена витрата води з теплової мережі для нагрівання водопровідної води, яка йде на гаряче водопостачання. Через ці недоліки на практиці перевагу віддають відкритим системам.

Системи гарячого водопостачання, під'єднані до парових теплових мереж, в яких теплоносієм є пара, можуть бути виконані за однією з таких схем.

1. З нагріванням води в пароводяних теплообмінниках або у місткісних водонагрівниках — бойлерах.

2. З нагріванням води в баках-акумуляторах, встановлених у спеціальних приміщеннях або на горищі будівлі. Нагрівання води в баках-акумуляторах може здійснюватись за трьома схемами: .

а) поверхневими нагрівниками-змійовикми, вмонтованими в бак;

б)барботуванням пари через перфоровані труби, при якому пара, пройшовши крізь отвори труб, виходить у воду, конденсується, віддаючи своє тепло та охолоджуючись до температури нагріваної води; '

в)ежекторним способом, при якому пара через сопло виходить у воду, ежектує її, змішується з нею і, конденсуючись, нагріває її.

Для гарячого водопостачання великих споживачів рекомендується перша схема, а схеми з безпосереднім впуском пари у воду при відсутності масла в парі придатніші для постачання невеликих споживачів.

Центральні системи гарячого водопостачання можуть також працювати від спеціальних водогрійних котлів та газових контактних

Місцеві системи гарячого водопостачання обладнують таким устаткуванням як газові водо нагрівники, колонки на твердому паливі, електронагрівники різних типів тощо.

Для визначення величини поверхні нагріву швидкісних водонагрівників користуються формулою:

(21.14)

де F — площа поверхні нагріву швидкісного водонагрівника, м²;

Q — розрахункова годинна витрата тепла (теплова потужність), Вт;

К — загальний коефіцієнт теплопередачі, Вт/(м² • К); сер — середня різниця температур між теплоносієм і водою, °К;

μ — коефіцієнт, що враховує погіршення теплопередачі через забруднення стінок накипом чи намулом (величину μ приймають в межах 0,7—0,8).

Розрахункова годинна витрата тепла (теплова потужність) на потреби гарячого водопостачання житлових будинків

(21.15)

де К — коефіцієнт годинної нерівномірності споживання гарячої води, величину якого беруть для житлових будинків — 1,6;. для гуртожитків з загальними ванними кімнатами — 2,5 і з загальними душовими — 2,5;

m — розрахункова кількість мешканців;

а — добова норма споживання гарячої води на одного мешканця, л.