Література Карпенко ю . О. Фонетика, Одеса ,1986.

СУЛМ /за ред . А. Грищенка .- К ., 1993.

СУЛМ (Фонетика). К., 1969.

Тоцька Н.І. СУЛМ,- К., 1981.

Курс сучасної української літературної мови / За ред. акад. Л. А. Булаховського, т. 1. К., Радянська школа, 1951,- с. 154.

Українська літературна мова. К., Вища школа, 1975,- с. 24.

Жовтобрюх М.А., Кулик Б.М. Курс СУЛМ.-К.- с.149-150.

Дайте відповіді на запитання

1. Сформулюйте визначення складу як фонетичної одиниці.

2. Як визначається склад у дусі експіраторної теорії ?

3. Як визначається склад у дусі теорії м’язового напруження ?

4. Які звуки називаються складотворними ?

5. Які типи складів ви знаєте ?

6. Визначте основні принципи складоподілу в українській мові.

7. Сформулюйте конкретні правила складоподілу.

Виконайте вправи

1. Розбийте подані слова нас склади. Обгрунтуйте складову межу в середені групи приголосних.

Адреса, азбест, Андрій, бастіон, батальйон, вразливий, бойкот, бомбардувальник, вертлявий, верхів’я.

2. Розбийте слова на склади. Із скількох звуків складається в них перший склад?

Їжа, юшка, яблуко, єдиний, юрба, Євген, Юрко, яма, їдкий.

3. Розбийте слова на склади, схарактеризуйте їх.

В проваллі темнім, десь на дні

Сосна чорніє на граніті...

Ніхто з живих не зна її,

Не зна й вона нікого в світі

(О.Олесь).

4. Виконайте фонетичний розбір виділених слів

Летим, дивлюся , аж світає (Т.Шевченко).

Схема фонетичного розбору

1. Аналізоване слово.

2. Записати слово фонетичною і фонематичною транскрипціями.

3. У фонетичній транскрипції поставити наголос і розбити слово на склади.

4. Схарактеризувати склади.

5. Виписати фонеми та звуки, схарактеризувати звуки.

6. Вказати співвіднесеність між фонемами і звуками.

Зразок фонетичного розбору

Сміються й плачуть солов’ї (О.Олесь).

1. Сміються.

2. [см’і / й`у¢ / ц¢:¢а] , /смійут¢с¢а/.

3. 1 склад – прикритий, відкритий, ненаголошений; 2 – прикритий, відкритий, наголошений; 3 – прикритий, відкритий, наголошений

4. /с/ - [с] – приголосний, шумний, глухий, пердньоязиковий, твердий, інваріант;

/м/ - [м’] – приголосний сонорний, губний, напівпом’яшений, комбінаторний варіант;

/і/ - [і ]- голосний переднього ряду, високого піднесення, нелабіалізований, інваріант;

/й/ - [й] – приголосний сонорний, середньоязиковий, м’який, інваріант;

/у/ - [`у ] - голосний заднього ряду, високого піднесення, наголошений, лабіалізований, комбінаторний варіант;

/т¢/ -

/с¢/ - реалізуються [ц¢:] – приголосним шумним, глухим, передньоязиковим, пом’якшеним, подовженим, комбінаторним варіантом;

/а/ - [`а] – голосний заднього ряду низького піднесення, не лабіалізований, ненаголошений, комбінаторний варіант ;

У слові 8 фонем, 7 звуків

Тема 14. Орфоепія

Орфоепія :1) сукупність правил вимови, що становлять систему норм літературної мови, необхідних для збереження її єдності; 2) розділ мовознавства, що вивчає і систематизує норми літературної вимови.

Проте предмет орфоепії визначається по-різному. Крім сукупності правил вимови до неї включають також наго­лос та інтонацію. Такий погляд слід вважати найприйнят-нішим, тому що вимову не можна розглядати поза норма­ми наголошування та інтонування висловлень.

В основі орфоепії лежить фонетична система мови. Проте вимова — поняття значно ширше. Вона охоплює також випадки варіативного оформлення слів і граматич­них форм відповідно до закономірностей організації фонетичної системи. Пор., наприклад, звукове оформ­лення префіксів підписати й підійти, слів сердечний і сердешний, ручний і рушник, корисний і форпостний (зі спрощенням і без спрощення групи приголосних (стн), березка (бур'ян) і берізка (дерево), головка (часнику) й голівка (дитяча). Орфоепічними нормами регулюється місце наголосу в окремих групах слів і граматичних форм, індивідуальні варіанти основних інтонаційних структур тощо. Вимова регулюється живою суспільною комуніка­тивною практикою, а також традицією.

До найважливіших ознак української літературної вимови належить унормованість як одна з кардинально важливих передумов функціонування національної мови в усній формі.

Дотримання норм літературної вимови має велике значення, становить один із суттєво важливих показників загальної культури особи, створює необхідні передумови для ефективного користування літературним мовленням у різних сферах суспільної практики — від побуту до закладів освіти, культури, науки, державного управління.

Порушення норм орфоепії можуть зумовлюватися впливом правопису на вимову, своєрідним тиском діалектних фонетичних систем, взаємонакладанням орфоепічних норм за умов білінгвізму тощо.

Становлення української літературної вимови безпосе­редньо пов'язане з загальним процесом формування української літературної мови, що ускладнювався прями­ми заборонами, а отже, відсутністю цілого комплексу соціолінгвістичних передумов, необхідних для динамічно­го розвитку багатої на функціональні стилі, унормованої літературної мови. Однак завдяки діяльності прогресив­них українських письменників та культурних діячів орфо­епічні норми української літературної мови в основних своїх рисах склалися в другій половині XIX ст., хоч і не закріпилися на всіх українських землях. Про усталену , але не абсолютно застиглу і позбавлену ознак динаміки систему норм літературної вимови можна говорити після поширення освіти українською мовою і обєднання українських земель, а також усунення перешкод для уніфікації всіх норм української літературної вимови.