Модифікації голосних. Комбінаторні модифікації голосних. Акомодація.

Артикуляція кожного голосного в позиції між при­голосними має постійну закономірність, яка виявля­ється в тому, що початкова й кінцева фази його залежать від артикуляції попереднього або наступного приго­лосного.

Коли попередній приголосний видозмінює початкову фазу наступного голосного,— це прогресивна акомо­дація. Коли ж, навпаки, наступний приголосний видозмінює кінцеву фазу попереднього голосного,— це регресивна акомодація. У мовному потоці вони, як правило, діють одночасно, позначаючись на якості початку голос­ного і його кінця. Разом з тим дія акомодації в обох випадках неоднакова: перша перехідна фаза голосного завжди зазнає більшого впливу попереднього приго­лосного, ніж друга — наступного.

Загалом ступінь вияву акомодації голосних найбіль­ше визначається місцем творення сусіднього приголос­ного, точніше тим, наскільки близькі за місцем творен­ня артикуляції голосного й сусіднього приголосного. Так, вплив задньоязикових на голосні [о], [у] менший, ніж вплив на них передньоязикових. З цієї ж причини спостерігається незначний вплив на артику­ляцію [о], [у] губних приголосних. З другого боку, на­приклад, пом'якшені передньоязикові більше вплива­ють на голосні заднього ряду, ніж на голосні переднього ряду і особливо на [і], де цей вплив майже зовсім не від­чувається.

Позиційні модифікації голосних

Усі голосні фонеми української мови в ненаголошеній позиції, у зв'язку з ослабленням загальної артику­ляційної напруженості, зазнають значних і кількісних, і якісних змін.

Характерною особливістю ненаголошених алофонів е те, що короткий стаціонарний сегмент наявний у нена­голошених голосних, як правило, тільки в повному стилі. У розмовному він звичайно буває відсутній зовсім.

Тверде чи м'яке консонантне оточення позначається на артикуляційно-акустичних особливостях ненаголо­шених голосних ще більше, ніж наголошених, оскільки воно відбивається не тільки на перехідних, а й на умовно стаціонарних сегментах.

Диференціація ненаголошених алофонів щодо під­няття спинки язика збері­гається, причому виділя­ється чотири ступені під­няття, як і в наголошених

На слух зміни [а], [у], [і] майже непомітні. Вимова [е] більше чи менше наближається до вимови звука [и], наприклад: [зеирнина]. З другого боку, вимова ненаголошеного [и] розширюється й наближається до вимови [е], наприклад: [жиевут'], [диетина] й под. Ненаголошений [о] в позиції перед складом з наголоше­ним [і], а особливо перед складом з [у] звужується й біль­ше чи менше наближається своїм звучанням до голос­ного [у]: [коужух],[гоУлубка] й под.

Але, незважаючи на цілком закономірні деякі і якіс­ні, і кількісні зміни, головна особливість українського вокалізму полягає в тому, що ненаголошені голосні . різко не відрізняються своєю вимовою від наголошених, і усі складові голосні української мови в усіх позиціях зберігають повнозвучну вимову, а також (за нечислен­ними, порівняно, винятками) й свою якість і в ненаголошених складах. Різке скорочення, ослаблення, напів-глуха вимова голосного — рідке й нетипове для укра­їнської мови явище.