Спадкоємність системи флексій кличного відмінка

У сучасній українській мові кличний відмінок вживається в тих самих випадках, що й у давнину. Форми кличного відмінка використовуються у звертаннях і властиві переважно іменникам – назвам істот. Від назв неістот кличний відмінок вживається здебільшого в поетичній мові, пор.: Не дітись, не дітись мені від вогню! О ноче, ночуй мене! Днюй мене, дню; Прощайте, ферми! Й ви, воли розумні! Й сторожкі коні в траурнім вбранні, і чисте сонце, й люди, й лист кленовий, і ви, машини, й ти, кринице вірна! Прощай, дорого! Й ви, воли розумні! (І. Драч); Водо молоденька, Громе молодий, Слізонько тоненька, - Упади... Рученько біленька, - проведи (М. Вінграновський); Від чого твоя гіркота, Чому ти, полине мій, сивий? (М. Луків).

Від деяких іменників в українській мові можна утворити варіантні форми, пор.: бунтівник – бунтівнику, бунтівнику; мандрівник – мандрівнику, мандрівнику, мандрівниче; робітник – робітнику, робітниче тощо.

Значною варіантністю характеризуються форми кличного відмінка іменників чол. роду ІІ відміни. У сучасній українській літературній мові ці іменники у вокативі мають флексії -у(-ю), -е, які є рефлексами давніх форм іменників -о- (-jo-) та -й- основ.

Іменники колишніх -о- основ, що становлять тверду групу, мають звичайно у кличному відмінку рефлекс своєї давньої флексії -е: брате, вовче, друже та ін. Проте чимало іменників твердої групи, втративши свою стару флексію -е, набули за аналогією до іменників -й- основ нову флексію -у.

Вона властива, зокрема, іменникам із суфіксами -к-(о), -ок, -ик, -ук (-чук): батьку, синку, голубчику, братику, конику, ковальчуку та ін. [12, 282].

У м’якій групі, яку сформували переважно іменники -о- основ, у кличному відмінку вживається здебільшого флексія -ю: коню, місяцю, краю та ін. Проте іменники із суфіксом -ець ще з давніх часів почали набувати закінчення -е під впливом -о- основ [5, 48].

Іменники -і- основ, що злилися з іменниками -о- (-jo-) основ, втративши свою стару форму кличного відмінка, набули нової від іменників -о-(-jo-) основ: гостю, зятю; голубе, яструбе. Іменники -й- основ частково зберегли старі кличні форми, пор. сину, частково зазнали впливу іменників -о- основ, напр.: воле [5, 48].

Отже, українська мова майже без змін успадкувала систему флексій кличного відмінка давньоруської мови. Л.А. Булаховський вважав, що флексії кличного відмінка іменників сучасної української літературної мови становлять “спадщину найдавнішої слов’янської і навіть індоєвропейської старовини” [12, 281], що кличні форми іменників чол. роду української мови дуже близькі до кличних форм іменників чол. роду мови давньоруської [12, 73].

Юносова В.О. Варіантність відмінкових закінчень іменників у сучасній українській літературній мові / Валентина Юносова ; НАН України, Інститут української мови. – К. : Знання України, 2003. – 126 с. – С. 81-82.

Сучасна українська літературна мова, ІІІ курс

Практичне заняття № 5