3.1. Розташувати дати в хронологічній послідовності.

3.2. Грецька колонізація. Давньогрецька колонізація, часто Велика грецька колонізація(VIII—VI ст. до н. е.)—процес заснування грецькою державою нових поселень на чужих землях.

Білет № 34

1. Рух опору в Україні.

2. Козацтво Запорізьке низове –

3.1. Тестове завдання. (Дисиденство).

3.2. Декларація про державний суверенітет України. Його внутрішня і зовнішня політика.

Білет 34

1.Рух опору в Україні. 22 червня 1941 p. Німеччина та її союзники без оголошення війни напали на Радянський Союз. Розпочалася Велика Вітчизняна війна. З перших днів окупації на території України розгорнулася антифашистська боротьба.

Причинами розгортання руху: 1)окупація батьківщини іноземними загарбниками; 2)жорстокий окупаційний режим, який хотів перетворити українські землі на колонії Німеччини та її союзників, а українців частково знищити, а решту перетворити на рабів.

Форми опору були різноманітними: —саботаж (випуск бракованої продукції, невиходи на роботу, виведення з ладу верстатів та устаткування, псування продовольства); —відмова співпрацювати з окупаційними властями; —антигітлерівське підпілля;

В антифашистському русі Опору існували дві течії: —радянська (партизанські загони, радянське підпілля), представники якої боролися за визволення України від німецько-фашистських загарбників, відновлення Радянської влади; —націоналістична (ОУН(Б), ОУН(М), бульбівці, ОУН-УПА), представники якої боролися за визволення України від німецько-фашистських загарбників, створення незалежної Української держави. З перших днів війни розпочалася боротьба українського народу проти німецько-фашистських загарбників. У червні-вересні 1941 р. На окупованій території було залишено 23 підпільні обкоми, 685 міських і районних підпільних комітетів, 4316 підпільних організацій і групп КП(б)У. У 1941 p. для партизанської та диверсійної роботи було залишено близько 3500 груп. Проте за перші місяці окупації України значну кількість підпільних комітетів і груп було викрито і розгромлено, а партизанські загони та диверсійні групи розпалися або були знищені. Активна боротьба із загарбниками розгорнулася на північному сході республіки. У Сумській області у вересні 1941 p. розпочав бойову діяльність Путивльський партизанський загін на чолі з С. Ковпаком. На Чернігівщині успішно діяли партизани під проводом О. Федорова, а на території Сумської і Брянської областей загін О. Сабурова. У західних областях України збройний опір окупантам чинили загони і групи М. Конищука, Ю. Собесяка, П. Самчука, П. Кундіуса. Зі створенням 30 травня 1942 p. Центрального штабу партизанського руху (ЦШПР), а згодом і Українського штабу партизанського руху (УШПР) (20 червня 1942 р.) на чолі з Т. Строкачем, розпочинається масовий партизанський рух. Штабам партизанського руху вдалося певною мірою виправити прикрі помилки, які були допущені під час формування партизанських загонів і нелегальних антифашистських організацій напередодні окупації та стали причиною загибелі багатьох підпільників і партизанів. Штаб налагодив координацію дій партизанських загонів з операціями Радянських військ, організував постачання партизан зброєю, боєприпасами, продуктами харчування, тощо. Почали створюватися партизанські з'єднання. На кінець 1942 р. в Україні не було міста, району, де б не діяли підпільні організації або партизани. Велику допомогу надали радянським військам та багато шкоди завдали окупантам підпільні організації: "Партизанська іскра", "Молода Гвардія" та інші. Партизанський рух особливо активізувався у вирішальному 1943 ро ці. У той час, коли Радянська армія громила німецько-фашистських загарбників та їхніх союзників на фронтах, партизани, координую чи свої дії з планами командування регулярних військ, завдавали відчутних ударів ворогу в його тилу. Фактично боротьба партизан та підпільників стала "другим фронтом" у війні. Незважаючи на великі втрати, кількість партизан зростала і в квітні 1943 p. налічувала 30 тис. чол. У першій половині 1943 p. Почали діяти Рівненський та Кам'янець-Подільський обласні штаби партизанського руху. Для проведення бойових операцій на півночі України були утворені з'єднання партизанських загонів під командуванням П. Куманька, М. Попудренка, І. Бовкуна та інші. На Київщині дуже активно діяло велике з'єднання під командуванням І. Хитриченка. Результати діяльності партизанів з кожним місяцем ставали більш вагомими. Влітку 1943 p. вони визволили велику територію в район і Новоград Волинський — Коростень — Київ — Житомир. Окупанти втратили контроль над сільською місцевістю в районі Шепетівки, Проскурова, Славути, на півночі та південному сході України. Головною формою партизанської війни в цей період було руйнування німецьких комунікацій ("рейкова війна", "шляхова війна"). Тактика "рейкової війни" під час Курської битви призвела до втрати противником сотень військових ешелонів, блокування руху на магістралях. Всього ж у 1943 р. на окупованій німецько-фашистськими загарбниками території було підірвано 3688 ешелонів, 1469 залізничних і шосейних мостів. Партизани своїми діями надали відчутну допомогу радянським військам під час наступу. Найбільше піднесення партизанського руху припадає на початок 1944 p. Чисельність партизанських загонів і з'єднань складала близько 60 тис. чол. У цей період партизанський рух набув нових рис. У зв'язку з визволенням військами Радянської армії значної частини України та зменшенням території, окупованої німецько-фашистськими військами, УШПР розформував частину партизанських загон ів та з'єднань, а їхній особовий склад було передано до регулярних частин. Натомість у тил німецько-фашистським військам засилалися групи спеціального призначення. Вони підпорядковувалися НКВС та Головному розвідувальному управлінню Генштабу Радянської армії. У 1944 p. практикувалися також рейди загонів та з'єднань.

2.Козацтво Запорізьке низове–державне утворення українського козацтва, яке виникло наприкінці XVII ст. на територіїї Запорожжя через розкол у Війську Запорозькому. Очолювалося кошовим отаманом. Центром Війську слугувала Запорозька Січ. Устрій Низового Війська базувався на демократичних засадах. Головою Війська був кошовий отаман, якого обирала січова рада, що складалася з усіх запорожців. Кошовий затверджував обрану січовою радою кошову старшину — військового писаря, військового суддю, військового осавула, які були його найближчими радниками і помічниками. Призначав паланкову і наказну старшину, інколи й військових службовців — військового довбиша, військового товмача, військового кантаржія, військового гармаша (пушкаря) та інших. Кошовий отаман, виконуючи функції верховного судді, затверджував вироки, винесені кошовим суддею, в тому числі і смертні, приймав духовних осіб з Києва і призначав священиків у січову і паланкові церкви. На час своєї відсутності призначав свого заступника — наказного отамана. Владу кошового отамана обмежували звіт, час і рада запорожців. Кожен кошовий щороку 1 січня звітувався перед побратимами на раді. Якщо козацтво було невдоволене його діями, то кошовий покидав свою посаду і починалися вибори нового кошового отамана.Кіш збирався щороку на загальній козацькій раді 1 січня, 1 жовтня (свято Покрови) та на 2—3 день Великодня.