Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
посібник.doc
Скачиваний:
3
Добавлен:
01.04.2025
Размер:
5.14 Mб
Скачать

Центральний процесор

Центральний процесор (CPU, від англ. Central Processing Unit) – це головний компонент комп’ютера, який виконує арифметичні і логічні операції, задані програмою, управляє обчислювальним процесом та координує роботу всіх пристроїв комп’ютера.

ЦП в загальному випадку містить:

  • арифметико-логічний пристрій;

  • шини даних і шини адрес;

  • регістри;

  • лічильники команд;

  • кеш – дуже швидку пам’ять малого обсягу (від 8 до 512 Кбайт);

  • математичний співпроцесор.

Сучасні процесори виконуються у вигляді мікропроцесорів. Фізично мікропроцесор являє собою інтегральну схему – тонку пластинку кристалічного кремнію прямокутної форми площею в декілька квадратних міліметрів, на якій розміщені схеми, реалізуючі всі функції процесора (малий кремнієвий кристал з декількома мільйонами розміщених у ньому транзисторів).

Основними характеристиками процесора є:

  • тактова частота (кількість виконуваних за секунду операцій);

  • розрядність (максимальна кількість розрядів двійкового коду, що можуть оброблятися чи передаватися процесором одночасно).

  • Центральний процесор працює за програмою. Процес виконання кожної команди складається із послідовної низки операцій. Спочатку із пам’яті видобувається двійковий код команди. Потім цей код перетворюється на внутрішній для процесора код – дешифрується. Нарешті, команда виконується. Для виконання багатьох команд додаються дії, що пов’язані із зчитуванням даних з пам’яті. Це збільшує витрати часу. Щоб прискорити роботу ЦП використовується механізм конвеєризації. Тобто, всі операції, пов’язані з підготовкою команди виконуються одночасно, тобто коли одна команда добувається з пам’яті, друга в цей час дешифрується, а третя виконується. Одночасно на конвеєрі може знаходитись 5-6 команд і кожна на своїй стадії опрацювання.

Сучасні комп’ютери мультизадачні (багатозадачні) – здатні виконувати декілька задач водночас.

Це визначається режимом роботи ЦП.

  1. Реальний (стандартний) режим – задачі виконуються одна за одною. Це однозадачний режим. Задачі, розв’язувані у реальному режимі, можуть використовувати тільки основну і верхню пам’ять (1 Мбайт).

  2. Захищений – одночасне виконання декількох задач в захищеному режимі, тобто процесор так організовує перемикання між задачами, щоб жодна не втратила даних і не зіпсувала дані іншої задачі. Задачі можуть використовувати як основну, так і розширену пам’ять комп’ютера.

  3. Віртуальний режим – декілька задач розв’язуються одночасно, але це відбувається так, немов кожна з них розв’язується окремим процесором в реальному режимі і незалежно від інших задач.

Процесор працює лише з двійковими кодами, тобто цілими числами. Всі дробові числа в комп’ютері називаються дійсними. Для здійснення операцій з дійсними числами процесору доводиться виконувати десятки команд. Для прискорення їх виконання існує співпроцесор – пристрій, призначений для виконання операцій з дійсними числами.

Однією із функцій ЦП є забезпечення процесу введення і виведення інформації – взаємодія з периферійними пристроями. ПП приєднуються через адаптери, які знаходяться в системному блоці комп’ютера і визначають характер взаємодії зовнішніх пристроїв з комп’ютером. Взаємодія ПП з адаптером відбувається через порти введення виведення І/О.

Порти бувають послідовні та паралельні. Через послідовний порт інформація передається послідовно біт за бітом, для передачі інформації використовується лише один провід. Через паралельний порт кілька бітів інформації передаються водночас і для передачі використовуються декілька проводів.

Для здійснення ефективної взаємодії ЦП і ПП у сучасних комп’ютерах застосовується механізм переривання.

Він полягає в тому, що поточна робота процесора може бути зупинена на якийсь час одним із сигналів, який вказує на виникнення ситуації, що вимагає негайної обробки. Такі ситуації виникають при натисненні клавіші на клавіатурі, виходу з ладу пристрою, спробі ділення на нуль тощо.

Кожне переривання має свій унікальний номер і пов’язану з ним програму, призначену для обробки даної ситуації – оброблювач переривання.

При виникненні ситуації, відповідної перериванню з певним номером, ЦП зупиняє свою роботу й починає виконання програми-оброблювача переривання з цим номером. У кожного переривання є пріоритет, чим він вищий, тим швидше буде оброблятися саме це переривання, а всі інші, з меншим пріоритетом “маскуються” – стають в чергу на обробку.

Для того, щоб з’єднати між собою різні пристрої комп’ютера, вони повинні мати однаковий інтерфейс – засіб спряження двох пристроїв, в якомі всі фізичні і логічні параметри согласуються між собою.

Якщо інтерфейс є загальноприйнятим, то він називається стандартним.

Для узгодження інтерфейсів периферійні пристрої підключаються до шини не напряму, а через свої контролери (адаптери) і порти.

Контролери і адаптери являють собою набори електронних ланцюгів, якими укомплектовуються пристрої комп’ютера з метою сумісності їх інтерфейсів. Контролери, крім того, здійснюють безпосереднє управління периферійними пристроями по запитам мікропроцесора.

Порти пристроїв являють собою певні електронні схеми, що містять один або декілька регістрів введення/виведення і дозволяють підключати периферійні пристрої комп’ютера до зовнішніх шин мікропроцесора.

Портами також називають пристрої стандартного інтерфейса: послідовний, паралельний і ігровий порти (чи інтерфейси).

Послідовний порт обмінюється даними з процесором побайтно, а з зовнішніми пристроями – побітно.

Паралельний порт отримує і пересилає дані побайтно.

До послідовного порту зазвичай під’єднують повільно працюючі чи достатньо віддалені пристрої, такі як миша і модем.

До паралельного порту під’єднують більш “швидкі” пристрої – принтер і сканер.

Через ігровий порт під’єднується джойстік.

Клавіатура і монітор під’єднуються до своїх спеціалізованих портів, які являють собою просто роз’єми.

Головні електронні компоненти, що визначають архітектуру процесора, розташовуються на основній платі комп’ютера, яка називається системною чи материнською (MotherBoard). А контролери і адаптери додаткових пристроїв, чи самі ці пристрої, виконуються у вигляді плат розширення (DaughterBoard) і підключаються до шини за допомогою роз’ємів розширення, що також називаються слотами розширення.