Категорія стану та її зв’язок з перехідністю-неперехідністю

Дієслівна категорія стану — це граматична категорія, яка виражає відношення між дією, дійовою особою (суб'єктом дії) і предметом (об'єктом), на який спрямована дія. Вона тісно пов'язана з категорією перехідності / неперехідності і підпорядкована їй. Категорія стану властива не всім дієсловам, а тільки перехідним і співвідносним з ними неперехідним, які утворені за допомогою постфікса -ся. Виявляється вона у формах слова та особливостях керування. Категорія стану не властива: 1) неперехідним дієсловам без постфікса -ся: сидіти, лежати, стояти, мерзнути, хворіти; 2) дієсловам з постфіксом -ся, які утворені від неперехідних дієслів: сміється, сидиться; 3) безособовим дієсловам на -ся, а також особовим дієсловам, що вживаються в значенні безособових: стається, хочеться, розвидняється; 4) дієсловам ня -ся, що не мають співвідносних перехідних дієслів: гордиться, усміхається, боїться.

У сучасній українській мові розрізняється активний і пасивний стани . Окрема група — зворотні дієслова, в яких пасивне значення формується постфіксом -ся.

Активний стан мають усі перехідні дієслова, які означають дію, спрямовану на прямий додаток — іменник у формі знахідного відмінка без прийменника: «Естафету гострого й дотепного слова Остапа Вишні сьогодні високо і впевнено несуть в Україні його учні» (газ.); «Нині ми всі обстоюємо плюралізм поглядів» (газ.).

Пасивний стан мають неперехідні дієслова з постфіксом -ся, співвідносні за своїм лексичним складом і граматичним значенням з дієсловами активного стану. Вони означають дію, спрямовану на об'єкт, що виступає в реченні у функції підмета. Реальна дійова особа в таких пасивних конструкціях виконує роль додатка, вираженого іменником у формі орудного відмінка без прийменника: «Спеціальні питання обговорюються депутатами в секціях» (газ.); «Кожен новий гол

радісно зустрічався вболівальниками» (газ.). У реченні з дієсловом пасивного стану реальний виконавець дії може й не називатися.

Пасивний стан може бути виражений також пасивним дієприкметником, неособовою формою предикативного дієприкметника на -но, -то, утвореними від перехідних дієслів. Пор.: Товариство організоване.— Товариство організовано.

Зворотні дієслова означають дію, яка спрямована на дійову особу. Залежно від лексичного зв'язку з іншими словами в реченні зворотні дієслова поділяються на підгрупи.

а ) Власне - зворотні дієслова . Виражають конкретну дію, виконавцем якої є дійова особа, на яку ця дія й поширюється. Постфікс -ся в цих формах за своїм значенням дорівнює зворотному займеннику себе в знахідному відмінку: одягатися, умиватися, голитися, взуватися і под.

б) Непрямо - зворотні дієслова . Дія, передана ними, виконується дійовою особою, об'єкт дії виступає у функції непрямого додатка або зовсім усунений: запасатися (їжею), поратися (біля печі).

в) Загально - зворотні дієслова . Вказують на внутрішній стан людини, її настрій, переживання: вертітися, гніватися, сміятися, журитися, турбуватися.

г ) Безоб'єктно - зворотні дієслова . Виражають дію, постійно властиву дійовій особі: кропива жалиться, корова б’ється, собака кусається.

ґ) Взаємно - зворотні дієслова . Означають дію, яку виконують дві або кілька дійових осіб, кожна з яких є одночасно і об'єктом дії. Дії суб'єктів спрямовані один на одного: листуватися, радитися, зустрічатися, боротися.

Городенська, Вихованець:

Вважали, що станові відношення характерні тільки для перехідних дієслів, а неперехідні перебувають поза становою співвіднесеністю [Русанівський 1968: 4—б]. Поширеним було твердження про тричленну структуру активних і пасивних конструкцій, хоч не заперечували того, що реально в мові переважає їхній двочленний варіант. Серед форм категорії стану вирізняли одиниці морфологічного і синтаксичного рівнів, наголошуючи на їхньому постійному взаємозв'язку. Часовій морфологічній парадигмі, що охоплює форми активу, протиставляли часову морфологічну парадигму пасиву, причому кількість часових форм активу зумовлювала кількість часових форм пасиву [Русанівський 1968: 35—36].

В українському мовознавстві відома також теорія трьох станів дієслова: активного, зворотно-середнього та пасивного [Жовтобрюх, Кулик 1972: 375].

Традиційна концепція категорії стану дієслова в українському мовознавстві зазнала кардинальних змін, які стосуються передусім її статусу. У найновіших дослідженнях категорії стану заперечено суто морфологічний характер цієї дієслівної категорії. Це заперечення "ґрунтується на врахуванні системних взаємовідношень двох класів дієслів — із семантикою дії і з семантикою стану" [Вихованець 2002: 15]. З морфологічними категоріями її пов'язує лише те, що дієслова, подібно до слів інших повнозначних частин мови, є морфологічними одиницями. Проблема трансформації речень із дієсловами активного стану в речення з дієсловами пасивного стану і навпаки виходить за межі морфології й зосереджується в словотвірній системі мови та синтаксисі. Стосунок до словотвору має пасивне значення дієслова, бо воно пов'язане з творенням нової лексеми [Загнітко 1996: 194], оскільки суть трансформації актив > пасив полягає в семантичному перетворенні дієслівного предиката дії на предикат результативного стану, що є наслідком виконання дії. Це перетворення належить до явищ лексичної деривації в її модифікаційно-транспозиційному різновиді, тому що "лексичне значення дії вихідного дієслова модифікується в напрямку завершення перебігу дії, набуття результативного стану, тобто її ступеневої модифікації, з одного боку, а особові форми такого вихідного дієслова звичайно транспонуються в дієприкметникові форми пасивного стану, з другого боку" [Вихованець 2002: 15]. Відповідно до цього скориговано парадигму конструкцій пасивного стану: з неї вилучено ті з них, до складу яких входять дієслова недоконаного виду з постфіксом -ся, котрий традиційно вважали типовим засобом творення пасивних форм до перехідних дієслів недоконаного виду. Це зумовлено тим, що в синтаксичній системі української мови згадані пасивні конструкції, на противагу іншим слов'янським мовам, опинилися на крайній периферії. Постфікс -ся функціонує як виразник різних словотвірних значень зворотних дієслів, утворених від перехідних дієслів, зокрема власне-зворотного (мити — митися, одягати — одягатися), взаємно-зворотного (цілувати — цілуватися, сварити — сваритися), безоб'єктно-зворотного (кусати — кусатися, дряпати — дряпатися) та ін. Саме тому опозицію актив/пасив можуть формувати лише перехідні дієслова. їхнім пасивним корелятом виступає предикативно вжитий пасивний дієприкметник доконаного або недоконаного виду, який кваліфікують як аналітичне синтаксичне дієслово зі значенням результативного стану, що є наслідком виконаної дії, пор.: Художник намалював портрет —> Портрет намальований художником; Дівчата вишивають рушники —> Рушники вишивані дівчатами. Такі пасивні дієприкметники виступають у складі трикомпонентних та похідних від них двокомпонентних пасивних конструкцій, пор.: Портрет намальований художником і Портрет намальований; Рушники вишивані дівчатами і Рушники вишивані. Значення результативного стану як наслідку виконаної дії передають також співвідносні з пасивними дієприкметниками предикативні форми на -но, -то, які, порівняно з такими дієприкметниками, вжитими у двокомпонентних пасивних конструкціях, не пов'язують цей стан навіть з імпліцитним носієм.

Отже, опозиція актив/пасив ґрунтується на протиставленні конструкцій, сформованих перехідними дієсловами зі значенням дії, та конструкцій, до складу яких входять пасивні дієприкметники або предикативні форми на -но, -то зі значенням результативного стану, які виступають щодо вихідних перехідних дієслів лексичними дериватами.

Складнішим є зв'язок дієслівного стану із синтаксисом, зокрема з його семантико-синтаксичним, формально-синтаксичним та комунікативним ярусами. Лексичне перетворення дієслівного предиката дії на предикат результативного стану, вважає І. Р. Вихованець, впливає на синтаксико-комунікативний ранг субстанціальних аргументів, зумовлених семантико-синтаксичною валентністю предикатів та виокремлених на основі семантико-синтаксичних відношень, і на формально-синтаксичні позиції членів речення, передаваних відмінками іменників і виділюваних на основі синтаксичних зв'язків [Вихованець 2002: 15].

У конструкціях з дієсловами пасивного стану знижено комунікативний ранг основного учасника ситуації — суб'єкта дії, вжитого в позиції вихідного підмета, тому що її передано іншому учасникові ситуації — об'єктові дії. На першому етапі трансформації трикомпонентної активної конструкції Директор підписав наказ в пасивну Наказ підписаний директором мовець співвідносить їх з тією самою ситуацією, але переміщує комунікативний акцент із суб'єкта дії директор на об'єкт дії наказ, не змінюючи кількості іменникових аргументів. Ці комунікативні відмінності засвідчують і формально-синтаксичні відмінності: різні підмети в активній і пасивній конструкціях. Перетворення трикомпонентної пасивної конструкції Наказ підписаний директором у двокомпонентну Наказ підписаний, де семантико-синтаксична позиція суб'єкта має вже нульовий вияв, ще більше посилює комунікативний та формально-синтаксичний ранги об'єкта дії наказ. Нарешті, заміна двокомпонентного пасива Наказ підписаний конструкцією Наказ підписано спричиняє повну комунікативну нівеляцію семантико-синтаксичної позиції підмета, а синтаксема об'єкта дії, що в ній виступала, потрапила знову у формально-синтаксичну позицію валентно поєднаного другорядного члена речення [Вихованець 2002: 15—16].

Характерною особливістю предикативних форм на -но, -то є їхня здатність керувати лише знахідним відмінком прямого об'єкта результативного стану, пор.: посадж:ено дерева, написано листа, побілено хату, виконано завдання.

Уведення до складу пасивних конструкцій із цими предикативними формами суб'єктного компонента у формі орудного відмінка, як це нерідко бувало і трапляється тепер в мовній практиці за зразком трикомпонентних пасивних конструкцій (пор.: Закон прийнято Верховною Радою; Кандидатуру висунуто Спілкою письменників України; Монографію рекомендовано до друку вченою радою Інституту), є позанормативним, бо "українській мові невластиві конструкції з інструменталем дієвої особи", він тут неможливий з логічних причин, адже в цих граматично безпідметових конструкціях взагалі немає дієвої особи, тому що форми на -но, -то (у О. Курило — це пасивні дієприслівники на -но, -то) передають поняття "хтось зробив" [Курило 1925: 43—44]. У таких реченнях "чинність бере гору над чинною дієвою особою" [Курило 1923: 32]. Деякі мовознавці вважають, що вживання орудного суб'єкта з предикативними формами на -но, -то відбиває одну з рис пасивних конструкцій [Межов 2000: 95]. Інші пояснюють використання такого орудного потребою акцентувати на виконавцеві дії, щоб він опинився в комунікативному фокусі [\Уіес2огек 1994: 52]. Справді, орудний відмінок є формою вираження логічного суб'єкта в пасивних конструкціях, що властиві слов'янським мовам. Але не можна ігнорувати того, що в сучасній українській мові в ланцюжку пасивних конструкцій речення з предикативними формами на -но, -то є завершальною ланкою в процесі нейтралізації суб'єкта — виконавця дії, тому що в структурі цих незмінних предикативних форм немає будь-яких граматичних афіксів, які б указували на особу виконавця дії [Городенська 1991: 92]. Пор. перетворення активних конструкцій у пасивні: Верховна Рада прийняла закон —> Закон прийнятий Верховною Радою —> Закон прийнятий -^ Закон прийнято; Спілка письменників України висунула кандидатуру -^ Кандидатура висунута Спілкою письменників України —> Кандидатура висунута —> Кандидатуру висунуто; Вчена рада рекомендувала до друку монографію —> Монографія рекомендована до друку вченою радою —> Монографія рекомендована —> Монографію рекомендовано.

Речення, до складу яких входять предикативні форми на -но, -то, що співвідносяться з неперехідними дієсловами недоконаного та доконаного виду, не належать до парадигми синтаксичних конструкцій пасивного стану. Вони перебувають поза становими відношеннями з активними особовими конструкціями, напр.: Скільки ходжено, скільки їжджено по світах; Немало переплакано за життя.

В особових активних конструкціях виконавцем цілеспрямованої дії виступає передусім людина, дещо рідше — колектив людей (збірні поняття на зразок армія, народ, віче, зібрання, збори тощо) або назви виробничих, навчальних, наукових та інших установ (інститут, міністерство, комітет, рада, школа, завод), а також тварини, птахи, комахи. Усі ці різновиди діяча представлені і в співвідносних трикомпонентних пасивних конструкціях, пор.: Професор прочитав лекцію і Лекція прочитана професором; Збори прийняли ухвалу і Ухвала прийнята зборами; Міністерство схвалило документ {Документ схвалений міністерством; Гризуни пошкодили рослини і Рослини пошкоджені гризунами.

Функцію діяча в активних і пасивних конструкціях можуть виконувати також певні стихійні сили, як-от: вітер, буря, смерч, дощ, злива, грім, блискавка тощо. На відміну від попередніх їхні дії не мають цілеспрямованого характеру й обов'язково викликають зміни в об'єкті, пор.: Вітер зірвав дах і Дах зірваний вітром; Буря зламала дерева і Дерева зламані бурею; Дощ змив посіви і Посіви змиті дощем. У пасивних конструкціях ці іменники виражають, крім суб'єктного, ще й інструментальне значення (знаряддя дії), якого вони набувають у позиції орудного відмінка, бо для нього основною є семантико-синтаксична функція інструменталя. їхнє інструментальне значення посилюється в конструкціях, не пов'язаних становими відношеннями з активними конструкціями, тобто в безособових односкладних реченнях, головний член яких виражений формою минулого часу середнього роду дієслова або особовим дієсловом у безособовому значенні. Пор. безособові речення Вітром зірвало дах; Бурею зламало дерево; Дощем змило посіви і пасивні конструкції Дах зірваний вітром; Дерево зламане бурею; Посіви змиті дощем.

Нарешті, у ролі діяча в активних і пасивних конструкціях виступають іменники — назви речовин, маси, що відзначається певною активністю, якою її наділяють стихійні сили, і яка руйнує або поглинає об'єкт. Ідеться про іменники на зразок вода, хвиля, вал, пісок, глина, вапно, сніг, твань, тванюка, багно, багнюка й под., пор.: Вода знесла мости і Мости знесені водою; Пісок засипав шосе і Шосе засипане піском; Сніг замів будівлі і Будівлі заметені снігом. Подібно до іменників попередньої лексико-семантичної групи вони функціонують як виразники синкретичного інструментально-суб'єктного значення в безособових односкладних реченнях, але їхнє інструментальне значення вказує на засіб, масу, що поглинає щось. Безособові речення Піском засипало шосе; Снігом замело будівлі так само не мають станових відношень з активними конструкціями Пісок засипав шосе; Сніг замів будівлі, а від їхніх пасивних корелятів відрізняються перевагою інструментального значення над суб'єктним, пор.: Шосе засипане піском; Будівлі заметені снігом.

Дієслова пасивного стану частіше утворюються від дієслів доконаного виду, але вони мають тільки одну форму вираження — аналітичну, яку формує пасивний дієприкметник доконаного виду, поєднуючись із трьома особово-часовими формами морфеми-зв'язки бути, пор,; Рослина досліджена фахівцями; Рослина була досліджена фахівцями; Рослина буде досліджена фахівцями. Від дієслів недоконаного виду рідше утворюються дієслова пасивного стану, причому вони так само виступають здебільшого в аналітичній формі, до складу якої входять пасивні дієприкметники недоконаного виду і форми морфеми-зв'язки бути: Рослина досліджувана фахівцями —»Досліджувана фахівцями рослина —> Рослина, досліджувана фахівцями, є екзотичною.

Виконавець дії, вираженої в активних конструкціях, у пасивних трикомпонентних конструкціях, крім типової форми орудного відмінка, може мати форму родового відмінка з прийменником від (од). Це буває здебільшого в художніх творах та розмовному мовленні, напр.: Священний граде мій, о Києве!.. Не раз ти силі улягав, від печенігів був плюндрований, і був від половців мордований (Юрій Клен). Такі пасивні конструкції слід відрізняти від двоскладних речень, у яких форма родового відмінка з прийменником від визначає джерело, що спричинило переданий у них стан суб'єкта, пор.: Тополя зігнута від вітру і Тополя зігнулася від вітру; Бляха нагріта від сонця і Бляха нагрілася від сонця. Вони розрізняються, по-перше, тим, що форма аналітичного дієприкметника пасивної конструкції відповідає перехідному дієслову активної конструкції (пор.: зігнута від вітру і вітер зігнув; нагріта від сонця і сонце нагріло), а зворотне неперехідне дієслово не входить у кореляцію актив/пасив. По-друге, суб'єкт — джерело дії у формі від + родовий відмінок пасивної конструкції може перетворитися в підмет активної конструкції (пор.: Тополя зігнута від вітру і Вітер зігнув тополю; Бляха нагріта від сонця і Сонце нагріло бляху), ця ж форма непасивної конструкції — не може.

Отже, категорія стану дієслова має статус морфолого-словотвірно-синтаксичної категорії. Вона ґрунтується на опозиції грамем зі значеннями перехідної дії та результативного стану, типовими представниками яких є відповідно перехідні дієслова із семантикою дії та аналітичні дієслова, що передають результативний стан як наслідок виконання дії і виражені предикативно вжитими пасивними дієприкметниками доконаного і недоконаного виду або предикативними формами на -но, -то.

Трикомпоненті активні конструкції, до складу яких входять називний відмінок суб'єкта (виконавця) дії, перехідне дієслово в ролі присудка та знахідний відмінок об'єкта дії, корелюють із трикомпонентними пасивними конструкціями, у яких у позиції підмета виступає називний відмінок об'єкта дії (об'єктного суб'єкта), роль присудка виконує предикативно вжитий пасивний дієприкметник зі значенням результативного стану, утворений від співвідносного перехідного дієслова, а позицію приприсудкового другорядного члена заповнив орудний відмінок суб'єкта. Варіантом такої трикомпонентної пасивної конструкції є двокомпонентна пасивна конструкція, у якій редуковано позицію суб'єкта у формі орудного відмінка, але на нього імпліцитно ще вказує предикативний пасивний дієприкметник. Третім компонентом парадигми пасивного стану є односкладна пасивна конструкція, у якій замість предикативного дієприкметника вживається незмінна предикативна форма на -но, -то зі значенням результативного стану, яка спричиняє цілковиту формально-синтаксичну нейтралізацію суб'єкта дії. Саме тому є підстави форми, які утворюють конструкції пасивного стану, виокремити в міжрівневу категорію результатива, що функціонує у сферах словотвору і синтаксису.

Лекція № 5