Категорія способу дієслів

План

1. Модальні значення дієслова.

2. Дійсний, умовний та наказовий способи, їх творення та значення.

3. Бажальне та спонукальне значення.

Модальні значення дієслова

Спосіб — граматична категорія, дієслова, яка виражає ставлення мовця до можливості, бажаності, необхідності й інших умов здійснення дії чи реалізації стану. Семантична суть категорії способу полягає в протиставленні реальних дій (дійсний спосіб) ірреальним модальним діям (недійсні способи).

Способові значення реалізуються в формах, що є разом з тим носіями особових, а інколи й часових значень.

Ставлення до висловлюваного — ознака модальності. Проте категорія модальності — також реальність нашої мови — значно ширша за категорію способу. Модальність виявляє себе й у лексиці (мабуть, можливо, очевидно, ймовірно і под.; з цією метою вживаються й вигуки із загальною семантикою оцінки та волевиявлення; ого! ах! отакої!), й у морфології — форми дійсного, наказового й умовного способів з їх різновидами,— і в синтаксисі (цілеспрямованість висловлення, ствердження/заперечення й т. ін.).

Реалізація ірреальних дій так чи інакше пов'язана із синтаксичною структурою. Є певні рамкові конструкції, в яких відмінні морфологічні форми дієслова виконують однакові функції. Це, скажімо,. конструкція умовної залежності «якби — то»: Якби він прийшов вчасно, то застав би мене — Прийшов би він учасно, то застав би мене — Прийди він вчасно, то застав би мене.

В українській мові за допомогою дієслівних форм реалізується в спеціально закріплених синтаксичних конструкціях декілька модальних значень.

Насамперед треба виділити значення наміру (супінне), яке передається двочленною конструкцією «особова форма в індикативі+інфінітив»: іду подивитись, вийшов подихати, присів відпочити; різновидом цієї конструкції є вживання поряд двох форм в індикативі, переважно в майбутньому часі; піду подивлюся, вийду подихаю, присяду відпочину.

Модальність несподіваності передається конструкцією, що складається з двох дієслів у формі 2-ї особи однини (рідше множини) наказового способу; з них перше— візьми — вказує на раптовість і несподіваність дії, друге ж розкриває семантику самої дії: візьми та й упади, візьми та скажи, візьми і встань і под. Напр.: «— Тут би тільки жити та Бога хвалити, а вона візьми та й умри! – гомоніли люди» (Панас Мирний). Близьке до цього значення виражається вживанням двох дієслів у формі 2-ї особи однини наказового способу: А я тоді встань і скажи. Тут, як бачимо, обидва дієслова зберігають свою семантику. Передавана цією формою дія має значення минулого часу. Можливе й одиничне вживання форми наказового способу зі значенням реального минулого часу, але обов'язково в супроводі препозитивного єднального сполучника і(й) або та, напр.: «Невкипілий на те тільки чвиркнув крізь зуби. Тоді з лави старий Муха і порадь,— що там морочитись, вв'язати його на цю ніч і край» (А. Головко).

Близька семантика передається й конструкцією «узяв та й+форма минулого часу основного дієслова». Проте якщо першою конструкцією підкреслюється несподіваність, то другою — скоріше зваженість на дію, напр,: «Ото хазяїн його взяв та й вивіз у ліс» (укр. казка).

Загальна оцінка ситуації передається дієсловом із заперечною часткою не; вона може передувати формі 3-ї особи однини безособового дієслова («Не наскучить у лісі\ Шумлять дерева й навівають думки» — Б. Лепкий) або ж неозначеній.формі дієслова («Знов [раб} за кайдани береться, і рве, і гризе їх зубами, Та не порвати йому, ані послабити. — М. Вороний). У другому випадку, як. видно з цього і подібних контекстів, оцінка ситуації більш категорична, ніж у першому.

Неможливість виконання якоїсь дії виражається формами 2-ї особи однини теперішнього часу як із заперечною часткою не, так і без неї, напр.: «Перехрестився Гришко, узяв у руки один червінець, а він так і засяяв, і не зглянеш на нього» {укр. казка); «Цю одуриш! Мабуть, вона не з таких, щоб обдурити» (укр. казка).

Семантику вагання вибору передають конструкції «інфінітив+протиставний сполучник або сполучник умови+особова форма дієслова», напр.: «— Хіба вже я як? У бога теля з'їв, чи що? Узять дві, як до їх дають ще сім!» (В. Винниченко).

Можна, очевидно, виявити ще ряд дієслівних конструкцій, якими передається ставлення мовця до дії. Проте в морфології розглядаються тільки ті категорії, які мають морфемно-парадигматичне вираження. До них належать дійсний, наказовий та умовний способи; Останні два мають у своїх межах ще бажальний та спонукальний різновиди.