План семінарського заняття

2. Суть та роль грошово-кредитної політики.

3. Інструменти грошово-кредитної політики.

4. Політика обов'язкових резервних вимог.

5. Політика рефінансування.

6. Політика відкритого ринку.

Ключові терміни та поняття для вивчення

Грошово-кредитна (монетарна) політика. Економічний зміст монетарної політики. Суб’єкти та об’єкти грошово-кредитної політики. Кредитна експансія. Кредитна рестрикція. Завдання грошово-кредитної політики. Стратегічні, проміжні й тактичні цілі грошово-кредитного регулювання. Інструменти грошово-кредитного регулювання.

Запитання для перевірки знань

1. Що таке грошово-кредитна політика?

2. Назвіть типи грошово-кредитного регулювання економіки.

3. Назвіть цілі грошово-кредитної політики НБУ.

4. У чому полягає “суперечливість стратегічних цілей” грошово-кредитного регулювання?

5. Чи існує взаємозв’язок між фіскальною та монетарною політикою?

6. У чому відмінність між проміжними та тактичними цілями монетарного регулювання економіки?

7. Який тип грошово-кредитної політики використовується в Україні?

8. Яким є вплив грошово-кредитної політики на реальну економіку?

Теми наукових досліджень та доповідей

1. Сутність грошово-кредитної політики, її економічний зміст.

2. Суб’єкти та об’єкти грошово-кредитного регулювання.

3. Типи грошово-кредитної політики.

4. Завдання та цілі грошово-кредитного регулювання економіки.

5. Стратегічні цілі грошово-кредитної політики, їх суперечливість.

6. Роль та місце монетарної політики у загальноекономічній політиці держави.

7. Взаємозв’язок монетарної політики з фіскальною та валютною політикою.

8. Цілі грошово-кредитної політики НБУ.

9. Аналіз грошово-кредитної політики НБУ з точки зору типу її проведення.

Теми рефератів

1. Місце та роль грошово-кредитної політики у системі державного регулювання економіки.

2. Стратегія і тактика грошово-кредитної політики, особливості їх визначення.

3. Взаємозв’язок грошово-кредитної політики з бюджетно-податковою, валютною політикою.

4. Типи монетарної політики та необхідність їх узгодження з діловим циклом економіки.

2.2.2. Тема 2.2. Інструменти грошово-кредитної політики Методичні поради для вивчення теми

Центральні банки з метою регулювання грошового обороту застосовують різні інструменти, які впливають на пропозицію грошей, рівень ринкової процентної ставки, грошовий мультиплікатор, а в кінцевому підсумку — на економічну активність.

Інструменти грошово-кредитної політики можна класифікувати за різними критеріями, зокрема:

• характер впливу на грошовий ринок і економічні процеси;

- періодичність використання;

- спрямованість дії.

Інструменти грошово-кредитного регулювання економічних проце­сів можна поділити на дві групи:

- інструменти опосередкованого впливу на грошовий ринок та економіч­ні процеси;

- інструменти прямого впливу.

До першої групи належать:

- регулювання норм обов'язкових резер­вів;

- процентна політика;

- рефінансування комерційних банків;

- регулюван­ня курсу національної валюти;

- операції на відкритому ринку.

До другої групи відносяться:

- встановлення прямих обмежень на здійснення емісійно-касових операцій;

- введення прямих обмежень на кре­дитування Центральним банком комерційних банків;

- установлення обме­жень чи заборони на пряме кредитування Центральним банком потреб бюджету;

- прямий розподіл кредитних ресурсів, що надаються комерцій­ним банкам у порядку рефінансування тощо.

Обов'язкові резерви - це один з основних інструментів здійснення ГКП, механізм регулювання за­гальної ліквідності банківської системи, який використовується для контро­лю грошових агрегатів шляхом зниження (збільшення) грошового мульти­плікатора.

Резервні вимоги - це класичний інструмент ГКП, який впливає на грошову масу, регулює банківську ліквідність, застосовується як засіб антимонопольної політики, має стимулюючу спрямованість. Необхідно розкрити порядок розрахунку, механізм і період обов'язкового резерву­вання, позитивні та негативні риси даного інструмента ГКП, заходи впли­ву на комерційні банки за недотримання нормативів обов'язкового резер­вування.

Процентна політика як інструмент грошово-кредитного регулюван­ня економіки полягає в тому, що НБУ визначає рівень процентних ставок за ломбардними і обліковими кредитами, які він дає комерційним банкам у порядку рефінансування їхніх активних операцій. Рівень облікової став­ки Національного банку повинен бути позитивним' щодо рівня інфляції і визначитися залежно від ситуації на грошово-кредитному ринку. Студен­ти повинні розкрити монетарний вплив облікової політики на пропозицію грошей, переваги та недоліки даного інструменту.

Рефінансування комерційних банків - інструмент, що застосовуєть­ся в тісному поєднанні з процентною політикою.

Необхідно розмежовува­ти політику редисконтування та політику рефінансування.

Політика редисконтування визначається: вимогами Центрального банку щодо якості об­лікованих векселів, обліковою ставкою НБУ, вимогами щодо переобліку максимально можливого обсягу переобліку векселів на одну кредитну установу.

Політика рефінансування визначається вимогами щодо якості цінних паперів, що приймаються під заставу, ломбардною ставкою НБУ і у випадку необхідності кількісними обмеженнями або тимчасовим призу­пиненням ломбардного кредитування.

Операції Центрального банку на відкритому ринку - це операції з державними цінними паперами на вторинному ринку за рахунок коштів Центрального банку. Суть цього інструмента монетарної політики полягає в тому, що купуючи цінні папери на ринку, Центральний банк додатково спрямовує в оборот відповідну суму грошей і цим збільшує спочатку бан­ківські резерви, а потім загальну суму грошей. Продаючи цінні папери зі свого портфеля, він вилучає на відповідну суму банківські резерви, і зме­ншує загальну масу грошей за інших незмінних умов. Необхідно розме­жовувати динамічні і захисні операції на відкритому ринку.

Операції на відкритому ринку можуть проводитись як у формі купівлі-продажу, так і на умовах зворотного викупу. Це операції "РЕПО". Ви­користання НБУ державних цінних паперів, що є в його портфелі, здійс-нюється через "пряме РЕПО" та "зворотнє РЕПО" на визначену суму та відповідний строк.

Порядок здійснення операцій РЕПО, їх кла­сифікації і розрахунку дохідності визначається "Положенням про порядок підтримки Національним банком України ліквідності банків­ської системи через операції РЕПО купівлі / продажу державних цінних паперів", затвердженим Постановою Правління НБУ від 26.12.1997 р. №333 (зі змінами і доповненнями).

Одним з специфічних інструментів ГКП, що поєднує в собі перева­ги цінних паперів і нових форм кредитування, є депозитний сертифікат НБУ, який використовується з метою оперативного регулювання грошової маси в обігу.

Депозитний сертифікат НБУ - це один з монетарних інструментів, що є борговим цінним папером НБУ, випущеним в бездокументарній фо­рмі, який засвідчує розміщення в Національному банку коштів комерцій­них банків та їхнє право на одержання внесеної суми і відсотків після за­кінчення встановленого строку. Порядок участі в аукціонах з розміщення і погашення сертифікатів НБУ, укладання генеральних угод, нарахування відсоткових доходів і перерахування їх на кореспондентський рахунок комерційного банку регламентується "Положенням про депозитний сер­тифікат НБУ" № 91 від 07.03.2000 року.

Регулювання курсу національної валюти це інструмент чіткої, опера­тивної і потужної дії. Якщо Центральний банк планує зменшити масу грошей в обороті, то йому достатньо продати на ринку відповідну масу іноземних валютних цінностей, що призведе до скорочення банківських резервів і пропозиції грошей. І навпаки, за необхідності збільшити масу грошей в обороті Центральному банку слід купити відповідну масу інозе­мної валюти. Ці операції називаються валютні інтервенції.

Здійснюючи регулювання грошово-кредитного ринку НБУ викорис­товує ряд діючих інструментів.

Механізми ре­гулювання грошового ринку:

1) регулювання норми банківських резервів;

2) регулювання облікової ставки центрального банку;

3) операції на відкритому ринку.

Обов'язкові резерви - це частка (норма у відсотках) банківських депозитів та інших залучених коштів, яка згідно з чинним законодав­ством або встановленими нормативними актами має зберігатися у формі касової готівки комерційних банків та їхніх депозитів у центра­льному банку.

Центральні банки багатьох країн здійснюють диференційоване визначення норми резерву за поточними і терміновими вкладами. У США ця норма становить від 3 % до 12 %, у Японії - від 1,5 % до 2 %.

Нормативне значення обов'язкових резервів в першу чергу пе­редбачає забезпечення захисту інтересів вкладників і підтримку лікві­дності. Інша функція резервів пов'язана із можливістю комерційних банків здійснювати емісію банківських грошей. За допомогою високої норми резерву емісія звужується і навпаки.

Ефект кредитного мультиплікатора банківських депозитів поля­гає в автоматичному розширенні емісійного процесу, що здійснюється багаторазовим примноженням сформованих у банківській системі но­вих резервів. Обсяги коштів, що збільшують грошову масу при пере­рахуванні з одного банку до іншого, залежать від суми встановлених резервів, які поглинають визначену частину від суми зобов'язань.

Величина грошового мультиплікатора є оберненою величиною до норми обов'язкових резервів. Тобто, чим більша норма обов'язкового резерву, тим менший ефект кредитного мультиплікатора.

Грошова база - один з ключових показників розвитку емісійного процесу, який об'єднує показники резервних грошей в банківській си­стемі країни. Показник використовується при визначенні потенційних можливостей розвитку емісійного процесу і прогнозуванні його дина­міки.

Грошова база виступає своєрідним замінником золотого резерву як бази паперових грошей:

B = Rd + Rt + Rc +CY,

де B - грошова база;

Rd - обов'язкові резерви за ресурсами до запитання;

Rt - обов'язкові резерви за терміновими депозитами;

Rc - наднормативні резерви;

CY - наявні кошти в обігу.

Зростання грошової бази може бути наслідком збільшення зо­бов'язань комерційних банків за кредитами рефінансування централь­ним банком та іншими зобов'язаннями. Регулювання динаміки гро­шової маси не може здійснюватися на суто адміністративних засадах, оскільки залежить від чинників, які не контролюються центральним банком.

Ефект кредитного мультиплікатора банківських депозитів поля­гає в автоматичному розширенні емісійного процесу, що здійснюється багаторазовим примноженням сформованих у банківській системі но­вих резервів. Обсяги коштів, що збільшують грошову масу, при пере­рахуванні з одного банку до іншого, залежать від суми встановлених резервів, які поглинають визначену частину від суми зобов'язань.

Величина грошового мультиплікатора є оберненою величиною до норми обов'язкових резервів. Тобто, чим більша норма обов'язкового резерву, тим менший ефект кредитного мультиплікатора.

Поряд з операціями на відкритому ринку та управлінням обов'язковими резервами винятково важливим інструментом монета­рної політики є регулювання облікової ставки відсотка, яка формуєть­ся на базі позичок центрального банку комерційним банкам.

Механізм рефінансування спричиняє додаткову емісію, що впро­ваджується через кредитування клієнтів банком-боржником. При цьому облікова ставка відіграє опосередковану функцію, тобто визначає вар­тість отриманих банком грошей, впливає на зацікавленість банку у кре­дитах рефінансування та потребу його клієнтів у відповідних кредитах.

Відповідно через зміну облікової ставки збільшується або зменшуєть­ся пропозиція кредитних ресурсів на ринку.

Практикою грошової політики доведено, що зміни облікової ста­вки здійснюються відповідно до окремих фаз економічного циклу. У періоди економічного росту вона підвищується, у період депресії та спаду, як правило, залишається без змін.

У деяких країнах вдаються до механізму автоматичної корекції облікової ставки щодо вексельного курсу на цінні папери скарбниці. Так, із 1980 р. у Канаді банківська облікова ставка щотижня автома­тично змінюється із збереженням перевищення на 0,25 % середньої відсоткової ставки за скарбничими векселями.

У країнах із недостатнім рівнем розвитку ринкових механізмів управління обліковою ставкою здійснюється директивно. При цьому враховується два аспекти. З одного боку, банківський відсоток безпо­середньо впливає на розвиток ділової та економічної активності, на попит на інвестиційні ресурси, валютних курс і міграцію капіталу. Інший аспект регулювання норми відсотка пов'язаний з безпосеред­нім його впливом на масу грошей в обігу. Чим нижчий відсоток, тим більше грошей залишається у населення.

У багатьох країнах перевага надається політиці низьких фіксова­них ставок банківського відсотка, що знижує темпи інфляції і сприяє кредитуванню економіки. Але надмірне заниження ставки скорочує заощадження.

Рівень облікової ставки повинен бути позитивним від­носно інфляції, співвідноситися із середньою нормою прибутку та нормами відсотка країн, з якими підтримуються інтенсивні зовнішньо­економічні зв'язки.