38. Дипломатична діяльність „Союзу визволення України”

СВУ - політична організація емігрантів із Наддніпрянської України, що виникла 14.8.1914 у Львові. З вересня 1914 до 1918 діяла у Відні. Керуюче ядро СВУ складалося з провідних лідерів Революційної української партії, Української соціал-демократичної робітничої партії, “Спілки”, які в роки столипінської реакції емігрували з Підросійської України.

Справжнє розуміння ваги української проблеми пробуджується в Туреччині за часів Першої світової війни, коли ідея визволення України за допомогою держав Четвірного союзу знаходить повне співчуття й підтримку з боку керманичів турецької політики. Перші українсько-турецькі контакти припадають на початок Першої світової війни і пов’язані з діяльністю місії Союзу визволення України (СВУ) в Константинополі.

Ще до вступу у війну Туреччини Союз визволення України виступив з відозвою до турецького народу. Ця відозва — перший офіційний документ у новітніх відносинах між Україною і Туреччиною. Україна і Туреччина трактувались як союзники, що мають спільного противника в особі російського царизму.

Звернення СВУ знайшло відгук в Туреччині. У пресі вказувалось на утиски, що їх зазнавали українці під гнітом Росії. Часопис «Терджіман-і-Хакікат» стверджував, що український народ міг зберегти власну мову і себе як націю лише завдяки правам, якими користувалися українці в Австро-Угорщині.

Союз визволення України зустрів вступ Туреччини у війну із захопленням. Для встановлення контактів з турецькими і болгарськими урядовими і громадськими колами до Софії і Константинополя були направлені представники Головної Української Ради і СВУ. Делеґати Головної Української Ради Л.Цегельський і С.Баран мали зустрічі з провідниками турецької політики Енвер-пашою і Талаат-беєм. Вони підтримали прагнення створити на руїнах переможеної Росії незалежну українську державу, що буде охоронним муром проти російської навали на Балкани і Середземне море.

Діяльність Константинопольської групи СВУ сприяла поширенню інформації про українське питання в турецькій провінції.

Найбільшим досягненням місії СВУ в Константинополі стала декларація Талаат-бея (міністра внутрішніх справ Туреччини, одного з трьох фактичних керівників країни) з українського питання, опублікована 24 листопада 1914 р. Наприкінці жовтня 1914 р. в статті «Нова держава» «Тасфір-і-Ефкіар» стверджувала, що утворення української держави буде значною послугою світові й людяності.

Представники «Союзу визволення України» обговорили в Константинополі з довіреними особами військового міністра Туреччини Енвер-паші питання турецько-українського співробітництва. Передбачалося, що після висадки в одному з пунктів російського узбережжя Чорного моря невеликий український підрозділ при підтримці значних турецьких сил спробує викликати революційний рух в Україні.

39. Українська революція й пошук її зовнішньополітичних орієнтацій

Лютий 1917 року приніс в Україну великі надії на національне відродження, на третю історичну спробу встановлення власної державності, самостійності й суверенітету.

За автономію України у складі Росії виступала й створена 17 березня 1917 року Центральна Рада, і різноманітні форуми у вигляді з'їздів різних політичних і громадських організацій.

На серпень того ж року на фронті вже було 27 українізованих дивізій, що могли стати на захист вимоги самостійності України. Та й усіх українців у війську на той час налічувалося майже 4 мільйони. Це була велика сила, яку тоді легко було спрямувати на підтримку вимоги саме незалежності України.

Іноземні офіційні особи виявляють дедалі більший інтерес до України. На III військовому з'їзді 2 листопада були присутні представники французької, бельгійської, румунської військових місій. А козацький з'їзд, що відбу¬вався тоді ж у Києві, вітали голова Чехо-Словацької Революційної Ради професор Томаш Масарик і англійський консул у Києві Довглес. Усіх їх дуже непокоїло пи¬тання, чи вимагатиме Україна самостійності. Вони з полегкістю зітхали, коли рдержували бажану для себе відповідь: ні, не вимагатиме. А значить, Україна не вийде зі складу Росії, яка стала головним постачальником гарматного м'яса, найбільш надійним союзником країн Антанти.

Після Жовтневого перевороту в Україну переїхали з Петрограда посольства низки великих європейських держав. Розпочалися переговори з Францією, Румунією та деякими іншими державами про допомогу Україні грішми, технічним приладдям. На деякий час Київ став центром політики всієї Східної Європи. Серед певної частини українського суспільства виникла надія, що посли різних держав приїхали з метою встановлення дипломатичних відносин і визнання України світовим співтовариством. Але насправді вони просто повтікали від загрози більшовицького терору. І не поспішали з визнанням нашої країни, очевидно, вичікуючи, як розвиватимуться події.

Проте представники Антанти з великим обуренням зустріли звістку про початок переговорів України з Німеччиною та Австро-Угорщиною, бо тепер вони залишалися з Четверним союзом наодинці. А мир давав Україні можливість легалізуватися й закріпитися на міжнародній арені. Щоправда, існуюче державне право виключало право федеративних частин підтримувати міжнародні зносини незалежно від цілого. Але тоді на такі тонкощі вже ніхто не звертав уваги. Реальним у житті стало революційне право.

Участь України в цих переговорах страшенно стри¬вожила союзників. Вони намагалися всіляко поліпшити своє становище в Україні, особливо ті з них, хто мав там міцні економічні позиції, як, наприклад, Франція. 18 грудня 1917 року Франція визнає УНР де-факто. З січня 1918 року генерала Табуї призначили комісаром Фран¬цузької республіки при уряді УНР. Але найважливіша подія сталася 5 січня. Того дня таємною угодою Англія та Франція поділили Росію на так звані «зони впливу». Французька зона пролягала на захід від лінії: Керчен¬ська протока — гирло Дону — Дон — Царицин, а англійська — на схід від цієї лінії. Понад цю угоду до англійської зони відійшло узбережжя Білого моря, а до французької — Польща.