4.Методологія та методика викладання дисципліни в системі юридичної освіти

В сучасних умовах загальна тенденція переосмислення традиційних правових категорій і понять, теоретико-методологічних основ галузевих юридичних наук зумовлює необхідність удосконалення методичних та методологічних підходів до викладання конституційного права. Це стає особливо актуальним в контексті зміни пріоритетів і цілей конституційно-правового регулювання, переходу від традиційного протиставлення інтересів особистості, громадянського суспільства і держави в ринковій економіці до закріплення соціальних цінностей та забезпечення реальних механізмів дії конституційних норм в різних сферах суспільного життя. Між тим, в сучасних наукових дискусіях про методологію та методику викладання проблем конституційного права і процесу не враховується розширення сфер діяльності органів конституційного правосуддя, вплив загальновизнаних принципів і норм міжнародного та європейського права на конституційні механізми захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні, проблеми вивчення європейських стандартів в області прав людини, правових позицій Європейського Суду з прав людини та Конституційного Суду України в окремих темах навчального курсу дисципліни. Таким чином, потреба в інтеграції новітніх досягнень теорії та методології сучасних теоретико-практичних проблем конституційного права і процесу, системи юридичної освіти і юридичної практики вимагає глибокого обговорення та дослідження.

Термін «методологія» грецького походження і означає «вчення про метод» або «теорія методу». Методологія – система принципів і засобів організації та побудови теоретичної й практичної діяльності, а також вчення про цю систему.

Науковий термін «методологія» несе широке й вузьке смислове навантаження. В широкому значенні – це філософська вихідна позиція наукового пізнання, загальна для всіх наукових дисциплін. Універсальною науковою методологією є філософія, що вивчає закони розвитку природи, суспільства та мислення. «Методологія» у вузькому значенні – це теорія наукового пізнання в конкретних наукових дисциплінах. Методологія дослідження педагогічних проблем вирішує насамперед стратегічні проблеми і включає в себе принципи й методи пізнання в педагогічній теорії та практиці.

Предметом методології дослідження проблем педагогіки є процес цього дослідження, а результатом – система правил, рекомендацій щодо його проведення. Під час вивчення процесу пізнання педагогічної дійсності акцентується увага на методах дослідження педагогічних проблем, їхніх особливостях та взаємозв'язках, співвідношеннях якісних та кількісних характеристик, змістових і формалізованих методів, наукових фактів і гіпотез, на типах і рівнях досліджень, методологічних проблемах прогнозування розвитку теорії та практики виховання й навчання тощо.

Термін «метод» походить від грецького metodos, що означає «шлях дослідження, теорія, вчення». Метод – це засіб досягнення будь-якої мети, вирішення конкретного завдання; сукупність прийомів або операцій практичного чи теоретичного засвоєння (пізнання) дійсності. В педагогіці під поняттям «науковий метод» розуміють систему основних підходів і засобів дослідження, що відповідають предмету і завданням цієї науки.

Предмет дисципліни «Сучасні теоретико-практичні проблеми конституційного права та процесу» формується не тільки під впливом соціального середовища, але і з урахуванням внутрішньої логіки і спеціалізації галузевої науки, що визначається специфікою розвитку галузі в конкретному суспільстві. У цьому сенсі в теорії конституціоналізму існують різні підходи до осмислення предмета конституційно-правового регулювання, які під впливом історичних традицій, культури, розуміння функцій і завдань науки, а також стану системи освіти характеризують особливості організації навчального процесу та методики викладання навчального курсу.

Взаємозв'язок методології та методики невипадкова, оскільки відображає різні форми прояву та організації пізнавального процесу як педагога, так і студентів, але разом з тим не дозволяє зробити твердження, що для прикладної науки методологічні та методичні прийоми складають єдине ціле. В даному випадку методологія являє собою систему наукових знань про способи і засоби пізнання державно-правової реальності та закономірностей її розвитку, а методика направлена на розробку і застосування конкретних практичних прийомів у певній сфері науково-педагогічної діяльності. Однак вибір тих чи інших методологічних, методичних способів і засобів залежить від світоглядної та теоретичної позиції викладача, а в кінцевому підсумку від розуміння ним предметної специфіки, цілей і завдань дисципліни «Сучасні теоретико-практичні проблеми конституційного права та процесу». Метою викладання даного предмету є забезпечення набуття студентами практичних навичок аналізу різноманітних проблем конституційного права і процесу, які виникають у реальних правовідносинах.

Концепція викладання даної дисципліни полягає в тому, що теоретичні проблеми конституційного права вирішуються у вільній демократичній дискусії. На практичних заняттях студенти повинні набувати практичних навичок публічного виступу, участі у дискусіях, аргументуванні своєї позиції в ході дискусії тощо, адже ця дисципліна є проблемною, а, отже, і шляхів вирішення цих питань може бути декілька, якими б парадоксальними вони не виглядали, адже сутність певних парадоксальних висновків виявляється і долається в ході публічної дискусії, обміну думками навколо порушеної проблеми.

Серед сучасних підходів до дослідження і викладання даного курсу особливе значення мають нормативний, прецедентний і соціокультурний підходи. Незважаючи на умовність обраних термінів, відмінність даних підходів визначається різноманіттям інтерпретацій призначення дисципліни і методів її вивчення. Тим самим відповідні теоретико-методологічні підходи виражаються в певних методиках навчання.

Нормативний підхід є найбільш поширеним способом вивчення і викладання юридичних наук і по суті не містить значних змін в умовах перегляду багатьох ключових положень теорії конституціоналізму. Специфічні ознаки нормативного підходу складають:

а) позитивістське уявлення про право як логічно взаємопов'язаної системі правових норм, що регулюють однорідну сферу суспільних відносин, реалізація яких забезпечується заходами державного примусу;

б) завдання юридичної теорії – аналіз логічної структури правових норм, формально-юридичне тлумачення правових норм, які підлягають застосуванню в конкретній справі, забезпечення однаковості в судовому правозастосуванні, вдосконалення законодавства і правозастосовчої практики.

Нормативний підхід базується на постулатах класичного правового позитивізму, в XX ст. успішно інтегрує ідеї і принципи природного права (американський і сучасний російський конституціоналізм), різні форми політичної ідеології (радянська юриспруденція). У XIX-XX ст. широко поширений в країнах романо-германської (континентальної) правової сім'ї, але вихідні положення були розроблені в англійській теоретичній юриспруденції (Дж. Остін, А. Дайсі). Нормативна система джерел конституційного права та процесу як результат правотворчості виступала емпіричною і теоретичною основою для формулювання правових принципів і принципів правового регулювання, системи правових галузей та інститутів. Суть методики навчання в контексті нормативного підходу: від понять правової доктрини і правових принципів до норм законодавства та правових спорів. Звідси випливає, що структура навчального курсу дисципліни визначається структурою базового нормативно-правового акта, що має вищу юридичну силу. Такий спосіб побудови навчального курсу використовувався в найбільш відомих підручниках з державного права дореволюційних (Б. Н. Чичерін, А. Д. Градовський, В. Івановський, Н. М. Коркунов) і радянських правознавців (І. П. Трайнін, Я. Н. Уманський та ін) і зберігає своє значення в даний час. Основна мета навчання полягає в засвоєнні теоретичних знань, вироблення умінь і навичок роботи з нормативним матеріалом, аналізу різних джерел права та їх застосування для вирішення конкретних правових спорів. Алгоритм опрацювання правових джерел є таким:

1) визначення проблеми, яка потребує вирішення, базуючись на функціональному критерії;

2) збір матеріалів дослідження із врахуванням предмета правового регулювання, чинності правових актів у часі, просторі та за колом осіб; також береться до уваги ієрархія нормативних актів.

3 визначення нормативної основи дослідження проблеми:

а) співвідношення принципів і норм конституційного та міжнародного права, ступінь конкретизації цих норм у поточному законодавстві,

б) вивчення правозастосовної практики Конституційного Суду України та заснованих на конституційній преюдиції актів загальних судів вищих інстанцій,

в) визначення ступеня свободи розсуду уряду та органів державної влади у регламентації правотворчості. Наявна проблема пов’язана з тим, що сьогодні спостерігається негативна практика прийняття законів, які лише у загальному вигляді регулюють ту чи іншу сферу правовідносин. Це призводить до того, що організаційні та процедурні питання регулюють актами Президента, Кабінету Міністрів, міністерствами чи відомствами, без яких виконання закону ускладнюється, а інколи взагалі стає неможливим.

Наслідком аналізу правових джерел стає висновок щодо різноманітних варіантів вирішення юридичної проблеми. Якщо проблема полягає у правовому регулюванні і прийнятті акта законодавства, то очевидною є можливість вибору різних моделей правового регулювання: ліберальної, ліберально-демократичної, соціальної, консервативної тощо.

На відміну від нормативного підходу прецедентний підхід характерний для країн англосаксонської правової сім'ї, особливо для правової системи США, що зумовлено принципово іншим ставленням до статусу судових органів, діяльності суддів та юридичним значенням судової практики. Методика прецедентного підходу грунтується не тільки на формально-юридичному методі тлумачення правових норм, а й на використанні методу моделювання, прийомів абстрагування та ідеалізації, що дозволяє вибудовувати загальну модель інтерпретації юридичних конструкцій для створення судових прецедентів. Крім того, прецедентний підхід у викладанні даної дисципліни передбачає більш активну позицію в освітньому процесі як викладачів, так і студентів. Основною метою стає не стільки забезпечення фундаментальної теоретичної підготовки студента, скільки навчання його навичкам юридичної аргументації, вмінню зіставляти вихідні дані правового спору і висновки в судовому рішенні, вести власні роздуми і давати оцінку прийнятим рішенням, складати процесуальні документи. Перевагою даного підходу є розвиток у студентів аналітичних здібностей, здатності до незалежного мислення і прийняття рішень, отримання знань про роль та функції діяльності юриста.

В американській системі юридичної освіти прецедентний підхід був вперше введений в 70-х рр. XIX ст. з ініціативи декана юридичного факультету Гарвардського університету К. Лангделла і припускав вивчення конкретних галузей права через «казусну систему», аналіз реальних судових рішень, з яких виводяться фундаментальні правові принципи. З тих пір викладання конституційного права та процесу в США орієнтується на вивчення правового статусу різних державних органів, механізму розподілу влади, федералізму, статусу місцевих органів влади та судочинства на основі рішень (прецедентів) Верховного Суду США, спеціально відібраних в хрестоматійних виданнях судової практики. Оскільки реальні судові рішення неоднорідні за змістом, студенти вивчають різні варіанти викладу суті питання і суперечки про право, способи аргументації, стилістику формулювань і виражену в них правову позицію судового органу.

Такий підхід до розуміння сутності конституціоналізму зумовлює специфічні форми і методи викладання в американській системі юридичної освіти: лекції грунтуються на попередньому вивченні студентами нормативного матеріалу і судових прецедентів і спрямовані на обговорення найбільш складних практичних питань судового тлумачення і правозастосування; семінари, як правило, не доповнюють лекції і орієнтовані на формування професійних навичок студентів з дисциплін процесуального права; використовуються також ігрові методики, клінічне навчання. Іспити проводяться письмово у формі тестових завдань, або завдань, що вимагають мотивованої відповіді. Перездача іспиту не допускається. В цьому сенсі є й недоліки прецедентної системи викладання: відсутність глибокої підготовки в галузі теорії та історії права не сприяє формуванню у студентів знань про механізми функціонування правової системи і фактично замінено на з'ясування стандартних дій в процесі надання юридичної допомоги, перешкоджає формуванню правової культури студента і розумінню значення правових цінностей.

Проте, окремі методики прецедентного підходу необхідно використовувати і в українській системі освіти. Вступ України до Ради Європи передбачив визнання не тільки нормативних положень конвенцій і хартій цієї міжнародної організації, а й визнання та виконання рішень Європейського Суду з прав людини, які мають прецедентний характер. В цілому процес зближення і взаємодії правових систем сучасності проявляється в різних формах: підвищення ролі закону як джерела права в країнах англосаксонської системи (Великобританія, США та ін.) і значення правових позицій судових органів в романо-германській правовій системі. Але інтеграція різних методичних підходів до викладання юридичних дисциплін вимагає певного теоретичного обгрунтування.

Концепція сучасної методики викладання дисципліни «Сучасні теоретико-практичні проблеми конституційного права та процесу» має бути зорієнтована переважно на дослідженні доктринальних джерел та матеріалів конституційної юриспруденції (практики Конституційного Суду України). Це пов’язано з тим, що при вирішенні певних проблем конституційного права і процесу виникають конституційні спори, які здебільшого можуть вирішуватися за допомогою судових засобів. Сутність цього підходу полягає в тому, що саме судові установи визначають питання права, а інші конституційні органи влади є пов’язаними правом.

Соціокультурні підходи грунтуються на використанні методів гуманітарних і соціальних наук в дослідженні і викладанні юридичних дисциплін, що надає навчальному курсу сучасних теоретико-практичних проблем конституційного права та процесу не тільки прикладний, а й теоретико-світоглядний зміст. Характерним прикладом є поєднання елементів політології та теорії права у викладанні курсу «конституційне право і політичні інститути» у Франції, предметом якого стає вивчення правових основ політичної організації держави, або застосування порівняльно-правового методу (навчальний курс «порівняльне конституційне право»).

Однак питання про те, який підхід найбільш ефективний для української системи освіти і які концептуальні положення складають його основу, потребує переосмислення, перш за все, функцій і призначення дисципліни. Наша позиція полягає в розмежуванні аналітичної, критичною і конструктивної функції теорії конституціоналізму. Аналітична функція передбачає опис конституційно-правових явищ і процесів, критична – виявлення проблем і пояснення підходів до їх вирішення, конструктивна – наукове передбачення, прогнозування і прийняття рішень. Це означає, що в процесі викладання сучасних теоретико-практичних проблем конституційного права та процесу система професійної освіти спрямована на формування у студентів знань, навичок і умінь тлумачення правових норм, аналізу правових наслідків і узагальнення правозастосовчої практики, виявлення її недоліків і способів вдосконалення.