119. Поняття, система та джерела міжнародного права.

       Міжнародне право – це сукупність юридичних норм та принципів, створених шляхомспільного волевиявлення держав з метою регулювання їх взаємних правовідносин та іншихправовідносин, що виникають у сфері інтересів міжнародного співтовариства.

Предмет міжнародного права складають такі основні групи суспільних відносин:

       1) правовідносини, що виникають з приводу загальнолюдських цінностей та інтересів, якіневіддільні від співробітництва всіх держав і потребують узгоджених рішень. Це стосується, зокрема,міжнародної безпеки, глобальних екологічних проблем, правового режиму космічного просторутощо;

       2) правовідносини, що хоча і не складають загальнолюдського інтересу, але можуть бутивирішені лише на основі спільних зусиль двох або кількох держав (наприклад, визначення  державнихкордонів, встановлення дипломатичних стосунків);

       3) правовідносини, які, для забезпечення їх більш ефективної реалізації, повністю чи частковопереводяться із сфери виключної внутрішньої компетенції держав до компетенції міжнародної.

Сучасне міжнародне право виконує такі основні юридичні функції:

· координаційна – у нормах міжнародного права втілюються спільні для усіх держав стандарти та   моделі поведінки. Так, дотримання норм міжнародного космічного права дозволяє державам   уникати взаємних перешкод під час використання космічних просторів;

· регулятивна – норми міжнародного права встановлюють конкретні правила поведінки у тих чи   інших міжнародних сферах;

· охоронна – норми міжнародного права покликані захищати законні права і інтереси держав та   народів;

· забезпечувальна – норми права спонукають держави виконувати міжнародні зобов’язання. Це,   зокрема, стосується інститутів міжнародної відповідальності та механізмів контролю за   дотриманням міжнародних договорів.

       Крім юридичних, міжнародне право виконує також і соціально-політичні функції, зокрема,інтегруючу, стабілізуючу, інформаційну, ідеологічну, виховну тощо.

В науці не існує єдиного підходу до визначення системи міжнародного права. Зокрема,традиційним є розуміння міжнародного права як системи загальних принципів, договірних та звичаєвих норм, які об’єднуються у галузі, підгалузі, інститути та субінститути. З таким підходом тісно пов’язаний і поділ міжнародного права на загальну та особливу частини. Якщо перша складається з основних норм та принципів, спільних для усіх галузей міжнародного права, то другу становлять самі ці галузі права, наприклад, міжнародне консульське, дипломатичне, гуманітарне,морське, економічне, космічне, транспортне та інші галузі міжнародного права. Існує також поділ системи міжнародного права на загальне (універсальне) міжнародне право та регіональні системи міжнародного права (європейську, ісламську, латиноамериканську тощо).

Джерела міжнародного права – це зовнішні форми, в яких закріплюються міжнародно-правові норми.

        Формальний перелік джерел міжнародного права наведено у ст. 38 Статуту Міжнародного Суду ООН. Такими джерелами є:

· міжнародні конвенції, як загальні, так і спеціальні, що встановлюють правила, безумовно визнані   державами;

· міжнародний звичай як доказ загальної практики, визнаної правовою нормою;

· загальні принципи права, визнані цивілізованими націями;

· судові рішення і доктрини найбільш кваліфікованих фахівців публічного права різних націй як   засіб для визначення правових норм.

        Основними джерелами міжнародного права є міжнародний договір та міжнародно-правовий звичай. Саме вони безпосередньо містять норми міжнародного права. Інші джерела мають допоміжний характер, використовуються в тих випадках, коли відсутня писана або звичаєва  норма, а також для тлумачення норм міжнародних договорів або звичаїв.