117. Злочини у сфері службової діяльності.

Зловживання владою або службовим становищем (ст. 364) з об’єктивної сторони полягає в діянні (дії чи бездіяльності), що:

1) вчинюється з використанням влади або службового ста­новища; 2) здійснюється в межах наданих особі службових пов­новажень; 4) суперечить інтересам служби; 5) визнається закін­ченим із моменту заподіяння істотної шкоди чи спричинення тяжких наслідків; 6) перебуває у причинному зв’язку з зазначе­ними наслідками. Службове зловживання – це завжди протиправне викорис­тання службовою особою наданої їй влади або службового ста­новища. Тому ним визнається не будь-яке діяння службової осо­би, а лише таке, яке обумовлено його службовим становищем і пов’язане зі здійсненням нею своїх службових (владних) повно­важень.

Конкретні форми службового зловживання є дуже різнома­нітними. Найпоширенішими на практиці є: незаконна експлуа­тація праці підлеглих в особистих інтересах; зловживання служ­бовим становищем у процесі приватизації державного майна, реєстрації суб’єктів господарської діяльності, видачі ліцензій на право заняття такою діяльністю; нецільове використання фінансових коштів, службових приміщень, обладнання, транс­порту; потурання злочинам та їх приховування тощо. В усіх цих випадках діяння може бути кваліфіковано за ст. 364 КК лише за умови, якщо відповідальність за його вчинення не передбачено іншими — спеціальними — нормами КК (наприклад, ч. 2 ст. 149, ст. 159, ч. 2 ст. 191, ст. 210, ч. 2 ст. 256, ч. 2 ст. 308). Суб’єктивна сторона злочину — умисна чи змішана форма вини. При цьому діяння вчинюється лише з прямим умислом, а щодо наслідків вина може бути як умисною, так і необережною.

Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони службового зло­вживання є мотив: а) корисливі мотиви (прагнення шляхом зловживання одержати незаконну матеріальну вигоду або по­збутися матеріальних витрат); б) інші особисті інтереси (ба­жання просунутися по службі, одержати винагороду, уникнути відповідальності за недоліки у роботі тощо); в) інтереси третіх осіб (прагнення догодити начальству, надати переваги роди­чам чи пільги іншим фізичним або юридичним особам тощо). Службове зловживання, яке вчинюється з корисливих мотивів і спричиняє майнові збитки (ст. 364 КК), за характером наслідків, способом їх заподіяння та за формою вини слід відрізняти від за-володіння чужим майном шляхом зловживання службовим ста­новищем (ч. 2 ст. 191 КК). За статтею 364 КК матеріальна шкода може полягати як у прямих (реальних) майнових збитках, так й в упущеній вигоді, тоді як за ч. 2 ст. 191 КК — лише у заподіянні реальної майнової шкоди. За частиною 2 ст. 191 КК винний неза­конно вилучає майно з наявних фондів та безоплатно обертає на свою користь, використовуючи для цього службове становище як спосіб такого заволодіння.

При зловживанні (ст. 364 КК) вин­ний хоча й одержує майнову вигоду чи позбавляється матеріаль­них витрат, але за рахунок: а) незаконного використання майна; б) тимчасового його вилучення з наміром повернення чи оплати його вартості в майбутньому; в) приховування раніше заподія­них збитків (наприклад, використання службового транспорту в особистих цілях, тимчасове «запозичення» майна, заплутування обліку для приховування нестачі тощо). За частиною 2 ст. 191 КК злочин вчинюється лише шляхом активної поведінки, тоді як за ст. 364 КК — і шляхом бездіяльності. Психічне ставлення до наслідків злочину за ч. 2 ст. 191 КК — лише умисна форма вини, а за ст. 364 КК — як умисна, так і необережна.

Покарання за злочин:

— виправні роботи на строк до двох років або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років;

– позбавлення волі на строк від п’яти до восьми років із позбавленням права обіймати певні по­сади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років;

— позбавлення волі на строк від п’яти до дванадця­ти років із позбавленням права обіймати певні посади чи зай­матися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіс­кацією майна.