77. Підстави припинення зобов’язань за цивільним законодавством.

Згідно з Цивільним кодексом України зобов'язання припиняються: виконанням, зарахуванням, передачею відступного; прощенням боргу; поєднанням боржника і кредитора в одній особі; за домовленістю сторін; внаслідок зміни плану; неможливістю виконання; смертю громадянина або ліквідацією юридичної особи.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належ-ним чином. Якщо боржник видав кредитору в посвідчення зобов'язання.

Зобов'язання припиняється:

• за згодою сторін внаслідок передачі боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо). Розмір, строки й порядок передачі відступного встановлюються сторонами;

• внаслідок звільнення (прощення) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора;

• якщо боржник і кредитор — одна особа. Якщо згодом цей збіг припиняється, зобов'язання виникає знову;

• угодою сторін, зокрема угодою про заміну одного зобов'язання іншим між тими ж особами.

Зобов'язання між організаціями підлягає припиненню або зміні сторонами в установленому порядку у випадках, якщо підстави, на яких зобов'язання основане, змінені розпорядженням, обов'язковим для обох сторін;

• неможливістю виконання, якщо вона викликана обставинами, за які боржник не відповідає;

• зі смертю боржника, якщо воно нерозривно пов'язане з його особою, у зв'язку з чим не може бути виконане іншою особою;

• « зі смертю кредитора, якщо виконання провадиться особисто для кредитора;

• ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора). Законодавством України виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи може бути покладено на іншу юридичну особу (наприклад, відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров'я або заподіянням смерті).

78.Способи забезпечення виконання зобов’язань.

Цивільно-правові зобов'язання сторони повинні виконувати добровільно. До особи, яка не виконує або виконує неналежним чином юридичний обов'язок, можуть бути застосовані заходи примусу. Водночас можуть застосовуватися додаткові стимули у вигляді спеціальних засобів, спрямованих на забезпечення виконання зобов'язань.

Згідно з ЦК України виконання зобов'язань може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, утриманням та іншими способами, встановленими законами або договором. Загалом ці способи забезпечення поділяють на зобов'язально-правові та речово-правові.

До першої групи віднесено неустойку, поруку, гарантію та завдаток, до другої — заставу і притримання.

Неустойка поділяється на три види: 1) власне неустойка; 2) штраф; 3) пеня. Власне неустойка – це санкція, яка виражається грошовою сумою за повне невиконання зобов‘язання. Штраф – це санкція, яка виражається в абсолютному грошовому вимірі або у відсотках до суми договору і застосовується, як правило, при частковому невиконанні зобов‘язання. Пеня – санкція, яка визначається у відсотковому відношенні до суми простроченого зобов‘язання. Пеня не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент прострочення. Розміри неустойки необхідно зазначати детально в договорі. Завдаток – це грошова сума, яку боржник сплачує кредиторові як частину сплати за договором і як підтвердження наміру добросовісного виконання договору. Якщо зобов‘язання не виконується боржником, то завдаток залишається у кредитора, якщо зобов‘язання не виконується кредитором він має повернути боржнику завдаток у подвійному розмірі. Гарантія і порука (ЦК). Гарантія – це правовідносини, в яких при невистачанні коштів у основного боржника кредитор має право звернути стягнення додаткового боржника. У відносинах гарантії суб‘єктами виступають юридичні особи, у відносинах поруки суб‘єктами виступають фізичні особи.

Способи забезпечення виконання зобов'язання мають спільну мету: надати кредитору додаткову можливість отримати належне йому за зобов'язанням. Кожен зі встановлених способів обумовлює поруч з головним зобов'язанням нове зобов'язання, яке є додатковим до головного, тобто має акцесорний характер. З цього випливає, що додатковим зобов'язанням можна забезпечувати лише дійсні вимог.

Правочин щодо встановлення способу забезпечення виконання зобов'язання має бути укладено тільки в письмовій формі незалежно від форми основного зобов'язання.

Способи, які забезпечують виконання зобов'язань, встановлюють в інтересах кредитора. Тому при переході прав до нового кредитора переходять усі права, які забезпечують виконання зобов'язання. Водночас при переході боргу зберігають чинність лише ті способи забезпечення зобов'язань, які стосуються зобов'язань між ними і третіми особами (порука)