19. Конституційні обов’язки людини і громадянина

Основні обов'язки громадян закріплює Конституція України. Це встановлена державою в інтересах усіх членів суспільства й закріплена в Конституції держави необхідність, яка приписує кожній особі певні вид і міру поведінки й відповідальність за невиконання або неналежне їх виконання. Обов'язки є невід'ємною складовою частиною конституційно-правового статусу людини і громадянина. 1. Обов'язок дотримуватися Конституції і законів України - передбачає дотримання, насамперед, Конституції України як акта прямої дії, він поширюється і на виконання інших законів України, які складають систему чинного законодавства. 2. Обов'язок захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів - кожний громадянин України, незалежно від національності, віросповідання, ідеологічних переконань зобов'язаний захищати Україну від посягань, підтримувати громадський порядок та інше. 3. Обов'язок охорони культурної спадщини, відшкодовування завданих збитків спрямований насамперед на збереження матеріальних і духовних цінностей українського народу, його культурний розвиток. 4. Обов'язок не заподіювати шкоди природі - дотримання вимог екологічної безпеки, раціонального природокористування й охорони екологічного середовища. 5. Обов'язок поважати честь і гідність інших людей, не посягати на їхні права і свободи. Цей конституційний обов'язок є найважливішою умовою дотримання законності і правопорядку в суспільстві та державі. 6. Обов'язок набуття повної загальної середньої освіти. Нарівні з визначенням права кожної особи в Україні на освіту, Конституція передбачає обов'язок кожного мати повну загальну середню освіту. 7. Обов'язок піклування про дітей та про непрацездатних батьків: Батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Водночас, конституційним обов'язком є піклування повнолітніх дітей про своїх непрацездатних батьків (інваліди 1 і 2 групи та пенсіонери, які потребують допомоги). 8. Конституція зобов'язує кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Крім того, усі громадяни зобов'язані щорічно подавати до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за кожен минулий рік. Система оподаткування в Україні, види податків, зборів та інших обов'язкових платежів й інші питання податкового характеру регулюються Законом України «Про систему оподаткування».

19. Міжнародне закріплення прав та свобод людини.

Право на недоторканість особи на законодавчому рівні вперше було затверджене у 1215 році в англійському документі під назвою «Велика хартія вольностей». Хартія вміщувала 63 статті, що регулювали питання права власності, свободи та особистої недоторканності англійських баронів і інших осіб, які володіли землею, та охороняла їх від абсолютної королівської влади й обмежувала владу короля і чиновників над людиною. Міжнародно-правові документи в галузі прав і свобод людини стали прийматися тільки після Другої світової війни. Першим таким документом стала прийнята 111 сесією Генеральної Асамблеї ООН 12 грудня 1948 Загальна декларація прав людини. Загальна декларація прав людини складається з преамбули та 30 статей, в яких сформульовано комплекс громадянських, політичних, економічних, соціальних і культурних прав і свобод людини. В ній у чіткій і лаконічній формі розкрито зміст прав людини, підкреслена цінність людської особистості, визначена роль держави у встановленні статусу особистості в громадянському суспільстві. Значення Декларації полягає в тому, що вона не тільки містить основні права і свободи, а й принципи організації державної влади, які дуже співзвучні з принципами сучасної правової держави. Оцінюючи Загальну декларацію прав людини 1948 р.,слід сказати, що вона стала першим розгорнутим міжнародним документом у галузі прав людини. Створення ООН та прийняття її Статуту поклали початок якісно новому етапу міждержавних відносин у сфері прав людини. Статут ООН зобов’язав держави дотримуватися основних прав і свобод людини, не допускаючи при цьому будь-якої дискримінації.

18 грудня 1966 були відкриті для підписання і подальшої ратифікації два найважливіших документа в галузі прав людини: Міжнародний пакт про громадянські та політичні права та Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права. Пакти набули чинності в 1976 р. Їх положення також багато в чому повторюють положення Загальної декларації прав людини 1948 р. Слід зазначити, що три названих документа - складають свого роду Хартію прав людини, оскільки є фундаментом, базою галузі прав і свобод людини в міжнародному праві.

Ще одним важливим органом на європейському континенті, у рамках якого здійснюється захист прав людини, є Рада Європи, держави-учасниці якої прийняли 4 листопада 1950 року Європейську конвенцію про захист прав людини й основоположних свобод. Конвенція покладена в основі діючого механізму захисту прав людини на нашому континенті. Вона є реально діючим правом, а не політичною декларацією.

На сьогодні вже склалася ціла система міжнародних нормативно-правових актів, що стосуються прав людини та захищають права окремих категорій людей. Вона включає п’ять різновидів документів: 1. Міжнародний білль про права людини, що містить перелік невід’ємних прав. 2. Угоди, спрямовані на запобігання та покарання злочинів, що призводять до масових порушень прав людини (Конвенція про незастосування строку давності до воєнних злочинів проти людства від 26 жовтня 1968p., Конвенція про попередження злочину геноциду й покаранні за нього 1948р.) 3. Конвенції, націлені на захист груп населення, які потребують особливого піклування з боку держави (Конвенція про права дитини 1989p.). 4. Конвенції, спрямовані на захист людини від зловживань з боку органів держави та посадових осіб (Женевські конвенції 1949р. про захист жертв війни, Конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1966р., Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації відносно жінок 1979р). 5. Міждержавні конференції з прав людини, що приймають заключні документи, обов’язкові для виконання державами-учасницями (Заключний документ Всесвітньої конференції з прав людини. — Відень, 1993p.).